- •Мал. 1. Знаходження полярної зірки.
- •Мал. 2. Визначення сторін горизонту по ознакам місцевих предметів .
- •3. Особливості орієнтування в лісі, в горах, в пустелі, взимку, вночі.
- •Визначення магнітного азимуту по компасу .
- •Точність руху по азимутам .
- •Обхід перешкод .
- •Мал. 2. Орієнтування карти по напрямку на орієнтир.
- •Мал. 3. Орієнтування карти по компасу:
- •Мал. 4. Розпізнавання на карті віддалених об‘єктів. Визначення свого місцезнаходження на карті.
- •Мал. 5. Визначення точки стояння по найближчим орієнтирам.
- •Мал.6. Визначення точки стояння по створу та лінійному орієнтиру.
- •Мал. 7. Визначення точки стояння по створу та боковому орієнтиру.
- •Мал. 7. Визначення точки стояння засічкою по боковому орієнтиру.
- •Мал. 8. Визначення точки стояння засічкою по трьом орієнтирам (зворотньою засічкою)
- •Мал.9. Визначення точки стояння засічкою по виміряним (побудованим) кутам .
- •Мал.10. Визначення точки стояння засічкою по зворотнім дирекційним кутам .
Мал. 4. Розпізнавання на карті віддалених об‘єктів. Визначення свого місцезнаходження на карті.
Визначення на карті точки стояння. Точка стояння може бути визначена на карті за найближчими орієнтирами на око, проміром відстані, за напрямком на орієнтир та відстані до нього, по створу, засічкою, способом Болотова, за зворотними дирекційними кутами. Спосіб вибирається з врахуванням часу, який є, умов обстановки та потрібної точності.
По найближчому орієнтиру на око точку стояння визначають на орієнтованій карті. Спочатку розпізнають на місцевості та карті два-три найближчих орієнтири та визначають на око відстань до них. Потім по відстаням з врахуванням напрямків на орієнтири помічають точку стояння на карті. При цьому, чим далі знаходяться орієнтири, тим більше помилка у визначених точки стояння. В холмистій та гірській місцевості в якості найближчих орієнтирів частіше використовують характерні форми рельєфу.
Мал. 5. Визначення точки стояння по найближчим орієнтирам.
Проміром відстані. Цей спосіб застосовується частіш за все під час руху вздовж лінійних орієнтирів (доріг, просік і т.д.) на закритій місцевості, в умовах обмеженої видимості та під час руху по азимутам.
На вихідному пункті перед початком руху записують відлік по спідометру машини. Для визначення точки стояння потрібно на карті відкласти в напрямку руху відстань, пройдену від вихідного пункту. Якщо рух здійснюється пішим порядком чи на лижах, відстань вимірюють кроками або по часу руху. Точність визначення свого місцезнаходження цим способом залежить головним чином від точності вимірювання пройденої відстані на місцевості.
По напрямку на орієнтир та відстані до нього точка стояння може бути визначена, якщо на місцевості та карті розпізнаний тільки один орієнтир. В цьому випадку орієнтують карту за компасом враховуючи поправки напрямку, на карті до умовного знаку розпізнаного місцевого предмету прикладають лінійку, візирують її на орієнтир на місцевості, креслять пряму ліні та відкладають на ній відстань від орієнтира. Отримана на лінії візирування точка і буде шукомою точкою стояння.
Мал.6. Визначення точки стояння по створу та лінійному орієнтиру.
Візирувати на опізнаний орієнтир можна і по олівцю, встановленого вертикально. Пересуваючи його від умовного знаку орієнтиру на себе, креслять на карті лінію, на якій відкладають відстань, попередньо виміряне кроками, за допомогою бінокля чи на око.
По створу. Створом називається пряма лінія, яка проходить через точку стояння та дві інші характерні точки місцевості (орієнтири).
Якщо машина знаходиться на лінії створу, її місцеположення на карті може бути визначено одним з наступних прийомів:
по створом та лінійному орієнтиру. Знаходячись на лінійному орієнтирі (дорозі) та в створі з двома місцевими предметами, достатньо накреслити на карті пряму лінію через умовні знаки місцевих предметів (орієнтирів). Точка перетину лінії створу з дорогою й буде шукомою точкою стояння;
