Мал.9. Визначення точки стояння засічкою по виміряним (побудованим) кутам .

По зворотнім дирекційним кутам засічку виконують частіш за все в обстановці, коли неможливо працювати з картою на місцевості відкрито. В цьому випадку вимірюють компасом прямі азимути з точки стояння на 2 – 3 орієнтири, які видні на місцевості та опізнані на карті, та переводять їх в зворотні азимути, відліковуючи їх величини по шкалі компасу проти вказівника, який розташований біля цілика. Магнітні азимути переводять в дирекційні кути. Побудувавши ці кути при відповідних орієнтирах на карті, прокреслюють напрямки до перетину один з одним. Точка перетину напрямку й буде точкою стояння.

Мал.10. Визначення точки стояння засічкою по зворотнім дирекційним кутам .

Відновлення втраченого орієнтування.

Орієнтування вважається втраченим, коли на карті не можуть визначити своє місцезнаходження . Розрізнюють часткову або повну втрату орієнтування.

Часткова втрата орієнтування найбільш вірогідна при недбалому порівнянні карти з місцевістю по маршруту руху. Вона можлива як вдень, так і вночі. Для відновлення орієнтування знижують швидкість руху та шляхом уважного зрівняння карти з місцевістю розпізнають великі місцеві предмети та форми рельєфу, по яким визначають своє місцезнаходження .

Під час руху в ночі та в умовах обмеженої видимості із-зі недостатніх навичок в орієнтуванні може статися відхилення від маршруту, що веде, як правило, до повної втрати орієнтування. Для його відновлення необхідно спочатку орієнтувати карту по сторонам горизонту з допомогою компасу, визначити магнітний азимут напрямку руху та записати на карті показання спідометру та час, потім намагатися зрівняти карту з місцевістю. Якщо відновити орієнтування не вдається, можна користуватися наступними прийомами визначення району вірогідного знаходження місця зупинки.

Графічне визначення на карті району місцезнаходження. На орієнтованій карті від умовного знака останнього орієнтира, який був впевнено розпізнаний, проводять пряму, відповідно напрямку останньої ділянки руху. На прямій відкладають пройдену відстань від орієнтира, яка визначає дальню межу району місцезнаходження. Відстань визначають по спідометру чи по часу руху. Від дальньої межі району місцезнаходження радіусом, який дорівнює 1/4 пройденого шляху від орієнтира, в сторону цього орієнтиру проводять півколо, яке обмежує вірогідний район місцезнаходження. Цей район уважно зрівнюють з картою та по місцевим предметам визначають своє місцезнаходження.

По лінійному орієнтиру. При виході до лінійного орієнтиру визначають його напрямок по сторонам горизонту. Потім на карті відшукують умовний знак цього орієнтиру, азимут напрямку якого рівний азимуту напрямку лінійного орієнтиру на місцевості. При зрівнянні карти з місцевістю враховують форми рельєфу. Впізнавши орієнтир, рухаються вздовж нього до якого-небудь точеченого орієнтиру, де і визначають своє місцезнаходження.

3. Заключна частина 10 хв.

Провожу підведення підсумків заняття, відповідаю на запитання.

Начальник топографічної служби

військової частини А 2847

капітан Л.С.КОНКІН

__.01.13