7.2.3.3. Системи застосування добриа і меліоративних заходів

У сівозмінах застосовують органічні і мінеральні добрива. Гній вносять у полях чорного і зайнятого парів, під кукурудзу на зерно і силос, а в буря­ківницьких господарствах — і під цук­рові буряки (20—ЗО т/га). Щоб забез­печити бездефіцитний баланс гумусу, на кожний гектар сівозмінної площі необхідно вносити не менше 8—10 т гною. Сумарний приріст урожаю за ро­тацію сівозміни з розрахунку на 1 т внесеного гною становить майже 1 ц (в перерахунку на зерно).

У найбільш поширених грунтах зони часто не вистачає фосфору, тому най­ефективніші фосфорні добрива. У пів­денних районах ефективність калійних добрив часто низька тому, що вміст калію в грунті здебільшого достатній. Степові грунти мають нейтральну або лужну реакцію, тому тут більш ефек­тивні фізіологічно кислі добрива. Важ­корозчинні фосфорні добрива вносити в цій зоні недоцільно.

У посушливих умовах цієї зони при­рости врожаю від добрив нижчі, ніж у Лісостепу і на Поліссі. Водночас при внесенні їх рослини більш економно і продуктивно використовують вологу.

Для підвищення ефективності доб­рив у цій зоні треба здійснювати всі заходи, спрямовані на максимальне нагромадження і зберігання вологи в грунті. Фосфорно-калійні добрива слід вносити восени під оранку, щоб вони розміщувалися в більш вологому шарі грунту. При неглибокому загортанні ефективність їх знижується.

Рекомендовані норми і строки вне­сення добрив у сівозмінах наведені табл. 21. У кожному господарстві ці норми уточнюються залежно від за­безпеченості грунту рухомими пожив­ними речовинами. На зрошуваних зем­лях добрива вносять з розрахунку на запланований урожай.

У степовій зоні солонцюваті грунти поширені в основному в Придніпров'ї та на Причорноморській низовині, менше їх на надзаплавних терасах Південного Бугу, Дністра та інших рі­чок. Для поліпшення солонцюватих грунтів з глибоким заляганням карбо­натного горизонту (глибше 50—55 см) застосовують гіпсування. При негли­бокому заляганні карбонатного гори­зонту ефективним і економічно вигід­ним способом меліорації є плантажна або ярусна оранка. Урожайність зерна озимої пшениці після плантажної оранки збільшується на 2—5 ц/га що­року. Однією з основних умов підви­щення врожайності сільськогосподар­ських культур у Степу е зрошення, яке дає можливість інтенсифікувати зем­леробство — різко підвищити урожай­ність, збільшити посівні площі за ра­хунок зменшення площ під чистими па­рами, висівати на значних площах цук­рові буряки, овочеві і кормові куль­тури.

Для вирощування високих і стабіль­них урожаїв на зрошуваних землях необхідно здійснювати заходи щодо продуктивного використання поливної води, запобігання засоленню, ірига­ційній ерозії, втратам гумусу і руйну­ванню структури.

7.2.3.4. Обробіток грунту

Основним завданням обробітку є створення оптимальних умов для мак­симального нагромадження і раціо­нального використання вологи росли­нами, а також для захисту грунту від водної і вітрової ерозії.

Як уже зазначалося, характерною особливістю сучасних систем основно­го і допосівного обробітків є мінімалі-зація, яка передбачає зменшення нега­тивної механічної дії машин і знарядь на грунт. У системі основного обробітку значного поширення набув поверхне­вий обробіток під озимі та безполице-вий (плоскорізний) під ярі культури. Система основного обробітку грунту передбачає чергування різноглибинної оранки, плоскорізного і поверхневого обробітків. їх глибина визначається грунтово-кліматичними умовами, біо­логічними властивостями та чергуван­ням культур у сівозміні.

