7.2.3.2. Сівозміни

Продуктивність сівозмін залежить від правильного підбору культур, структури посівних площ і насичення їх найбільш продуктивними з них. Зернові культури займають 48,6— 54,4 % загальної площі ріллі. Питома вага їх у структурі посівних площ збільшується з півночі на південь. Із зернових культур найбільші площі зай­має озима пшениця (приблизно 20 % ріллі). Найбільше озимої пшениці ви­рощують у Кримській, Миколаївській і Одеській областях. На піщаних і су­піщаних грунтах значні площі займа­ють посіви озимого жита. Ця культу­ра відносно більше поширена і в пів­нічно-східному Степу, де клімат різко континентальний. На значних площах вирощують озимий та ярий ячмінь. У південних районах зони озимий яч­мінь урожайніший, ніж ярий. Він рано дозріває і більш ефективно використо­вує осінньо-зимові запаси ґрунтової вологи.

Досить високі врожаї зернофураж­них культур (кукурудзи, ярого ячменю, гороху) вирощують у північній частині зони. Тому питома вага їх у структурі посівів цієї підзони дещо вища, ніж у південній.

Кукурудзу на зерно на великих пло­щах вирощують в Одеській, Дніпро­петровській, Кіровоградській і Запо­різькій областях. У південному Степу посіви її краще розміщувати в півден­но-західних районах, а в інших виро­щувати озимий і ярий ячмінь, сорго, овес.

Соняшник можна висівати в усіх підзонах, але на бідних каштанових солонцюватих грунтах він маловро­жайний.

Для цукрових буряків найкращі умови складаються в Кіровоградській та північних районах Одеської, Мико­лаївської, Дніпропетровської областей.

Кліматичні умови Степу менш спри­ятливі для вирощування картоплі, то­му тут доцільніше вирощувати ранні її сорти. У структурі посівних площ у північних районах зони, де вологоза­безпеченість рослин під час вегетації краща, із зернофуражних культур до­цільно мати більше кукурудзи, ніж ячменю, вівса, гороху; в централь­них—приблизно однакову їх кіль­кість; у південних, за винятком пів-деино-західних,— менше. Основною си­лосною культурою зони є кукурудза, а в південних районах — і сорго. На зелений корм висівають кукурудзу, озимі культури, багато- і однорічні бо­бові трави у чистих і змішаних посі­вах. Трави слід розміщувати в зайня­тому пару. Для збільшення виробни­цтва сіна в господарствах усіх підзон треба широко культивувати багаторіч­ні трави і суданську траву. Для вироб­ництва соковитих кормів слід вирощу­вати кормові буряки і кормові баш­танні культури.

Озимі культури в степовій зоні ви­рощують по чистих і зайнятих парах, після непарових попередників. Кращи­ми з парозаймальних культур є озимі та ярі злаково-бобові травосумішки, горох, кукурудза і сорго на зелений корм, багаторічні трави на один укіс З непарових попередників використо­вують горох, чину та інші зернобобові на зерно, баштанні культури, ранню картоплю, кукурудзу на силос у мо­лочно-восковій стиглості, озиму пше­ницю, ячмінь, просо, а у найбільш пів­денних районах можливі посіви ози­мих навіть після соняшнику і кукуру­дзи на зерно, де після їх збирання е можливість висіяти озимі в оптимальні строки. Найкращими серед непарових попередників є горох, чина, ранньо­стиглі гібриди кукурудзи ранніх стро­ків збирання на силос, багаторічні трави другого року використання на один укіс у рік сівби озимих.

Основною умовою вирощування ви­соких і сталих урожаїв сильних ози­мих пшениць є розміщення 50—60 % їх площ по чистому і зайнятому парах. При цьому в південних і південно-схід­них районах повинно бути більше чис­того пару, в північному і північно-за­хідному Степу — зайнятих парів. У центральній частині степової зони чис­тий і зайняті пари повинні займати приблизно однакові площі.

Кукурудзу на зерно в північних ра­йонах треба висівати насамперед після озимої пшениці, розміщеної по парах, після багаторічних трав і зернобобо­вих, а також після кукурудзи. Можна розміщувати її після ячменю і цукро­вих буряків. У центральній частині зони кукурудзу на зерно доцільно ви­рощувати після озимих, попередника­ми яких були чорні і зайняті пари, зер­нобобові, багаторічні трави одного року використання на один укіс, після кукурудзи на силос і після кукурудзи, яку збирають у фазі повної стиглості зерна. У південних районах найбільш продуктивні посіви кукурудзи після: кукурудзи. Кукурудзу на силос у всіх-підзонах, крім зазначених вище попе­редників, можна вирощувати і після соняшнику, кормових буряків, суданської трави.

Високі сталі врожаї ярого ячменю мають після озимих і кукурудзи, а в північному і центральному Степу, крім того, і після бобових та баштанних культур. Овес забезпечує високі врожаї після кукурудзи на зерно і силос, зернобобо­вих і озимих культур. Кращими попередниками для гороху і чини є озимі зернові, кукурудза, кар­топля, а також ярі зернові, вирощувані після озимих. Добрими попередниками гороху в північному Степу є цукрові буряки. Найбільш цінним попередником для соняшнику є озима пшениця, вирощу­вана після кукурудзи на силос, зерно­бобових, а в господарствах, які не ви­рощують цукрові буряки,— пшениця в ланці з чорним і зайнятим парами. Де­що нижчі врожаї соняшнику мають після кукурудзи на зерно. Найкращим попередником цукрових буряків є озима пшениця, яка висіває­ться по чорному пару. Якщо таких посівів немає, буряки можна вирощу­вати і після озимих по зайнятих парах.

