5. Ісус христос пропонує нам воду життя

Ісус Христос є єдиним фундаментом Церкви, її Господом. Він знаходиться в серці кожної  християнської дії і кожного християнського послання. Таким чином, Церква постійно повертається до зустрічі зі своїм Господом. Євангеліє розповідає про численні зустрічі з Ісусом, від пастирів у Вифлеємі до двох розбійників, розп'ятих поряд з Ним, від  книжників, котрі слухали його в храмі, до учнів по дорозі в Еммаус. Але тим епізодом, який дуже чітко розповідає про те, що він нам пропонує, є історія про зустріч з самарянкою в четвертому розділі Євангелії від Івана. Його навіть називають «парадигмою нашої зустрічі з істиною» [86]. Досвід зустрічі з незнайомцем, який пропонує нам воду життя є ключем до способу, в який християни можуть і повинні вступати в діалог з тими, хто не знає Ісуса.

Одним з важливих елементів цієї зустрічі в описі євангелиста Івана є те, що самарянці потрібен був час, щоб почати розуміти, що ж направді має на увазі Ісус, кажучи про воду "життя" (Ів. 4,11). Тим не менше, вона зачарована не лише незнайомцем, але і його повідомленням, що, власне, і змушує її прислухатися. Після першого шоку, який переживає жінка,  розуміючи, що Ісус все про неї знає («Озвалася жінка та й каже йому: «Нема в мене чоловіка.» «Добре єси мовила - відрік їй, - Не маю чоловіка! П'ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, - не чоловік він тобі. Правду мовила єси.» [Ів 4, 17-18]), вона повністю відкривається  на його слова: «Бачу, Господи, - пророк ти» (Ів. 4,19). Діалог про поклоніння Богу починається зі слів: «Поклоняєтесь ви, не знавши кому. А ми поклоняємося, знавши кому. Від юдеїв бо й спасіння.» (Ів. 4,22). Ісус торкнувся її серця, і таким чином підготував її до сприйняття того, що він говорив про Себе як про Месію, «То я, що говорю з тобою.» (Ів. 4,26), підготував її серце до правдивого поклоніння в Дусі і до сприйнятя об’явлення Ісуса, як Помазаника Божого.

«Жінка ж покинула свій глечик і побігла в місто» (Ів. 4,28). Вона розповіла народу про все, що з нею трапилось. Незвичайне враження, яке справила на жінку зустріч з незнайомцем, так їх зацікавило, що вони теж "вийшли з міста й подалися до нього» (Ів. 4,30). Невдовзі і вони прийняли правду про його особистість: «Віруємо не з-за самого твого оповідання - самі бо чули й знаємо, що направду він - світу Спаситель.» (Ів. 4,42). Вони перейшли від слухання про Ісуса до  особистого пізнання Його і до розуміння універсального значення Його особистості. Все це з ними сталося завдяки тому, що їхні уми, серця і самі вони цілковито перейнялися  цією зустріччю.

Значним є також і той факт, що історія відбувається біля криниці. Ісус пропонує самарянці «джерело такої води, яка струмує в життя вічне.» (Ів. 4,14). Лагідність, з якою Ісус підходить до самарянки, є взірцем пастирської ефективності в допомозі іншим зізнаватися в найболючішому, що є справжнім викликом в процесі самопізнання («Сказав мені все, що я робила» Ів 4,39). Такий підхід може мати рясні плоди в підході до людей, котрі зацікавилися   "носієм води" (Водолієм), але які щиро і постійно шукають істину. Вони просто мають бути запрошені послухати Ісуса, який пропонує нам щось більше, ніж лише вгамувати  сьогоднішню спрагу, але приховані духовні глибини "живої води". Важливим є побачити щирість людей, які шукають істину. Мова не йде про обман чи самообман. Важливо також, як відомо кожному хорошому педагогу, залишатися терпеливим. Особа, яка відкликається на істину, раптово отримує заряд енергії завдяки цілковито новому відчуттю свободи, особливо з огляду на минулі невдачі і страхи, і «той, хто прагне пізнати себе, як жінка біля криниці, заразить інших прагненням пізнати правду, яка також і їх може визволити» [87 ].

Запрошення на зустріч з Ісусом Христом, джерелом живої води, буде мати більшу силу, якщо буде зроблене кимось, хто сам був глибоко змінений зустріччю з Ісусом. Так відбувається тому, що запрошення приходить не через когось, хто лише чув про це, але того, хто впевнений, «направду він - світу Спаситель» (Ів. 4,42). Тому необхідно дати людям  можливість реагувати по-своєму, у свій власний спосіб, і вірити, що Бог зробить все інше.