Контрольні запитання

Грунтово-кліматичні умови і особливості застосування ґрунтозахисного безплужного об­робітку на Україні. Полтавський варіант ґрун­тозахисної системи землеробства. Особливості безплужного обробітку грунту під озимі, арі зернові, просапні та іиші культури.

6.5. Ґрунтозахисне землеробство на основі контурно-меліоративної організації території

Не зважаючи на відносно високу грунтів від водної ерозії при їх засто-грунтозахисну роль наведених вище суванні досягається далеко не завж-ваходів обробітку, надійний захист ди. Це пояснюється короткочасністю

±

та локальністю їх дії, обмеженістю застосування при поширеній прямолі­нійній організації території. Прямолі­нійні межі полів сівозміни перетина­ють і аризонталі під тим або іншим кутом, і напрям оранки вздовж таких меж створює умови для руху струмків при сі іканні води вздовж гребенів або по борознах. Спостереження показу­ють, то при однаковому нахилі поверхні швидкість потоку в борознах у 2—3 рази більша, ніж на невиораному схилі, і його руйнівна енергія вища у 6—7 разів.

Відхилення робочого ходу від на­прям' горизонталей при прямоліній­них межах збільшується при значних улоговинах на схилах. Перетинаючи кожну улоговину, ґрунтообробний агрегат рухається вниз і вверх по її схилах, створюючи штучні шляхи для стоку талих і зливових вод, які на дні улоговини формують потоки, здатні розмивати грунт.

Саме тому для розв'язання такої проблеми треба підходити комплексно, передбачаючи захист грунтів від ерозії та регулювання водного режиму на всьому водозборі і всіх видах угідь. Найбільшою мірою цього можна до­сягти в системі ґрунтозахисного кон­турно-меліоративного землеробства (мал. 49). Всі оброблювані масиви залежно від нахилу і еродованості ґрунтового по­криву діляться на три технологічні групи »а типом використання. До пер­шої групи належать рівнинна частина землекористування і схили крутизною до 3°, технологічно придатні для виро­щування просапних культур при сівбі упоперек схилів. Тут розміщують зер-нопросапні сівозміни з оптимально допустимим насиченням цукровими буряками, кукурудзою та іншими культурами, які мають низьку ґрунто­захисну ефективність (горох, гречка, соя). У цих сівозмінах треба застосовувати інтенсивні технології вирощу­вання культур. На землях другої тех­нологічної групи (крутизна схилів З— 7°) вводять зернотрав'яні і трав'яно-зернові сівозміни, застосовують тільки ґрунтозахисні технології вирощування зернових культур. Землеробство тут за своїми принципами має наближати­ся до біологічного. До третьої групи належать землі на дуже еродованих схилах крутизною понад 7°, де вини­кають труднощі при виконанні навіть основних технологічних операцій при вирощуванні зернових культур. Такі землі доцільно використовувати для тривалого залуження бобово-злакови­ми травосумішками з польовим періо­дом через 5—6 років, тобто за набо­ром рослин агрофітоценоз повинен максимально наближатися до природ­ного.

Щоб компенсувати високі темпи мі­нералізації органічних речовин, у зер-нопаропросапних сівозмінах рекомен­довані зональні норми органічпих доб­рив необхідно збільшити на 40—50 % за рахунок зменшення в ґрунтозахис­них сівозмінах, де баланс органічних речовин регулюється наявністю полів багаторічних трав. Сильноеродовапі розмиті землі на крутих схилах балок необхідно вико­ристовувати під постійне залуження бобово-злаковими сумішками з періо­дичною їх зміною черезсмуговим пере-залуженням.

Схили крутизною понад 20° після терасування використовують під пло­дові і лікарські деревні насадження — горіху, обліпихи, чорноплодної гороби­ни, калини, липи.

Організація території при такому землеробстві базується на контурних межах між технологічними групами земель (мал. 50), за якими проекту­ються водорегулюючі лісові смуги, по­силені найпростішими гідротехнічними спорудами (канави у нижньому між­рядді і вал або вал-дорога внизу узлісся — рубежі першого порядку). Наступним етапом протиерозійної організації території є раціональне розміщення полів у сівозмінах, виді­лення робочих ділянок в межах кож­ного поля, визначення місця для поле­захисних і водорегулюючих лісових смуг, польових доріг тощо.

Для ефективного використання су­часної високопродуктивної техніки слід віддати перевагу прямокутній формі полів і робочих ділянок. Тому на рівних ділянках і схилах крутиз­ною не більше 1° нарізують прямокут­ні поля довгими боками упоперек на­пряму панівних ерозійно небезпечних вітрів. По межах полів проектуються наорювані вали з полезахисними лі­совими смугами ажурної і продувної конструкції.

На площах з хвилястим рельєфом і схилами крутизною понад 1° поля на­різують довгими боками упоперек схи­лу по лініях, близьких до горизонта­лей місцевості. Відхилення від гори­зонталей допускається лише на корот­ких відрізках (50—100 м) з нахилом не більше 1,0—1,5° по межах поля, де проектують дворядні лісові смуги з ва-лами-канавами (рубежі другого по­рядку) .Внутрішньопольова організація включає виділення робочих ділянок, які по можливості мають бути одно­рідними, компактними, зручними для роботи техніки. Найбільш доцільне па­ралельно-контурне розміщення елемен­тів, які проектуються так, що довгі боки їх наближаються до горизонта­лей, випрямляючись в улоговинах.

Якщо вздовж схилу в межах першої і другої технологічних груп земель швидкість стікання води на полях сі­возмін перевищує допустимі межі, проектують межі третього порядку. При цьому перевагу слід віддавати наорюваним валам, які обробляються. На землях другої технологічної групи в разі необхідності проектують більш складні земляні споруди.

Польові дороги розміщують по лі­ніях вододілів та нижніх узліссях лі­сосмуг. По коротких боках полів до­роги і лісосмуги створюють перпенди­кулярно до горизонталей і влаштову­ють розпилювачі стоку.

Яри, які вклинюються в ріллю і утруднюють контурну організацію те­риторії, виположують, промоїни та ритвини засипають. Це робиться після спорудження водозатримуючих або во­довідвідних валів вище ярів або про­моїн, які засипаються. