Контрольні запитання

Недоліки прямолінійної організації терито­рії. Диференційоване використання оброблюва­них земель при контурно-меліоративному зем­леробстві. Структура посівних плош і особли­вості агротехніки на землях різних технологіч­них груп. Розміщення і структура лісосмуг, бу­дова найпростіших гідротехнічних споруд (ва­ли, канави, вали-дороги тощо). Досвід засто­сування ґрунтозахисного контурно-меліора­тивного землеробства у колгоспі «Заповіт Іллі­ча» Обухівського району Київської області.

6.6. Рекультивація земель

6.6.1. Порушені землі

Більшість твердих корисних копа­лин у нашій країні добувається від­критим способом. При цьому порівня­но з підземним добуванням спостері­гається більше порушення земель, які вилучаються переважно із сільсько- і лісогосподарського використання. За­лежно від гірничо-геологічних умов родовища з розрахунку на кожний мільйон тонн вугілля, добутого відкри­тим способом, порушується від 2,6 до 43 га, залізної руди — від 14 до 640, марганцевої руди — від 76 до 600, фос­форитів — від 22 до 77 га земельних угідь.

При добуванні корисних копалин знімаються товщі, які прикривають відклади на глибину від кількох до 200—300 м. Пов'язане з цим перемі­щення величезних мас гірських порід спричинює докорінну зміну вихідних форм рельєфу, гідрологічної будови і гідрологічних умов, фізичних, хіміч­них і біологічних властивостей верхніх шарів літосфери, які є основою життя біоценозів (екосистем).

Землі порушуються і при підземних розробках родовищ внаслідок дефор­мації поверхні над гірськими виробіт­ками, забруднення земель нафтопро­дуктами і нафтопромисловими стічни­ми водами при добуванні нафти, від­працьованими буровими розчинами і шламом при бурінні розвідувальних і експлуатаційних свердловин. Значні порушення земель пов'язані з про­кладанням магістральних трубопро­водів (на кожний кілометр трубо­проводу порушується в середньому 4 га землі), будівництвом доріг і ка­налів.

Негативна дія видобувних галузей виявляється в погіршенні структури землекористування, порушенні підзем­ного і поверхневого стоку, заболочу­ванні та осушенні навколишніх зе­мель, зниженні їх продуктивності. Поверхня відвалів знятого шару грунту (нерідко легкого грануломет­ричного складу) пересихає і розвіює­ться. Запиленість повітря погіршує са­нітарно-гігієнічні умови праці та по­буту населення. Відвали зазнають і водної ерозії. Змитими породами зано­сяться цінні землі, забруднюються водні басейни. Відновлення порушених земель та їх освоєння усуває вогнища негативного впливу на навколишнє середовище, підвищує естетичні цін­ності ландшафтів.

Велике соціально-економічне і еко­логічне значення для народного госпо­дарства має рекультивація земель, яка розглядається як самостійний вид господарської діяльності.

Рекультивація — це комплекс гірни­чих, меліоративних, гідротехнічних, сільськогосподарських, лісогосподар­ських і інженерно-будівельних робіт, які виконуються з метою повернення народному господарству і насамперед для сільськогосподарського викорис­тання земель після завершення розро­бок, а також усунення їх шкідливого впливу на навколишнє середовище. Розрізнюють технічну і біологічну ре­культивації.

Технічна рекультивація земель включає роботи з пошарового вийман­ня, складування і зберігання грунтів; формування стійких породних відва­лів шахт і кар'єрів; осушення гідро-відвалів, влаштування виїздів і доріг на відвалах; планування поверхні, ви-положування, терасування і стабіліза­ції відкосів, бортів, кар'єрів, шахтних провалів і їх засипання; влаштування дренажної мережі, засипання нагірних і водовідвідних канав; фізико-хімічної меліорації грунтів перед вкриттям грунтом чи рекультивацією біологіч­ними методами; вкриття поверхні, яка рекультивується, шаром грунту і ґрун­тотворних порід; землювання прилег­лих масивів ріллі із змитими грунта­ми; влаштування ложа і берегів водой­мищ тощо. Біологічна рекультивація передба­чає заходи відновлення (або створення на грунтосумішах без нанесення ґрун­тового шару) властивостей субстрату, які забезпечують його родючість, за­провадження меліоративних сівозмін, вирощування культур, найбільш при­датних і ефективних для освоєння ре­культивованих земель, створення на них стійких і життєздатних біоцено­зів.

Передовий досвід використання ре­культивованих земель у сільськогоспо­дарському виробництві свідчить про те, що в тих господарствах, де вико­нуються всі рекомендації науково-до­слідних установ, урожайність сільсько­господарських культур в середньому через 6—7 років досягає рівня продук­тивності непорушених земель. На окремих об'єктах рекультивації строк окупності затрат—від 7—8 до 20— 25 років.