7.2.2.2. Сівозміни

Продуктивність сівозміни визначає­ться співвідношенням і набором куль­тур у структурі посівних площ та їх чергуванням. Зернові культури в Лісостепу займа­ють 53—65 % загальної площі ріллі. Питома вага їх збільшується з півночі на південь. Майже половину площі зернових займає озима пшениця. Ози­ме жито вирощують на менш родючих піщаних і супіщаних грунтах північио-західної частини зони. У центральних і південних районах вирощують ози­мий ячмінь, який значно продуктивні­ший, ніж ярий. Ярий ячмінь, овес, горох забезпечу­ють високі врожаї в більш північних районах, хоч поширені по всій зоні. Більшу питому вагу мають кукурудза і соняшник у південних районах Лісо­степу, де вища сума плюсових темпе­ратур.

Оптимальні умови для вирощування цукрових буряків складаються в під-зонах достатнього і нестійкого зволо­ження, менш сприятливі — в півдепно-східних районах зони.

Картоплю вирощують на незначних площах, тому її товарне виробництво доцільно зосередити у свинарсько-бу­ряківницьких господарствах централь­них і східних районів зони.

На зелений корм у зоні висівають озимі культури, одно- і багаторічні бо­бові трави у чистих посівах і сумішках із злаковими, кукурудзу та ін. Для за­готівлі сіна в структурі посівних площ кормових культур слід збільшувати площі багато- і однорічних бобово-зла­кових трав. У підзонах достатнього та нестійкого зволоження висівають ко­нюшину, люцерну, еспарцет. У польо­вих сівозмінах підзони достатнього зволоження багаторічні бобово-злакові сумішки мають перевагу перед чисти­ми їх посівами і забезпечують сталі високі врожаї. У південних районах зони більш сталі врожаї дає еспарцет. Розширюються також посіви люцерни 2—3-річного використання. З одноріч­них трав найвищі врожаї зеленої маси і сіна в більшості районів Лісо­степу забезпечують вико- і гороховів-сяні сумішки. Для виробництва соко­витих кормів, які використовуються взимку, вирощують кормові буряки і моркву. Озимі зернові в Лісостеповій зоні вирощують в основному після зайня­тих парів і непарових попередників.

До кращих парозаймальних культур, після яких вирощують озимі зернові, належать озимі на зелений корм у чис­тих посівах і сумішках з бобовими, ярі травосумішки, зернобобові і кукурудза на зелений корм, багаторічні трави на один укіс. З непарових попередників для озимих використовують горох, гречку, просо, кукурудзу на силос у молочно-восковій стиглості, ранню картоплю.

Кращими непаровими попередника­ми є горох і гречка, а в умовах достат­нього зволоження — кукурудза на си­лос у молочно-восковій стиглості і ба­гаторічні трави другого року викорис­тання на один укіс у рік сівби озимих. Із зменшенням опадів збільшується значення попередників з менш трива­лим вегетаційним періодом.

Найбільш сталі врожаї озимої пше­ниці в підзопі нестійкого зволоження можна мати тільки після зайнятого однорічними культурами на зелений корм пару, багаторічних трав першого року використання на один укіс і го­роху. В підзоиі недостатнього зволо­ження найвищі врожаї вирощують по чорних і ранніх зайнятих парах. До­сить високі врожаї, особливо у зволо­жені роки, збирають і після зернобо­бових культур.

Кукурудзу на зерно і силос розміщу­ють у підзоні достатнього зволоження після озимої пшениці, картоплі, цукро­вих буряків і повторно після кукуру­дзи. В останньому випадку необхідно вести боротьбу з шкідниками і хворо­бами. У підзоні нестійкого зволоження кукурудзу на зерно не слід вирощува­ти після цукрових буряків, які дуже висушують грунт. Для кукурудзи на силос рівноцінними попередниками вважаються озима пшениця, кукуру­дза на зерно, багаторічні трави одного і двох років використання, цукрові бу­ряки.

