2.3.5. Водний режим грунту в різних районах України
Водний режим — це сукупність усіх процесів надходження вологи в грунт, витрачання та зміни П фізичного стану. Виникнення того чи іншого водного режиму залежить від вмісту вологи і П надходження в грунт та витрачання. Це, в свою чергу, залежить від клімату, рослинності, водних властивостей грунту й підґрунтя, рельєфу місцевості, глибини залягання ґрунтових вод, багаторічної мерзлоти та виробничої діяльності людини.
Основним джерелом води для рослин є атмосферні опади. На території України в різних зонах сума їх неоднакова. Найбільше опадів випадає в західних областях. У напрямі на південь та південний схід кількість їх зменшується. По всій території, за виключенням Південного берега Криму, найбільше опадів випадає влітку. Для зволоження грунту більше значення мають осінні, зимові та весняні опади. Влітку дощі випадають у вигляді злив і волога погано вбирається грунтом. Слід зазначити, що не всі опади потрапляють у грунт, частина їх затримується надземними органами рослин, частина — стікає з поверхні грунту.
Водний режим значною мірою залежить також від водно-фізичних властивостей грунту. Так, максимально можливі запаси продуктивної вологи в метровому шарі грунтів Полісся коливаються в межах від 200—220 мм у мулувато-супіщаннх і легкосуглинко-вих грунтах до 68—105 мм у піщаних. У торфових грунтах вони досягають 600 мм. У Лісостепу максимально можливі запаси продуктивної вологи в метровому шарі грунту коливаються від 180 до 200 мм, за винятком чорноземно-лучних солонцюватих грунтів, де запаси вологи не перевищують 160 мм.
У Степу для чорноземів звичайних і південних максимально можливі запаси продуктивної вологи в метровому шарі коливаються від 150 мм у південних чорноземах до 175 мм у легкосуг-линкових різновидів чорноземів звичайних. У грунтах південного Степу вони становлять 120—150 мм. Для характеристики умов росту рослин велике значення має також випаровування вологи з поверхні грунту. Виходячи з цього, при визначенні забезпеченості рослин вологою необхідно враховувати не тільки кількість атмосферних опадів, а й випаровування. Для цього використовують гідротермічний коефіцієнт (ГТК), запропонований метеорологом Г. Т. Селяниновим, який обчислюють за формулою
де 2т — сума опадів за вегетаційний період, мм; 2/ — сума активних температур (вище 10 °С) за цей же період, градусів.
Величина ГТК за липень — серпень вище 1,6 характерна для надмірно вологої зони, 1,6—1,3 — лісової добре зволоженої, 1,3—1,0 — Лісостепу (недостатнє зволоження), 1,0—0,7 — Степу (дуже посушлива зона), 0,4 і менше — для напівпустель і пустель.
Випаровування з водної поверхні по всій території республіки в холодну пору року становить від 75 до 100 мм, у теплу — у північно-західній частині — близько 400 мм. У напрямі на південь випаровування збільшується і досягає максимального значення — 1000 мм в районі нижньої течії Дніпра і в степовій частині Криму.
Порівнюючи кількість опадів за теплу пору року і кількість води, що випаровувалася, можна зробити висновок, що на Поліссі кількість опадів дорівнює кількості випаровуваної води або дещо перевищує його. Тому Полісся вважається районом достатнього, а в окремі роки і надмірного зволоження.
Північні райони Лісостепу також належать до зони достатнього зволоження, південні зволожуються недостатньо, однак нестачу вологи тут ще можна компенсувати високою агротехнікою.
Степова частина України, у тому числі північні райони Криму, є зоною недостатнього зволоження і для багатьох культур, крім високої агротехніки, необхідне штучне зрошення.
За ступенем зволоження територію України поділяють на такі райони:
район достатнього, а в окремі роки надмірного зволоження — Полісся, північно-західна частина Лісостепу;
район нестійкого зволоження, де нестача вологи може бути компенсована високою агротехнікою (південна частина Лісостепу, Донецький кряж);
район недостатнього зволоження, де дефіцит вологи настільки великий, що для вирощування деяких культур необхідно застосовувати зрошення (більша частина північного і особливо південного Степу).