Багаторічні трави підсівають під по­крив ярих зернових культур, а в по­сушливих умовах поширені також без­покривні посіви трав. Сорго вирощують на тих самих по­лях, що й кукурудзу. При цьому вро­жайність наступних культур майже не знижується. Структура посівних площ залежить від грунтово-кліматичних умов і спе­ціалізації господарства.

У господарствах зерно-олійно-тва-ринницького напряму під зернові від­водять 55—60 %, технічні—10—20, кормові — 20—25 % площі з таким чергуванням культур.

У північних районах зони: 1 — пар чорний і зайнятий; 2 — озима пшени­ця; З — цукрові буряки; 4 — ярі зерно­ві; 5 — кукурудза на силос; 6 — озима пшениця; 7 — кукурудза на зерно; 8 — горох, кукурудза на силос; .9 — озима пшениця; 10 — соняшник. У південних районах: 1 — пар чорний; 2 — озима пшениця; 3 — кукурудза на зерно; 4 — ячмінь з підсівом багаторічних трав; 5 — багаторічні трави; 6 — озима пшениця;7— кукурудза на силос; 8 — озима пшениця; 9— соняшник. У господарствах, які спеціалізуються на виробництві свинини і продукції птахівництва, у сівозміни доцільно вводити 65—70 % зернових, 10% технічних і 15—20 % кормових з таким чергуванням культур. У північних районах: 1 — пар чорний і зайнятий; 2 — озима пшениця; 3—цукрові буряки, кукурудза на зерно; 4 — ячмінь з підсівом багаторічних трав; 5 — багаторічні трави; 6 — озима пшениця; 7 — кукурудза на зерно; 8 — соняшник, кукурудза на зерно. У південних районах: 1 — пар чорний; 2 — озима пшениця; 3 — кукурудза на зерно; 4 — ячмінь з підсівом на половині поля люцерни; 5 — горох, люцерна, 6, 7 — озима пшениця; 8—кукурудза на силос, однорічні трави на зелений корм, зернобобові; 9 — озима пшениця; 10 — соняшник. Для господарств, які спеціалізуються з вирощування нетелей, виробництва молока та яловичини, зернових у сівозмінах треба мати 45—52 %, технічних —5—10, кормових — ЗО—40 % з таким чергуванням культур. У північних районах: 1— пар чорний і зайнятий; 2 — озима пшениця; З —цукрові буряки, кукурудза на зерно; 4 — ячмінь з підсівом люцерни; 5, 6 — люцерна; 7 — озима пшениця; 8 — кукурудза на зерно; 9 — кукурудза на силос, зернобобові; 10 — озима пшениця, ячмінь, соняшник.

У південних районах: 1— пар чорний і зайнятий; 2 — озима пшениця; З — кукурудза на зерно; 4 — ячмінь з підсівом еспарцету, 5 — еспарцет; 6— озима пшениця, 7—кукурудза на си-лос і зелений корм, однорічні трави; 8 — озима пшениця, ячмінь; 9 — со­няшник.

Для господарств, що спеціалізують­ся на виробництві молока і овочів (приміські райони): 1—пар чорний і зайнятий; 2 — озима пшениця; З— овочі, картопля; 4 — ячмінь; 5 —трави однорічні на зелений корм з підсівом люцерни; 6, 7 — люцерна; 8 — озима пшениця; 9 — кукурудза на зерно, ко­ренеплідні кормові культури, рицина; 10— ячмінь, овес

Для збільшення виробництва зерна в господарствах зернового напряму з розвиненим тваринництвом ВНДІК рекомендує освоювати систему спеціа­лізованих сівозмін з короткими рота­ціями, яка залежно від господарської необхідності і природних умов вклю­чала б кілька сівозмін різних типів і видів з неоднаковою кількістю полів. Впровадження у господарствах таких сівозмін дає можливість збільшити пи­тому вагу зернових у структурі посі­вів, розмістити всі культури сівозмін після кращих попередників. Це, в свою чергу, забезпечує стабільність сі­возмін і валових зборів зерна по ро­ках. Чергування культур у кукурудзя­ній сівозміні з короткою ротацією мо­же бути таким: 1, 2, 3 — кукурудза на зерно; 4 — кукурудза на силос; 5 — озима пшениця чи ячмінь.

Для господарств свинарського на­пряму: 1— пар чорний; 2 — озима пшениця; 3 — кукурудза на зерно; 4 — ячмінь; 5 — горох; 6 — озима пшени­ця; 7— соя на зерно; 8 — кукурудза на зерно; 9 — ячмінь; 10 — соняшник.

На ередованих грунтах необхідно впроваджувати ґрунтозахисні сівозмі­ни. Чергування культур у цих сівозмі­нах може бути таким: 1, 2 — багато­річні трави; 3 — кукурудза на ранній силос; 4 — озима пшениця; 5 — ярі зернові з підсівом багаторічних трав. На більш крутих схилах вирощують тільки культури суцільного способу сівби. Орієнтовною схемою чергування культур у сівозміні може бути така: 1,2 — багаторічні трави; 3 — одноріч­ні трави; 4 — озимі; 5 — ярі з підсівом багаторічних трав.