7.2.1.4. Обробіток грунту

Важливим завданням обробітку грунтів Полісся, особливо підзолистих, є правильне визначення глибини оран­ки, поєднання різних способів основно­го обробітку грунту у зв'язку з чергу­ванням культур у сівозміні і внесенням органічних і мінеральних добрив, вап­нуванням, осушенням надмірно зволо­жених грунтів тощо.

Основним способом обробітку грун­ту в зоні є різноглибинна оранка, на яку позитивно реагує більшість про­сапних культур. На грунтах з глибо­ким орним шаром під цукрові буряки глибина оранки становить 27—ЗО см, під кукурудзу і картоплю — 25—27, під решту культур сівозміни—18— 20 см. На грунтах з неглибоким гуму­совим горизонтом максимальна глиби­на оранки обмежується його глибиною. На дерново-підзолистих та інших грун­тах з неглибоким гумусовим горизон­том, особливо на поверхневооглеєннх різновидах, поширених у західних ра­йонах, під просапні культури, які ви­сівають після стерньових попередни­ків, застосовують комбінований обро­біток, який поєднує оранку на глибину гумусового горизонту з додатковим розпушуванням підорного шару на 10—15 см.

У деяких районах за таких умов ефективним виявився обробіток грунту плугами з вирізними полицями. У дос­лідах Передкарпатської сільськогоспо­дарської дослідної станції врожайність кормових буряків після оранки на 25 см становила 638 ц/га, на 25 см з розпушуванням на 10 см — 683, а пі­сля оранки з вирізними полицями на 35 см — 710 ц/га.

Дослідні дані свідчать, що в умовах високої культури землеробства на чис­тих від бур'янів полях продуктивність ярих колосових, льону-довгунця та ін­ших культур, які розміщуються після просапних, не знижується при заміні оранки поверхневим обробітком. Та­кий обробіток проводиться здебільшо­го після картоплі, цукрових і кормових буряків і доповнюється внесенням гер­біцидів.

Для одержання високих і сталих урожаїв озимих зернових у господар­ствах зони слід застосовувати дифе­ренційований обробіток з урахуванням особливостей грунту, його зволоженос­ті і забур'янення, попередників і погодних умов. Після зайнятих парів ефективним є двофазний обробіток, який поєднує дискування вслід за збиранням паро- займальної культури на глибину 8— 10 см з наступною оранкою на 18— 20 см не пізніше ніж через 10 днів пі­сля лущення.

Після непарових попередників оран­ку проводять на глибину 16—18 см. Щоб підвищити якість оранки під ози­мі, які розмішують після кукурудзи на силос, поле попередньо дискують (под­рібнення післяжнивних решток) і від­разу орють.

Якщо запаси продуктивної вологи недостатні, а погода суха, на чистих від бур'янів полях можна обмежитись поверхневим обробітком грунту. При цьому після непарових, особливо піз­ніх попередників дискування прово­дять на глибину 8—10 см, доводячи при цьому грунт до стану, придатного для сівби озимих.

У посушливих умовах поверхневий обробіток може виявитися також ефек­тивним способом підготовки грунту і після зайнятих парів. У такому разі після першого післязбирального дис­кування замість оранки у разі необ­хідності поле дискують повторно.

Поверхневий обробіток слід прово­дити насамперед на окультурених грунтах і з внесенням гербіцидів. При достатньому зволоженні мілкий обро­біток під озимі полицевими знаряддя­ми на глибину 12—14 см нерідко має перевагу перед поверхневим обробіт­ком дисковими знаряддями, особливо на зв'язних грунтах. Тому в системі основного обробітку грунту поряд з дискуванням слід широко використову­вати лемішне лущення.

Ранньовесняне розпушування прово­дять вибірково залежно від доспівання грунту. Для цього використовують аг­регати із шлейфів і зубових борін. На грунтах, які запливають, у першому ряду агрегата розміщують борони, а в другому — шлейфи, на більш струк­турних і легких грунтах порядок їх аг­регатування зворотний.

На більш зв'язних особливо суглин­кових і глеюватих грунтах при повіль­ному їх доспіванні для першого весня­ного обробітку можна використовувати дискові борони або лемішні лущиль­ники із зубовими боронами. Однак на запирієних полях застосовувати диско­ві знаряддя небажано.

Передпосівний обробіток на необхід­ну глибину виконують культиватором з підрізувальними робочими органами з одночасним шлейфуванням чи боро­нуванням середніми боронами. Якщо на важких і надмірно ущільнених грунтах обробіток культиватором не ефективний, рекомендують застосову­вати лемішні лущильники з важкими боронами.

На легких грунтах та тих, які не за­пливають (піщаних, супіщаних), поряд з культиваторами, можна використову­вати важкі зубові борони.

При розміщенні льону після багато­річних трав весняну культивацію до­цільно замінити дискуванням, оскільки культиватори часто витягують на по­верхню кореневі рештки попередньої культури (це утруднює сівбу і одер­жання рівномірних сходів).

Під пізні польові культури, зокрема кукурудзу, гречку, просо, проводять не менше 2 культивацій: перший раз — на 10—12 см, а глибину наступних обро­бітків зменшують.Після сівби сільськогосподарських культур проводять боронування, кот­кування і розпушування міжрядь про­сапних культур.

Для боротьби з водною ерозією на односхилих плоских схилах крутизною до 2—3° оранку проводять упоперек схилів, а на крутіших — також упопе­рек, але з поглибленням орного шару на 10—15 см. На складних з улого­винами схилах крутизною 3—6° для зменшення стікання талих вод і еро­зійних процесів поєднують в основному обробітки розпушування плоскорізами з оранкою впоперек схилів, доповнюю­чи це лункуванням. На схилах лесових «островів» доцільне щілювання посівів озимих, багаторічних трав і зябу пізно восени на глибину 50—60 см з відстан­ню між щілинами 5—7 м.

У гірських і передгірних районах Карпат для боротьби з ерозією грунту воду не затримують, а відводять з тим, щоб не спричинити руйнівних процесів. Для цього орють під невеликим кутом до горизонталей місцевості.