У підзоні недостатнього зволоження кукурудзу на зерно доцільно вирощу­вати після озимої пшениці і кукуру- дзн, а на зелений корм і ранній си­лос — після цукрових буряків. Для ячменю в підзоні достатнього зволоження добрими і майже рівно­цінними попередниками є озима пше­ниця, цукрові буряки, кукурудза на зерно і силос, картопля, зернобобові культури. У підзоні нестійкого зволо­ження більш високі врожаї ячменю вирощують після кукурудзи, картоплі і озимої пшениці, а значно менші — після цукрових буряків.

У зоні недостатнього зволоження цукрові буряки як попередник для яч­меню значно гірші, ніж озимі, кукуру­дза на зерно і силос, зернобобові та інші просапні. Овес у лісостеповій зоні займає не­великі площі порівняно з ячменем, менш вимогливий до попередників. Вирощувати його слід після гороху, картоплі та інших просапних культур. Урожайність вівса зменшується у пов­торних посівах і при розміщенні після зернових.

Кращими попередниками для гречки в підзоні достатнього і нестійкого зво­ложення є удобрені просапні культури (цукрові буряки, кукурудза на зерно, картопля), озима пшениця і зернобо­бові, а в підзоні недостатнього зволо­ження — зернобобові культури, удоб­рена картопля, кукурудза і парові ози­мі. Недоцільно розміщувати цю куль­туру після цукрових буряків, які вису­шують грунт.

Добрими попередниками для проса в підзонах достатнього і нестійкого зволоження є багаторічні трави, про­сапні (картопля, цукрові буряки, куку­рудза), удобрені озимі та зернобобові культури. У підзоні недостатнього зво­ложення просо недоцільно висівати після культур, які дуже висушують грунт (цукрові буряки, соняшник, су­данська трава тощо). Значно знижує­ться врожай проса в повторних по­сівах. Високі врожаї гороху та інших бобо­вих культур у підзоні достатнього і не­стійкого зволоження збирають після кукурудзи, цукрових буряків і озимих культур. При розміщенні його в під­зоні недостатнього зволоження пере­вагу слід віддавати кукурудзі на зер­но і силос, озимій пшениці.

Підзона достатнього зволоження — одна із самих сприятливих для наси­чення сівозмін цукровими буряками, урожай яких після озимої пшениці в ланках з багаторічними травами, одно­річними злаково-бобовими сумішками, горохом, кукурудзою на зелений корм і силос практично однаковий. У підзоні нестійкого зволоження цукрові буряки краще вирощувати після озимої пше­ниці по зайнятому пару і гороху. В ланці з кукурудзою на силос уро­жайність цукрових буряків знижуєть­ся. Багаторічні трави в ланці з цукро­вими буряками слід використовувати лише на один укіс у перший рік.

У підзоні недостатнього зволоження більш високі врожаї коренеплодів ви­рощують після озимої пшениці в лан­ках з чорним і зайнятим парами та багаторічними травами, зменшується врожайність буряків після пшениці, вирощуваної після гороху.

При загибелі озимої пшениці, після якої вирощуватимуться цукрові буря­ки, поле слід пересівати ярими зерно­вими культурами суцільного способу сівби (доцільніше ячменем).

Соняшник у Лісостепу вирощують у підзонах нестійкого і недостатнього зволоження, розміщуючи після озимої пшениці, кукурудзи і картоплі за умо­ви повернення його на попереднє міс­це не раніше ніж через 7—8 років. У підзоні нестійкого зволоження після цукрових буряків соняшник доцільно розміщувати не раніше ніж через 2 ро­ки, а в підзоні недостатнього зволо­ження — через 3 роки.

Для багаторічних трав сприятливіші умови створюються при підсіванні під покрив ярого ячменю, який менше за­ тінюе їх, ніж озима пшениця. В підзоні недостатнього зволоження багаторічні трави краще підсівати під ячмінь, ви­рощуваний після кукурудзи, ніж під ячмінь після цукрових буряків. Для вирощування проміжних куль­тур більш сприятливі умови створюю­ться в підзонах достатнього і нестійко­го зволоження. Післяжнивні культури в основному висівають після озимої пшениці, після якої вирощуватимуться картопля, кукурудза та інші просапні, але не цукрові буряки.

Структура посівних площ залежить від грунтово-кліматнчних умов і рівня спеціалізації та концентрації виробни­цтва зерна, цукрових буряків, продук­ції тваринництва.

