1. Завдання цієї рефлексії

Роздуми, подані нижче, призначені для того, щоб допомогти католикам, задіяним у проголошенні Євангелії та навчанні віри на усіх рівнях Церкви. Цей документ не спрямований на забезпечення набору готових відповідей на велику кількість питань, піднятих Нью-Ейджем чи іншими сучасними виявами вічного людського пошуку щастя, сенсу і спасіння. Це пропозиція зрозуміти Нью-Ейдж і вступити у правдиві діалоги з тими, хто знаходиться під впливом мислення Нью-Ейдж. Цей документ спрямовує людей, задіяних у пастирській діяльності до розуміння та відповіді на духовність Нью-Ейджу, виявляючи ті точки, де вона протиставляється католицькій вірі і спростовуючи позиції, яких дотримуються прихильники Нью-Ейджу на противагу християнській вірі. Що насправді потрібне від християн, що є першочерговим і найголовнішим, то це тверда переконаність у своїй вірі. На цій добрій основі вони можуть побудувати життя, яке позитивно відповідає на запрошення в першому посланні св. Петра: «завжди готові дати відповідь кожному, хто у вас вимагає справоздання про вашу надію, - однак, зі скромністю та острахом, маючи добру совість» (1 Пт. 3, 15-16).

1.1. Чому саме зараз?

Початок Третього Тисячоліття прийшов не лише дві тисячі років після народження Христа, але також у час, коли, як вірять астрологи, Ера Риб – яку вони розуміють, як еру християнства – добігає кінця. Це розважання про Нью-Ейдж, який бере свою назву від астрологічної Ери Водолія, що наближається. Нью-Ейдж є одним із багатьох пояснень значення цієї миті в історії, пояснень, котрі атакують сучасну (особливо західну) культуру, і важко чітко зрозуміти, які з них узгоджуються з християнським посланням, а які – ні. Тому, видається, зараз слушний момент, аби дати християнську оцінку ідеології Нью-Ейджу та руху Нью-Ейджу в цілому.

Як абсолютно вірно говориться, нині багато людей розриваються між впевненістю і невпевненістю, особливо у питаннях щодо їхньої ідентичності [1]. Деякі говорять, що християнська релігія є патріархальною і авторитарною, що політичні інституції нездатні вдосконалити світ, і що традиційна (алопатична) медицина просто не в змозі ефективно лікувати людей. Факт, що елементи суспільства, які колись були центральними, зараз сприймаються, як не варті довіри або такі, що позбавлені правдивого авторитету, створив атмосферу, в якій люди дивляться всередину, в самих себе, шукаючи сенсу і сили. Існує також пошук альтернативних інституцій, які, як сподіваються люди, відповідатимуть їхнім найглибшим потребам. Неструктуроване або хаотичне життя альтернативних спільнот 1970-х спричинило пошук дисциплін і структур, які є ключовими елементами надзвичайно популярних «містичних» рухів. Нью-Ейдж є привабливим головним чином завдяки тому, що дуже багато з того, що він пропонує, відповідає потребам, що залишилися незадоволеними офіційними інституціями.

Хоча багато що із Нью-Ейджу є реакцією на сучасну культуру, однак, в багатьох аспектах він є дитиною культури. Ренесанс і Реформація сформували сучасного західного індивіда, не обтяженого зовнішніми тягарями, такими як авторитет і традиція; люди все менше і менше відчувають потребу «належати» до інституцій (хоча самотність є великим лихом сучасного життя), і не схильні ставити  офіційні судження вище своїх власних. Через цей культ гуманізму релігія стала інтерналізована у спосіб, який готує ґрунт для торжества святості «я». Ось чому Нью-Ейдж поширює багато цінностей, що підтримуються культурою підприємництва і "Євангелієм процвітання" (про яке докладніше розповідається пізніше, у розділі 2.4), і споживацькою культурою, вплив якої спостерігається в стрімкому збільшенні кількості людей, які стверджують, що можливе змішування християнства і Нью-Ейджу, приймаючи те, що є, на їхню думку, найкращим із них обох [2]. Варто пам’ятати, що відхилення всередині християнства також вийшли поза межі традиційного теїзму у прийнятті одностороннього звернення до «я», що сприяє такому змішуванню підходів. Важливо зауважити, що Бога у певних практиках Нью-Ейджу применшено лише до чергової сходинки в прогресі кожного окремого індивідуума.

Нью-Ейдж звертається до людей, пройнятих цінностями сучасної культури, в якій свобода, автентичність, впевненість у собі вважаються чимось священним. Він звертається до тих, хто має проблеми з патріархатом. Нью-Ейдж «не вимагає більшої віри чи переконань, ніж похід у кіно»,[3] і попри це стверджує, що задовільнить  духовний голод людей. Але тут постає центральне питання: що саме розуміється під духовністю у контексті Нью-Ейджу? Відповідь на нього є ключем, що відкриває деякі відмінності між християнською традицією і більшістю з того, що можна назвати Нью-Ейдж. Деякі версії Нью-Ейджу використовують сили природи і шукають комунікації з іншим світом, аби дізнатися про долю індивідуумів, щоб допомогти їм налаштуватися на потрібну частоту і видобути максимум із себе та обставин. У більшості випадків це закінчується цілком фатально.  Натомість християнство – це запрошення подивитися назовні і далі, на «новий  Прихід» Бога, який кличе нас жити у діалозі любові [4].