Контрольні запитання

Розміщення, кліматичні і грунтові умови лі­состепової зони. Завдання, спрямовані на під­вищення родючості і стійкості землеробства. Напрями інтенсифікації сільськогосподарсько го виробництва. Структура посівних площ і роз­міщення провідних польових культур у сівозмі­нах. Орієнтовна структура посівних площ і схеми сівозмін для господарств різного вироб­ничого напряму. Особливості системи удобрен­ня і меліоративних заходів. Система основного обробітку грунту в сівозміні. Протиерозійні за­ходи.

7.2.3. Степ

7.2.3.1. Природні умови зони та спеціалізація землеробства

Степова зона займає південну і пів­денно-східну частини України. Це най­більша за територією зона республіки. На її долю припадає 46,5 % площі сільськогосподарських угідь (18,4 млн. га), 46,5 — ріллі (15,3 млн. га), 57,6 % багаторічних насаджень (0,5 млн. га) у республіці. Степова зона займає Одеську, Миколаївську, Херсонську, Кіровоградську, Дніпропетровську, За­порізьку, Донецьку, Луганську, Харків­ську області (крім лісостепових райо­нів тих областей, які межують з Лісо­степом), а також Крим.

За умовами теплового режиму, зво­ложенням території і ґрунтового по­криву зону поділяють иа дві підзони: північну і південну. Природною ме­жею між ними є лінія переходу чорно­земів звичайних у південні. У підзону північного Степу входять Дніпропетровська, Луганська, Донець­ка області, південні та південно-східні райони Кіровоградської, Полтавської та Харківської областей, північні райо­ни Миколаївської, Херсонської і Запо­різької областей, північні і центральні райони Одеської області. За рік у підзоні випадає в середньо­му 425—450 мм опадів. Середньомісяч­на температура повітря в січні стано­вить від мінус 4 до мінус 8 °С, липні — від 21 до 23 °С. Вегетаційний період триває 200—230 днів.

Грунтово-кліматичні умови північно­го Степу сприятливі для одержання високих урожаїв зернових культур, особливо озимої пшениці, кукурудзи, соняшнику, рицини, конопель, овоче-баштанних, плодових і ефіроолійних культур. Серед несприятливих для землероб­ства умов найбільш шкідливі періо­дичні посухи, суховії, вітрова ерозія, нестійкість снігового покриву і темпе­ратурного режиму під час зимівлі ози­мих культур. Рельєф зони переважно рівнинний, порушений по окраїнах Донецьким кряжем і відрогами Середньоруської, Приазовської і Волнно-Подільської височин. Найбільш поширеними грунтами підзони є чорноземи звичайні. їх пло­ща в складі сільськогосподарських угідь перевищує 9 млн. га. Це— мало-гумусні (3—6 %) грунти, але є й знач­ні площі середньогумусних (понад 6 %). Гранулометричний склад грунтів переважно важкосуглинистий. Особли­ве місце займають мало- і середньо-гумусні глибокі чорноземи Донецького кряжу, які утворилися на високому плато і пологих схилах. У центральній частині Донбасу поширені чорноземи на твердих породах. Ці грунти важкі, безструктурні, малогумусні (близько З %) і зазнають водної ерозії.

При загальній високій вологоємкості в метровому шарі чорноземів звичай­них може нагромаджуватися 150— 170 мм продуктивної вологи. Саме її пестача є обмежувальним фактором використання потенціальної родючості цих грунтів. Регулювання водного ре­жиму слід вважати основним завдан­ням землеробства у підвищенні ефек­тивної родючості чорноземів північного Степу. Раціональне використання цих грунтів неможливе без ефективної бо­ротьби з водною і вітровою ерозією.

До південного Степу входять півден­ні і півдеино-західні райони Одеської області, південні райони Миколаївсь­кої і Запорізької, центральні та пів­денні райони Херсонської і північні ра­йони Кримської областей.

Клімат підзони характеризується ви­сокими температурами повітря і неве­ликою кількістю опадів. У січні серед­ня температура повітря становить від мінус 1,5 до 5 °С, у липні — від 23 до 24 °С. Річна сума опадів коливається в межах 300—450 мм. За теплий пері­од (квітень — листопад) випадає не більше 200 мм опадів, нерідко — у ви­гляді злив, які супроводжуються гра­дом, грозою чи бурею, що завдає знач­ної шкоди сільському господарству. Майже щороку бувають різні за три­валістю бездощові періоди в тому чис­лі раз у 2 роки — тривалістю понад 40 днів. У причорноморсько-приазовському степу спостерігається найбільша кіль­кість суховійних днів — у середньому від 15 до 24 за рік.

Більша частина південного Степу — це плоска або слабохвиляста рівнина, розчленована річковими долинами, ярами і балками. Найбільш поширені тут чорноземи південні, темно-кашта­нові та каштанові грунти.

Чорноземи південні займають майже З млн. га орних земель. Вони характе­ризуються неглибоким профілем (50— 80 см), карбонатністю, важкосуглинко-вим і глинистим гранулометричним складом, не дуже високим (2,5—4 %) вмістом гумусу, більш низькими (140— 150 мм у метровому шарі), ніж у чор­ноземах звичайних, запасами продук­тивної вологи. Чорноземи південні со­лонцюваті потребують хімічної меліо­рації.

Каштанові грунти поширені на при­леглих до берегів Чорного і Азовсько­го морів територіях. На межі з чорно­земами південними залягають суціль­ним масивом темно-каштанові грунти, а на південь вони в комплексі з каш­тановими. Ці грунти солонцюваті, в них неглибоко залягає гіпс (1,5—3 м) і водорозчинні солі. Вміст гумусу ста­новить 2—3, а в каштанових — 2— 2,5 %. Ці грунти мають неглибокий профіль і характеризуються важким гранулометричним складом, незначни­ми запасами доступної вологи.

Передгірні і гірські райони Криму мають складний рельєф і різноманітні природні умови. У передгірній частині на пологих північних схилах Кримсь­ких гір середньорічна температура по­ вітря становить 9—11,5 °С, кількість опадів — 380—500 мм. З грунтів пере­важають чорноземи південні карбо­натні.

Ця територія, а також східні степові райони республіки характеризуються пиловими бурями. Особливо часто во­ни повторюються (9—12 днів на рік) у Херсонській, Миколаївській, Дніпро­петровській і Запорізькій областях, у центральних районах Криму і східних районах Луганської області. Все це зумовлює необхідність постійного здій­снення комплексу заходів захисту грунту від ерозії, нагромадження і ра­ціонального використання ґрунтової вологи, штучного зрошення.

Сільське господарство степової зони має скотарсько-зерновий напрям з роз­виненим свинарством, птахівництвом. Тут вирощують соняшник. На зрошу­ваних землях створюються сприятливі умови для вирощування високих уро­жаїв рису, кукурудзи, овочів, плодових і кормових культур. Велика кількість тепла сприяє розвитку баштанництва, вирощуванню льону-кудряшу і ефіро­олійних культур.

Одним з основних напрямів інтенси­фікації сільськогосподарського вироб­ництва Степу є розвиток зрошення. У зоні зосереджено 83,3 % зрошуваних земель республіки. У причорноморських і придніпровсь­ких районах на зрошуваних землях вирощують здебільшого кормові і зер­нові культури. Значні площі займають овочеві, картопля і багаторічні наса­дження. В Донбасі зрошувані землі використовують в основному під кар­топлю, овочеві та кормові культури.