4. Принципи професійного навчання.

Під принципами взагалі розуміють головні нормативні положення, передумови певної науки, теорії, концепції, галузі практики. Принципами навчання відповідно називають нормативні вихідні положення, на які слід спиратися педагогам у процесі навчання учнів..

Незважаючи на брак єдності думок учених стосовно кількості і назв принципів навчання, вони виражають в основному один і той самий зміст та одні й ті самі тенденції в розумінні закономірностей навчання. Тому значення цих розбіжностей не слід перебільшувати.

Принцип гуманістичної спрямованості навчання передбачає визнання людини як найвищої цінності, виявлення і розвиток схильностей, здібностей, творчого потенціалу особистості, створення умов для самопізнання, саморозвитку, самореалізації. Проявляється даний принцип через повагу до учня, демократизацію відносин.

Принцип урахування індивідуальних особливостей учнів передбачає необхідність індивідуального підходу до кожного учня, врахування його здібностей, рівня попередньої підготовки, індивідуального темпу навчання тощо.

Відомо, що важливе завдання навчання — виховання в учнів звички працювати в колективі, підпорядковуючи свої дії його інтересам. Однак при цьому не можна ігнорувати індивідуальних особливостей учнів, рис характеру тощо. Ідеї демократизації нашої освіти, її численних форм і напрямів означають, зокрема, необхідність приділяти більше уваги розвиткові особистостей, індивідуальностей. Одна із значних проблем, що по­стають перед майстром виробничого навчання у навчально-виховному процесі в профтехучилищі, полягає саме У здійсненні індивідуального підходу до учнів.

Ідеться про те, щоб подолати суперечності між колективною навчальною роботою на уроках (у тому числі й на уроках виробничого навчання) та індивідуальним характером формування нових знань і умінь, творчого мислення залежно від розумового і фізичного розвитку учнів, попередньої підготовки, інтересу до навчання, багатьох інших відмінностей. Завдання полягає у такій організації навчальної діяльності учнів на уроках виробничого навчання, при якій значною мірою враховуються індивідуальні особливості учня. На першому етапі навчання в ПТУ майстер повинен отримати належну інформацію про індивідуальні риси учнів не тільки шляхом вивчення документів, педагогічних спостережень, зустрічей з батьками, а й цілеспрямованим вивченням кожного із своїх вихованців. Відомий учений-педагог Ю. К. Бабанський рекомендував з цією метою періодично проводити педагогічні консиліуми, під час яких викладачі профтехучилищ і майстри виробничого навчання за певною програмою обмінюються думками про рівень здібностей учнів, їх попередню підготовку, риси характеру, які впливають на результативність навчання. Таким чином створюється своєрідний банк даних, на основі якого можна скласти певний набір прийомів індивідуалізації виробничого навчання, формування професійних умінь. Ряд таких прийомів, наприклад, використовується під час вступного інструктажу до теми або конкретної роботи. Серед них — виклад навчального матеріалу по частинах, повторний показ складних трудо­вих прийомів з орієнтацією на слабких учнів.

Кілька поширених у практиці виробничого навчання прийомів ґрунтується на розробці і впровадженні таких завдань для самостійного вивчення навчального матеріалу, які диференційовані за ступенем складності (трудності). Це, наприклад, самостійний аналіз учнями різних видів техніко-технологічної документації — креслень, монтажних та принципових електрорадіосхем, інструкцій і технологічних карт. Майстер пропонує сильним уч­ням складніші завдання і, навпаки, вдається до варію­вання контрольних запитань за їх змістом і кількістю, орієнтованих на слабких, середніх і сильних учнів. Звичайно, зміст і методика, організаційні форми виробничо­го навчання повинні бути такими, щоб задовольнити вимоги програми навчання (програми-мінімум).

Поточний інструктаж (про це йтиметься у наступних розділах) за самою природою більше, ніж інші види інструктажу, призначений для реалізації індивідуального підходу до учнів. Переходячи від одного учнівського робочого місця до іншого, майстер кожного разу опиняєть­ся фактично сам на сам з учнем, інакше кажучи, склада­ється класична модель індивідуалізації навчання — ситуація своєрідного репетитора. Нескладні розрахунки свідчать, що тривалість ситуації індивідуального підходу у групі з 25 чоловік не перевищує 10 хвилин за урок. Ефективнішим засобом індивідуалізації вважають різні варіанти письмового інструктування, зокрема інструкційні картки, тексти яких розкривають правила використання виробничих операцій і прийомів, і технологічні картки, які містять вказівки про порядок і способи ви­конання завдань комплексного характеру. Замість звер­нення до майстра учні самостійно знаходять відповіді на запитання, які виникають у них при вивченні певних пунктів письмової інструкції. На жаль, рівень підготовки деяких учнів профтехучилищ такий, що навіть складених з урахуванням усіх педагогічних вимог виробничих інструкцій вони не розуміють. Таким учням майстер повинен приділити найбільше уваги.

