1.2. Комунікація

Технологічна революція у комунікації впродовж останніх кількох років створила цілком нову ситуацію. Легкість та швидкість, з якою люди можуть сьогодні спілкуватись, є однією з причин, чому люди різного віку і походження звернули увагу на Нью-Ейдж, а багато послідовників Христа не можуть зрозуміти в чому, власне, небезпека. Зокрема, інтернет став надзвичайно впливовим, особливо серед молоді, яка вважає його приємним і захопливим шляхом отримання інформації. Однак він є носієм дезінформації стосовно багатьох релігійних аспектів: не все, що носить назву «християнський» чи «католицький» є варте довіри, як відображення вчення Католицької Церкви і, водночас, збільшується кількість джерел, пов’язаних із Нью-Ейдж, які є як серйозного, так і безглуздого характеру. Люди потребують і мають право на достовірну інформацію щодо відмінності між християнством і Нью-Ейдж.

1.3. Культурний контекст

Якщо досліджувати багато традицій Нью-Ейджу, то згодом стає зрозуміло, що насправді в Нью-Ейджі мало нового. Сама назва цієї течії отримала популярність завдяки розенкрейцерам і масонам в період французької та американської революцій, а суть є сучасним варіантом західної езотерики. Вона походить ще від гностичних груп, які створювались на початку християнства і осягнули сили в період Реформації в Європі. Вона розвивалась паралельно із науковим світоглядом і отримала раціональне обґрунтування в період вісімнадцятого та дев’ятнадцятого століть. Це було пов’язано із поступовим відкиненням особистого Бога і зосередження уваги на інших істотах, які часто виступали в традиційному християнстві як посередники між Богом і людством, у щоразу оригінальніших тих чи інших модифікаціях. Потужною тенденцією в сучасній західній культурі, яка створила простір для ідеології Нью-Ейджу, є загальне прийняття теорії еволюції Дарвіна; саме це, разом із концентрацією на прихованих духовних силах природи, стало основою більшості того, що зараз визнається теорією Нью-Ейджу.

По суті, Нью-Ейдж отримав значний рівень прийняття через те, що той світогляд, на якому він базується, був вже до того широко прийнятим. Грунт був добре підготовлений розвитком і поширенням релятивізму, а також антипатією чи байдужістю по відношенню до християнської віри.

Більше того, відбувалася жива дискусія про те, чи можна і в якому сенсі описати Нью-Ейдж як явище постмодернізму. Існування та розмах ідеології і практик Нью-Ейджу свідчить про незгасиме прагнення людини за трансцендентною і релігійною суттю, яка є не лише сучасним культурним явищем, але була присутньою в античному світі, як в християнському, так і в язичницькому.

1.4. Нью-Ейдж і католицька віра

Однак, навіть якщо можна визнати, що релігійність Нью-Ейджу певним чином відповідає на виправдане людське духовне прагнення, слід також наголосити, що його спроби реалізувати цю обітницю не відповідають християнському об’явленню. Особливо у західній культурі потяг до «альтернативних» підходів до духовності є дуже сильним. З однієї сторони, нові форми психологічного утвердження окремого індивіда стали особливо популярними серед католиків, навіть у реколекційних будинках, семінаріях та інститутах релігійної формації. В той же ж час, зростає ностальгія і зацікавлення прадавньою мудрістю і ритуалами, що є однією з причин значного зросту популярності езотерики та гностицизму. Багатьох людей особливо приваблює так звана – більш-менш точно – «кельтська» духовність [5] чи античні релігії. Книжки і курси про духовність та древні чи східні релігії стали процвітаючим бізнесом, і їх часто позначають як «Нью-Ейдж» лише з комерційною метою. Однак зв’язок з тими релігіями не завжди зрозумілий, а насправді часто заперечується.

Адекватне християнське розрізнення думок і практик Нью-Ейдж не може не визнати, що, як і гностицизм другого і третього століття, він представляє щось на кшталт компендіуму позицій, які Церква визнала єретичними. Іван Павло ІІ попереджає стосовно «повернення древніх гностичних ідей під прикриттям так званого Нью-Ейджу: Ми не можемо обманювати себе, що він призведе до віднови релігії. Він є лише новим способом практикування гностицизму – така настанова духа, яка в ім’я глибокого знання Бога, призводить до спотворення Його Слова і заміняє його чисто людськими словами. Гностицизм ніколи повністю не відмежувався від області християнства. Натомість, він завжди існував поруч із християнством, деколи набираючи форми філософського руху, але частіше приймаючи характеристики релігії чи парарелігії, у віддаленому, а то й заявленому, конфлікті з усім, що по своїй суті є християнським» (6). Приклад цього можемо побачити в еннеаграмі,  інструменті з дев’яти типів для аналізу характеру, який при використанні в якості інструменту для духовного зросту вносить двозначність у доктрину і життя християнської віри.