Точність руху по азимутам .

Точність виходу до точок повороту маршруту при русі по азимутам залежить від характеру місцевості, умов видимості, помилок визначення напрямків руху та виміру відстаней. Звичайно вцідклонення від точки повороту, до якої потрібно вийти, не перевищує 1/10 пройденої відстані, тобто 100 метрів на кожний кілометр пройденого шляху. По цьому, якщо задана відстань пройдена, а наміченого орієнтира не видно, його слід шукати в межах кола, радіус якого рівний 1/10 відстані, пройденій від попередньої точки повороту.

В деяких випадках, наприклад під час руху по азимутам взимку на лижах, відстань виміряють приблизно по часу та швидкості руху. Щоб виключити втрати орієнтування, із-за неточного виміру відстаней, на точках повороту потрібно вибрати добре видимі здалеку орієнтири.

3. Порядок обходу перешкод

При русі по азимутам можуть зустрічатися як реальні, так і штучні перешкоди (заболочені ділянки, мінні поля, лісні завали і т.д.), які легше обійти, чим подолати. Порядок обходу залежить від ширини та характеру перешкод. Якщо протилежну сторону перешкоди видно, то в точці А (дивись малюнок) записують кількість пройдених пар кроків. Потім на протилежній стороні перешкоди в напрямку руху помічають який небудь орієнтир (точку Б), визначають до нього відстань найпростішим способом і додають до довжини пройденого шляху. Після цього обходять перешкоду по його межі. В точці Б визначають по компасу потрібний напрямок і продовжують рух до наступної точки повороту маршруту.

В деяких випадках помічений за перешкодою орієнтир (точку Б) буває важко опізнати при підході до нього. Щоб проконтролювати правильність виходу до орієнтиру, в точці А залишають яку небудь помітку, наприклад, ставлять віху або роблять затес на дереві. При виході в точку Б визначають величину магнітного азимуту на точку А (зворотній азимут), який відрізняється від азимута заданого напрямку на 180 градусів. Провізирувавши на точку А по зворотньому азимуту та впевнившись, що цей напрямок точно співпадає з напрямком на точку А, продовжують рух.

Обхід перешкод .

а – протилежну сторону перешкоди видно ;

б - протилежну сторону перешкоди не видно .

Якщо протилежну сторону перешкоди не видно, то при виході в точку А вивчають місцевість та помічають сторону, по якій легше обійти перешкоду. Після цього по компасу визначають азимут напрямку вздовж межі перешкоди (320) і починають рух, ведучи рахунок парами кроків, до її межі. При цьому необхідно суворо витримувати прямолінійність руху. На межі перешкоди в точці Б (люба точка на місцевості) роблять зупинку і визначають напрямок руху по азимуту, який відповідає напрямку основного маршруту (50). По цьому напрямку рухаються до виходу за перешкоду (до точки С). В точці С визначають напрямок руху, паралельний лінії АБ, тобто зворотній азимут напрямку АБ (140). Рухаючись по напрямку лінії СД, відліковують кількість пар кроків, рівну виміряній по лінії АБ, тобто 142 пари кроків.

В точці Д визначають по азимуту напрямок руху, який відповідає напрямку руху до виходу до перешкоди (50); до кількості пар кроків, виміряній до точки А, додають відстань БС (238 пар кроків) і продовжують рух до наміченої раніше точки повороту маршруту.

Під час руху на машині обхід перешкоди здійснюють спочатку 1 – 2 члена екіпажу пішим порядком, одночасно ведучи розвідку шляху об’їзду перешкоди.

Тема №4

Способи орієнтування на місцевості по карті. Визначення сторін горизонту. Порівняння карти з місцевістю.

Орієнтування на місцевості включає орієнтування карти, розпізнання орієнтирів, визначення точки стояння та порівняння карти з місцевістю. В тих випадках, коли точка стояння розміщена на місцевому предметі, який легко розпізнати (перехресті або розвилці доріг, мості і т.д.), в першу чергу визначають її розміщення, а потім орієнтують карту.

Орієнтування карти. Орієнтувати карту – значить розмістити її в горизонтальній площині так, щоб північна (верхня) сторона рамки була звернена на північ. При такому положенні карти місцеві предмети та форми рельєфу на місцевості відповідають розміщенню їх умовних знаків на карті, а лінійні орієнтири на місцевості та карті паралельні.

Карту орієнтують по лінійному орієнтиру або по напрямку на орієнтир, коли на ній спочатку визначена точка стояння. Якщо точка стояння не визначена, карту орієнтують за напрямком на сторони горизонту.

По лінійному орієнтиру карту орієнтують приблизно чи точно.

Для приблизного орієнтування достатньо повернути карту так, щоб умовно проведений від точки стояння напрямок вздовж умовного знаку лінійного орієнтиру, наприклад дороги, на карті співпав з напрямком цього орієнтира на місцевості. Потім перевіряють, чи всі місцеві предмети та форми рельєфу, розташовані зліва та справа від дороги, мають таке ж розташування на карті. Якщо ця умова виконана, карта зорієнтована вірно.

При точному орієнтуванні карти використовують візирну лінійку або олівець. Приклавши лінійку до умовного знаку лінійного орієнтиру, сполучають її напрямок з напрямком орієнтира на місцевості. Після цього перевіряють розташування місцевих предметів та форм рельєфу відносно орієнтира.

Мал. 1. Орієнтування карти по лінійному орієнтиру.

По напрямку на орієнтир карту орієнтують так , як і по лінійному орієнтиру. Різниця лиш в тому, що замість лінійного орієнтира використовують напрямок від точки стояння на який-небудь віддалений місцевий предмет (окреме дерево, міст, геодезичний знак, тобто точечний орієнтир), який надійно розпізнається на місцевості та на карті.

По напрямкам на сторони горизонту карту орієнтують, як правило, за допомогою компасу. Таке орієнтування застосовується, коли не визначене своє місцезнаходження на карті або з точки стояння не видно орієнтирів.

При приблизному орієнтуванні карти спочатку по компасу визначають напрямок на північ, потім повертають карту так, щоб верхня (північна) сторона її та рамка були звернені на північ. Напрямок на північ може бути визначено іншими способами, наприклад за Полярною зіркою, ознакам місцевих предметів, Місяцю чи Сонцю.