Всесоюзний науково-дослідний ін­ститут кукурудзи для більшості госпо­дарств степової зони рекомендує орі­єнтовну систему основного обробітку грунту в сівозміні, принципами якої можна керуватися і для інших типів польових сівозмін: 1 — чорний пар, оранка на 28—30 см; 2 — озима пше­ниця; 3 —озима пшениця, оранка на 16—18 см; 4 — кукурудза на зерно, оранка на 28—ЗО см; 5 — ячмінь, оран­ка на 20—22 см; 6—горох, кукурудза на зелений корм, плоскорізний обро­біток на 20—22 см; 7 — озима пшени­ця, поверхневий обробіток на 8—10 см; 8—кукурудза на силос, плоскорізний обробіток на 20—22 см; 9— озима пшениця, поверхневий обробіток на 8—10 см; 10 — соняшник, оранка на 25—27 см.

Залежно від рельєфу території, культури землеробства і погодних умов окремі елементи рекомендованої си­стеми слід уточнювати. Так, у парово­му полі, де не вноситься гній, доцільно проводити плоскорізний обробіток. На схилових землях оранку слід поєдну­вати з лункуванням або іншими проти­ерозійними заходами. Після кукурудзи та інших просапних культур на чистих від багаторічних бур'янів полях під ярі колосові можна обмежитися плос­корізний обробітком на глибину 12— 14 см. При повторному розміщенні озимої пшениці по чорному або зайня­тому пару в посушливі роки замість оранки доцільно провести дискове або лемішне лущення на глибину від 8—10 до 10—12 см. У південно-східних ра­йонах, де загроза вітрової ерозії най­більша, кількість плоскорізних обро­бітків у 10-пільній сівозміні треба збільшити до 3—4.

На схилових землях оранку прово­дять упоперек схилів з максимальним наближенням до горизонталей. У разі необхідності її доповнюють борозну-ванням, валкуванням, лункуванням. Слабозмиті грунти орють на глибину 25—27 см, середньо- і сильнозмиті — на глибину окультуреного шару з грун-топоглиблеппям на 10—15 см. При оранці з грунтопоглибленням загальну глибину обробітку доводять до 38— 40 см, що підвищує водопроникність грунту, зменшує стікання води, сприяє збільшенню запасів вологи на 10— 15 % і підвищенню врожайності зерно­вих культур на 2—3 ц/га.

На посівах озимих культур, пасови­щах, сінокосах, а також на зябу для підвищення водопроникності грунту і затримання стоку талих і зливових вод перед заморозками роблять щілю­вання.

Система передпосівного обробітку грунту передбачає зменшення кількос­ті проходів агрегатів з використанням широкозахватних агрегатів і переваж­но гусеничних тракторів.

Для ранньовесняного боронування доцільніше використовувати важкі бо­рони, а на ущільнених грунтах, які за­пливають,— агрегати, укомплектовані двома рядами борін. Закриття вологи на полях, оброблених восени плоскорі-зами, проводиться голчастими борона­ми БИГ-3.

На грунтах, які після перезимівлі не ущільнилися, втрати ґрунтової вологи після ранньовесняного боронування не зменшуються, і тому його можна не робити. Слід зазначити, що для под­рібнення брил, вирівнювання грунту тощо на таких грунтах застосовують боронування.

Під ранні колосові і зернобобові культури передпосівна культивація проводиться на глибину 6—8 см. Такий самий обробіток застосовують під од­норічні трави та інші кормові культури ранніх строків сівби. Якщо зяблевий обробіток здійснювався плоскорізами, то навесні краще обробляти грунт протиерозійними культиваторами КПЗ-3,8. Під просо і гречку глибина передпосівної культивації не повинна перевищувати 5—6 см.

За дослідними даними, при індустрі­альній технології вирощування куку­рудзи і соняшнику можна обмежитися однією передпосівною культивацією на глибину загортання насіння.

Важливим заходом у системі перед­посівного обробітку є коткування. Проводити його доцільно перед сівбою, якщо після культивації грунт залиша­ється недостатньо вирівняним або встановилася дуже суха погода. У по­сушливих умовах ефективне і післяпо-сівпе коткування кільчасто-шпоровимн котками.