Принцип зв'язку теорії з практикою, навчання з життям. Суть цього принципу досить повно розкрито у підручниках і посібниках з педагогіки та окремих методик для загальноосвітньої школи (переважно на прикладах з математики, фізики, трудового навчання, біології, хімії, географії). Щодо профтехучилищ, то зміст даного дидактичного принципу теж не викликає сумнівів. Широким можливостям реалізації цього принципу у профтехучилищах порівняно із загальноосвітньою школою можна навіть віддати перевагу.

Принцип зв'язку теорії з практикою позначається фактично на всіх компонентах навчально-виховної системи. Відповідно до виробничого навчання цей принцип слід уточнити як принцип взаємозв'язку теоретичного і виробничого навчання.

Одним з важливих напрямів реалізації принципу зв'язку теорії з практикою є складання задач виробничого характеру для підручників із загальноосвітніх та спеціальних дисциплін. Змістові і методиці проведення лабораторно-практичних робіт надають такого характеру, щоб вони надійно поєднували теоретичні відомості з практикою. Під час інструктування (передусім вступного) майстер повинен наголосити: робота технічних пристроїв, вузлів машин і апаратів, технологічні процеси ґрунтуються на теоретичних положеннях, і це означає, що по суті, застосування цих положень на практиці.

Принцип науковості і доступності. Принцип науковості потребує введення в зміст навчання науково достовірних знань, що відповідають сучасному станові науки, техніки, технології, а також рівневі розвитку і можливостям учнів. Відбір змісту навчання має ґрунтуватися на всіх принципах і закономірностях дидактики, бо логіка науки і логіка спеціального предмета, що вивчається і відображає її, не тотожні: в них не збігаються ні цілі, ні засоби, ні шляхи реалізації. Доступність навчання передбачає, що складність змісту освіти має зростати поступово, відповідно до пізнавальних можливостей учнів. Діалектична суперечність між принципами науковості і доступності розв'язується так: навчальний матеріал будується з урахуванням сучасного рівня науки, але при цьому він не може бути ні надто легким, ні надто важким (навіть у вищих професійних училищах і коледжах, де навчання здійснюється на високому рівні складності). Зміст навчання треба формувати таким чином, щоб створити умови для постійного успішного подолання труднощів учнями.

У конкретній педагогічній ситуації доступність досягається відповідними методами з урахуванням рівня підготовки учнів даної групи до навчання, їх пізнавальних можливостей, загаль­ного розвитку, індивідуальних особливостей. Недостатній рівень підготовки учнів створює важкі умови для навчання. Частина учнів, потребують корекції знань і вмінь, щоб успішно подолати бар’єр педагогічної занедбаності, з яким вони приходять після закінчення основної школи. Визначити рівень підготовки учнів можна за допомогою спеціальних тестів. А далі — врахування специфіки контингенту групи допоможе педагогу, не знижуючи рівня науковості, обрати оптимальні методи і засоби, що забезпечують засвоєння матеріалу в строки, визначені програмою. Реалізація принципу доступності в поєднанні з усіма іншими прин­ципами — основа сучасного підходу до оптимізації навчання.

Принцип самостійності і активності учнів у навчанні потребує створення умов для виявлення вихованцями пізнавальної самостійності і творчої активності в про­цесі засвоєння знань та застосування їх на практиці.

Самостійна пізнавальна діяльність учнів може бути репродуктивною (виконавчою) або пошуковою (твор­чою). При цьому самостійна діяльність здійснюється під керівництвом педагога, що певною мірою впливає на неї. Активність учнів у навчанні тісно пов'язана з їх са­мостійністю. Обидві ці якості притаманні навчальній діяльності, проте вони виявляються різною мірою. Так, при усному викладі знань вчителем (лекція, пояснення, інструктаж) учні виявляють лише мнемонічну активність, тобто намагаються тільки запам'ятати, щоб потім відтворити почуте. Щоб підвищити активність, треба навчати їх не тільки слухати, а й осмислювати матеріал, фіксуючи його у вигляді плану, тез чи конспекту, виділяти головне у змісті, відображаючи його в схемах, алгоритмах дій, опорних конспектах тощо.