У господарствах зерно-буряково-скотарського напряму зернові займають 55—60 %. цукрові буряки — 20 %, кор­мові культури — 23—25 % площі при такому чергуванні культур у сівозміні.

У підзоні достатнього і нестійкого зволоження: 1 — кукурудза на силос і зелений корм, гречка; 2 —озима пше­ниця; З—цукрові буряки; 4 — ячмінь, просо, овес з підсівом багаторічних трав; 5 — багаторічні трави; 6 — озима пшениця; 7 — цукрові буряки; 8—го­рох; 9 — озима пшениця; 10—кукуру­дза на зерно, цукрові буряки, картоп­ля, соняшник, коренеплідні культури. У підзоні недостатнього зволоження: 1— чорний і ранній зайняті пари; 2 — озима пшениця; 3 — цукрові буряки; 4 — ячмінь, овес, просо з підсівом ба­гаторічних трав; 5 — багаторічні тра­ви; 6 — озима пшениця; 7— цукрові буряки, кормові коренеплідні культу­ри; 8 — зернобобові, кукурудза на си­лос; 9 — озима пшениця; 10 — соняш­ник, кукурудза на зерно.

У господарствах, які спеціалізують­ся на виробництві зернофуражу, сви­нини і продукції птахівництва, в струк­турі посівних площ сівозміни доцільно мати 65—70 % зернових культур, 15— 20 % цукрових буряків, 10—20 % кор­мових культур (8—12 % — багаторічні трави), при такому чергуванні куль­тур: 1 — однорічні трави на зелений корм і силос; 2 — озима пшениця+післяжнивні на корм; 3 — ячмінь з підсівом багаторічних трав; 4 — бага­торічні трави; 5 — озима пшениця; 6 — цукрові буряки; 7 — кукурудза на зерно; 8 — горох; 9 — озима пшениця; 10 — кукурудза на зерно, картопля, кормові коренеплоди, цукрові буряки, просо.

У сівозмінах господарств, які спе­ціалізуються на виробництві молока, яловичини, вирощування нетелей, у структурі посівних площ слід мати 45—50 % зернових, 15—20 % цукро­вих буряків, ЗО—40 % кормових з та­ким чергуванням культур.

У підзоні достатнього і нестійкого зволоження: / — зернобобові, одноріч­ні бобово-злакові сумішки на зелений корм і силос; 2 — озима пшениця; 3 — цукрові буряки; 4 — кукурудза на зер­но і силос, гречка; 5 — кукурудза на силос і зелений корм, озимі на зелений корм +післяукісні посіви однорічних трав на зелений корм; 6 — ячмінь, овес, просо з підсівом сумішки люцер­ни з конюшиною або чистим посівом люцерни; 7—8 — багаторічні трави; 9 — озима пшениця і післяжнивні культури на зелений корм; 10 — цук­рові буряки, кормові коренеплоди, кар­топля.

У підзоні недостатнього зволоження: / — чистий і зайнятий пари; 2 — озима пшениця; 3 — цукрові буряки; 4 — яч­мінь, просо з підсівом люцерни або еспарцету; 5 — люцерна або еспарцет; 6 — люцерна, озима пшениця; 7 — ози­ма пшениця, озиме жито+післяжнив­ні; 5 —кукурудза на зерно; 9 — куку­рудза на силос, зернобобові; 10 — ози­ме жито, озима пшениця, соняшник.

У прифермській кормовій сівозміні для лісостепових районів може бути таке чергування культур: /—3 — лю­церна; 4 — кукурудза на зелений корм; 5 — озимі на зелений корм + післяукіс­на кукурудза і суданська трава; 6 — викоовес, горох, кукурудза на зелений корм і силос; 7 — озимі на зелений корм + післяукісні культури; 8— яч­мінь, овес на зерно, викоовес, кукуру­дза на зелений корм з підсівом лю­церни. Залежно від конкретних природно-господарських умов, можна змінювати структуру посівних площ і схеми чер­гування культур у сівозмінах. У системі сівозмін, які запроваджу­ються, доцільно мати польові 8-, 9- і 10-пільні сівозміни. Можна впрова­джувати і сівозміни з більш короткою ротацією — 5-, 7-пільні.