Визначення магнітного азимуту по компасу .

Витримування напрямку руху. Важливе значення при орієнтуванні має уміння рухатись прямолінійно, особливо на закритій місцевості. Так як крок однієї ноги людини менше кроку іншої ноги, людина непомітно для себе відклоняється в сторону, якщо не слідкувати за напрямком руху.

Для витримування напрямку руху без компасу частіше за все використовують лінійні орієнтири (просіки, струмки, опушки лісу і т.п.). На відкритій або півзакритій місцевості в цих цілях використовують точечні орієнтири (споруди баштового типу, окремі будівлі, форми рельєфу, які чітко виділяються та інші), які видні здалеку. Щоб точно вийти до вибраного або вказаного віддаленого місцевого предмету (орієнтиру) на напівзакритій місцевості, де він може губитись з виду, в початковій точці в створі з віддаленим орієнтиром, помічають орієнтир, який буде видно на всій ділянці по ходу руху, і рухатись по ньому. Досягнувши його помічають новий орієнтир по напрямку руху. Такі орієнтири називаються проміжними. Легко витримувати напрямок руху по небесним світилам: в день – по Сонцю, а вночі – по Місяцю та яскравим сузіррям. Вони служать допоміжними орієнтирами. Слід лише пам’ятати, що Сонце і Місяць зміщуються по небу за одну годину на 15 градусів, і враховувати цю особливість при тривалому русі в закритій місцевості. Допоміжними орієнтирами можуть служити піки горних вершин та інші місцеві предмети, які виділяються, розміщені по ходу руху або в стороні від маршруту та добре видні здалеку. Щоб знайти при необхідності зворотній шлях, по ходу руху помічають і запам’ятовують окремі, які найбільш виділяються предмети або роблять помітки на розвилках доріг, перекрестях просік в лісі, кустарниках.

Суть руху по азимутам заключається в витриманні на місцевості заданих напрямків та відстаней. Напрямки руху витримуються з допомогою компаса або гірополукомпасу; відстані виміряють кроками або по спідометру.

Дані, необхідні для руху по азимутам (магнітні азимути напрямку між точками повороту на маршруті та відстані між ними), визначають по великомасштабній карті.

Вибір маршруту для руху по азимутам .

Підготовка даних для руху по азимутам включає вивчення місцевості по карті, вибір маршруту та орієнтирів на його ділянках, визначення магнітних азимутів, напрямків та відстаней між вибраними орієнтирами, оформлення даних по карті або складання схеми (таблиці) руху.

При вивченні місцевості оцінюють її проходимість, маскувальні та захисні якості, визначають важкопрохідні та непрохідні перешкоди та шляхи їх обходу.

Накреслення маршруту залежить від характеру місцевості, наявності орієнтирів на ній та умов руху. Головне – це вибрати маршрут, який дозволяв би швидкий та скритний від противника вихід до назначеного пункту (об’єкту).

Маршрут вибирають з таким розрахунком, щоб він мав мінімальну кількість поворотів. Точки повороту маршруту помічають біля орієнтирів, які можна легко опізнати на місцевості (будівлі баштового типу, перехрестя доріг, мости, геодезичні знаки).

Відстань між орієнтирами по маршруту вдень пішим порядком не повинні перевищувати 1 – 2 кілометри, а при русі на машині і витриманні напрямків руху по гірополукомпасу – 6 – 10 кілометрів. Для руху вночі орієнтири по маршруту намічають частіше.

Щоб забезпечити скритий вихід до вказаного пункту, маршрут намічають по лощинам, масивам рослинності та іншим об’єктам, які забезпечують маскування руху. Необхідно виключати пересування по гребням підвищень та відкритим ділянкам.

Вибрані орієнтири обводять кружками та сполучають прямими лініями. Лінії маршруту, які не перехрещують вертикальну лінію координатної сітки, корисно продовжувати до перехрещення з найближчим з них, щоб в подальшому зручніше було виміряти дирекційні кути.

Дирекційні кути напрямків по маршруту виміряють транспортиром або артилерійським кругом, які забезпечують точність вимірювання кута з помилкою  1 – 2 градуси. Для забезпечення більш точного вимірювання кутів по карті використовують хордокутомір.

