7.2.1.3. Система удобрення і меліоративних заходів

Застосування добрив у сівозмінах Полісся, передгірних і гірських райо­нів Карпат має свої особливості, що зумовлюється насамперед великими площами малородючих дерново-підзо­листих грунтів з високою кислотністю. У цих умовах велике значення мають органічні і мінеральні добрива, мікро­добрива, вапнування кислих грунтів, використання проміжних посівів лю­пину на зелене добриво на найбільш легких і бідних за вмістом гумусу грунтах, застосування нітрагіну при вирощуванні бобових культур.

Органічні добрива вносять під кар­топлю, кукурудзу, коренеплідні і ово­чеві культури. Під кукурудзу гній і компости доцільно вносити навесні під час переорювання зябу, якщо така ро­бота проводиться.

Окупність органічних добрив у цій зоні найвища. Кожна тонна доброякіс­ного підстилкового гною забезпечує приріст врожаю всіх культур у сівозмі­ні на 1,23 ц у перерахунку на зерно, а в середньому по республіці — 0,84 ц.

На легких дерново-підзолистих грун­тах ефективні зелені добрива. Бобові сидеральні культури вирощують тут в основному як проміжні. Заорана зеле­на маса їх збагачує грунт на азот і органічні речовини. Для вирощування високих урожаїв культур органічні добрива застосовують разом з міне­ральними.

Орієнтовна система удобрення для польової сівозміни зони наведена в табл. 19 (дози добрив коригують за­лежно від вмісту рухомих поживних речовин у грунті). Дози мінеральних добрив можна встановлювати також з розрахунку на запланований урожай. На Поліссі найбільш високі прирос­ти врожаю забезпечують азотні доб­рива у складі повного мінерального добрива. Так, у тривалих дослідах на сірих лісових грунтах приріст урожаю зерна пшениці Поліська 70 після вне­сення азоту в складі становив 7,1 ц/га, фосфору —0,9, калію — 2,4 ц/га. При внесенні серед­ня врожайність зерна в середньому за 5 років становила 43,9 ц/га.

Аміачні добрива (сульфат амонію, хлористий амоній, аміачна вода, рід­кий аміак) і сечовину можна вносити під зяблеву оранку. Щоб запобігти ви­миванню нітратів з орного шару, ніт­ратні і аміачно-нітратні форми азотних добрив на легких грунтах слід вноси­ти не під зяблеву оранку, а під перед­посівну культивацію, в рядки при сівбі та в підживлювання.

Обов'язковою умовою підвищення родючості кислих грунтів і врожайності сільськогосподарських культур на них є вапнування. У льонокартоплярських сівозмінах рекомендовані норми вапняних добрив вносять під зяблеву оранку на полях, де планують вирощувати картоплю, льон і люпин. У разі необхідності по­ловину норми цих добрив можна вно­сити навесні під культивацію. Під ці культури доцільніше застосовувати до­ломітове борошно, яке на легких грун­тах значно ефективніше вапняного. У сівозмінах без льону і люпину ме-ліорант доцільно вносити під поперед­ники і передпопередннки тих культур, які найбільш позитивно реагують на вапнування.

Складений УНДІЗом баланс карбо­натів кальцію і магнію у землеробстві Полісся свідчить про те, що при щоріч­ному внесенні 5,5—6 ц/га мінеральних добрив повторне вапнування необхідно проводити через 7—8 років після пер­шого, проведеного з розрахунку 0,75 норми вапна за гідролітичною кислот­ністю, при внесенні 10—12 ц/га доб­рив — через 6, а в окремих областях — через 5 років.

Обов'язковою умовою дальшої ін­тенсифікації землеробства на Поліссі є осушення. Слід зазначити, що через низьку вологоємкість грунтів часто до­водиться застосовувати двобічне регу­лювання водного режиму — осушення і зрошення.