14. Легітимність влади як психологічне поняття

Існує влада легітимна (від лат. legitimus — законний) і нелегітимна, тобто незаконна. Кожна з них встановлюється мирним або насильницьким шляхом. Перший шлях, як правило, довший, тяжкий, еволюційний, однак саме він у подальшому забезпечує владі багато переваг і впевненість у завтрашньому дні.

Три рівні легітимності влади: ідеологічний, структурний і персоналізований.

1. Ідеологічний рівень: базується на відповідності влади конкретному типу соціалізації у певному суспільстві. Він виявляється також у тому, якою мірою маси довіряють знанням, професіоналізмові тих, хто ними керує.

2. Структурний рівень: властивий для досить стабільних суспільств, де влада сформована і діє на основі встановлених, відомих правил, тобто люди вірять, що політична система, у якій вони живуть, існує загалом закономірно, об'єктивно.

3. Персоналізований рівень: пов'язаний з конкретною особою, діяльність якої схвалюється народом, визнається іноді мало не ідеальною. Ідеться про харизматичних лідерів, політичних, громадських діячів

15. Предмет і об’єкт психології влади

Предметом психологічного аналізу є не владні відносини як такі, а скоріше їх суб'єктивні аспекти - сприйняття інститутів влади, установки по відношенню до владних фігур т. д.

Об’єкт – процес підпорядкування одних індивідам іншим, чи певним суспільно-політичним інститутам

Психологія політичної влади - це закономірності, механізми, умови і фактори освіти, а також її функціонування як інституту. Та чи інша влада необхідна в будь-якому суспільстві, і суспільства без влади так само невідомі етнографам, як і суспільства без сім'ї або без власності.

Владою володіють президент або монарх по відношенню до громадян країни, керівник по відношенню до підлеглих, батьки по відношенню до дитини, закохані по відношенню один до одного. –влада на всіх рівнях. Особливо важливо написати про закоханих.

16. Політична поведінка та її типи

Політична поведінка — це будь-яка форма участі у здійсненні влади (впливу на владу) або протидія її здійсненню.

Основні концепції політичної поведінки: ситуативний підхід (Д.Істон) підкреслює важливість малих ситуативних факторів на повед ;

теорія політичного обміну (П.Блау) підкреслює що учасники пол. є сторонами що змагаються, а пол. повед розгул як резул раціон рішення щодо того що найбільш вигідно конкретному індив ;

теорія конфлікту (Г.Екстайн) характеризує пол повед яка запрограмована на конфл ;

плюралістична концепція – існує не один цент а багато іде боротьба за владу.

Згідно критеріям:

1. Відповідно суб’єктів політичної поведінки виділяють – індивідуальну, групову, класову, національну, партійну, масову, у натовпі тощо.

3. Відповідно до ситуаційного контексту – стабільна, кризова, революційна, воєнна, конфліктна поведінка.

17. Психологія електоральної поведінки

Електоральною поведінка - політичні пріоритети виборців, що висловлюються ними в ході голосувань на виборах та референдумах.

Ключовим аспектом електоральної поведінки є мотивація.

Громадяни намагаються забезпечити свої базові потреби через участь у голосуванні. Тобто, виборці обирають того політичного лідера, який найбільш повною мірою може задовольнити їхні нагальні вимоги.

Стійкість або ж мінливість політичних позицій електорату спостерігається при різних типах виборів, від парламентських чи президентських до місцевих представницьких органів.

Виборець може мати як усталені політичні погляди та переконання, так і взагалі невизначені електоральні симпатії, які можуть змінюватися та формуватися протягом певного періоду часу.

Провідну роль в електоральній поведінці відіграє мотивація як процес пробудження людини до здійснення тих чи інших дій. Виборець, надаючи перевагу тій чи іншій політичній силі, керується певними особистими міркуваннями та виходить із своїх власних потреб.