Виміряні дирекційні кути напрямків переводять в магнітні азимути.

Відстань між вибраними по маршруту руху орієнтирами вимірюють з допомогою циркуля-вимірювача та лінійного масштабу або лінійки з міліметровими позначками. Якщо маршрут намічений по холмистій (гірській) місцевості, то в виміряні по карті відстані вводиться поправка на рель’єф (дивись таблицю):

Місцевість	Поправочний коефіцієнт для карти масштабу
	1:50000	1:100000	1:200000	1:500000
Рівнинна Холмиста Гірська	1,0 1,05 1,15	1,0 1,10 1,20	1,05 1,15 1,25	1,05 1,20 1,30

Визначення значення магнітних азимутів і відстаней ретельно перевіряють, так як груба помилка виміру хоча б одного азимуту або відстані приводить до відхилення від наміченого маршруту і в кінцевому рахунку до втрати орієнтування.

Дані, необхідні для руху по азимуту оформляють на карті, а якщо карту з собою не беруть, складають схему маршруту.

№ точки	Ділянка шляху	Магнітний азимут, 	Відстань, м	Час, хв.	Відстань, пари кроків
1 2 3 4	Сарай-курган Курган-розвилка просіки і дороги Розвилка просіки і дороги-башта Башта-труба під дорогою	35 338 47 346	675 750 930 980	10 11 14 15	450 500 633 653

Схему складають в такій послідовності. На чистий аркуш паперу переносять з карти початкову точку, орієнтири на поворотах та кінцеву точку маршруту. Розміщення орієнтирів на схемі повинно бути подібним їх розміщенню на карті. Всі орієнтири відображають на схемі такими ж умовними знаками, як і на карті. Потім орієнтири нумерують і сполучують прямими лініями. Проти кожної лінії виписують дані для руху у вигляді дробу: в чисельнику – магнітний азимут, в знаменнику – відстань в метрах та час руху в хвилинах. Якщо рух по азимутам буде здійснюватися пішим порядком, то відстань в метрах переводять в пари кроків і виписують на схему в дужках. Після цього наносять на схему стрілку північ-південь і додатково вказують в стороні від маршруту, а також по маршруту орієнтири, які можуть бути використані під час руху як проміжкові або допоміжні.

В тих випадках коли необхідно витримувати лише загальний напрямок руху, наприклад напрямок наступу, схему (таблицю) руху не складають. Азимут напрямку руху визначають безпосередньо на місцевості по компасу або оголошують усно.

Порядок руху по азимутам.

Під час руху по азимутам призначається ведучий (напрямний), який визначає по компасу і витримує напрямок руху. Крім того, призначають двох осіб, які ведуть рахунок парами кроків. Відстані, вказані в метрах на схемі (таблиці), переводять в пари кроків з урахуванням величини кроку кожного лічильника.

На початковій точці маршруту напрямний визначає по компасу потрібний напрямок руху, яке задається магнітним азимутом на першу точку поворота маршрута, помічає в цьому напрямку проміжковий орієнтир, стрілку компасу ставить на гальмо і починає рух по можливості по прямій лінії. За ним слідують лічильники пар кроків. Досягнувши проміжкового орієнтиру, направляючий знову визначає напрямок руху по компасу, намічає наступний проміжковий орієнтир та рухається до нього. Таким чином він виходить до першої точки повороту маршруту. Потім всі дії повторюються. Якщо проміжкових орієнтирів не видно, то напрямки руху витримуються по компасу. Для витримання напрямків руху використовують також лінійні орієнтири або сліди від руху бойових машин (лиж). На відкритій місцевості напрямок руху можна витримувати по створу, залишаючи позаду себе через відомі проміжки які небудь створні знаки (віху, кіл і т.д.). Оглядуючись на ці знаки, слідкують щоб напрямок руху не відхилявся від створної лінії.

Якщо виникає необхідність повернутись назад по цьому ж маршруту, всі азимути напрямків руху по ділянкам слід перевести у зворотні. Точність руху по азимутам