Найвищу пізнавальну самостійність і активність учні проявляють у процесі проблемного навчання, коли вони самостійно формулюють проблеми, визначають гіпотези, планують і відшукують способи розв'язання проблем, а знайшовши їх,— аналізують результати.

Формуванню вмінь і навичок самостійної активної діяльності учнів сприяє використання ділових дидактич­них ігор, у ході яких відбувається передача учням таких функцій педагога, як проведення самої гри, облік і кон­троль її результатів тощо.

Принцип наочності базується на законах чуттєвого пізнання світу людиною за допомогою органів зору, слуху, тактильно-рухових засобів (у тому числі й мовно-рухових), нюху і смаку, його названо за найуживанішим (зоровим) принципом наочності. Психологи і педагоги часто твердять, що понад 90 % інформації людина сприй­має зором. Але в процесі навчання з ним зрівнюється слухова і тактильно-рухова інформація, нюх і смак — теж важливе джерело інформації в деяких галузях виробництва (харчовій, медичній, промисловій тощо). Ще від Я. А. Коменського і К. Д. Ушинського відомо, що чим більше органів чуттів поєднуються в пізнанні, тим воно об'ємніше, глибше і міцніше.

Дослідження сучасних дидактів (Л. В. Занкова, А. І. Зільберштейна, В. І. Євдокимова та ін.) свідчать, що в навчанні потрібно поєднувати будь-яку наочність зі словом.

Однак гіперболізація ролі зорової наочності і спрямування процесу навчання від конкретного (що розумі­лось як синонім наочного) до абстрактного (уявного) негативно впливає на розвиток мислення учнів, засвоєн­ня ними теоретичних знань і формування їхньої творчої самостійності.

Дослідження дидактів і новаторський досвід майстрів-педагогів доводять, що подолання однобічності в реалізації принципу наочності можливе лише завдяки органічному зв'язку його з іншими дидактичними принци­пами: самостійності й активності, науковості та доступ­ності, зв'язку теорії і практики, свідомості і міцності. На будь-якому етапі емпіричних чи теоретичних узагаль­нень наочність може і повинна бути основною або чуттєвою опорою засвоєння знань. Нарешті, слід відмови­тись від думки, що наочність сама по собі, без слова і дії майстра чи учня, може будь-чого навчити.

Системність мислення передбачає розгляд предмета думки у всебічних зв'язках, тому основою системності є поєднання всіх принципів.

Принип свідомості і міцності засвоєння знань, умінь та навичок визначає умови для глибокого осмислення фактів, узагальнень, способів дій, міцного засвоєння основних понять, законів, теорій, формування умінь і навичок на практиці.

У багатьох учнів слабка чи й зовсім відсутня мотивація учіння і позитивного ставлення до процесу засвоєння знань та набуття вмінь унаслідок втрати віри в свої навчальні можливості ще в школі. Для стимулювання інтересу учнів до учіння доцільно прово­дити пізнавальні і дидактичні ігри, дискусії, створювати ситуації емоційно-моральних переживань, опори на життєвий та навчальний досвід учнів, пізнавальної новизни тощо. З перших днів навчання для таких учнів слід створити атмосферу психологічного комфорту в оцінці їхніх знань.

Важливими способами досягнення міцності знань є виділення головного в матеріалі, концентрація на ньому основної уваги учнів; його осмислення, розкриття змісту явищ; вивчення, запам'ятовування головного як у вигляді схем, формул, так і в розгорнутому вигляді; повторення, узагальнення і систематизація знань.

У забезпеченні свідомості та міцності знань і умінь учнів винятково важливе значення має індивідуальне навчання, яке посідає провідне місце в організації робо­ти під час поточного інструктування і в підготовці учнів з аварійно небезпечним професій (водіння автомашин та іншої техніки, праця на швидкісних верстатах, лініях тощо). Проте не слід абсолютизувати індивідуалізацію на уроках. Адже навіть у, здавалось би, ідеальних умовах поточного інструктажу майстер може протягом 45 хв. заняття приділити одному учневі не більш як півхвилини. Небагато часу може відвести майстер і на індивідуальне навчання в умовах імітування типових аварій та ін. Добрий навчальний ефект дає лише поєднання індивідуального підходу з активною участю учня в груповій, зокрема бригадній, діяльності.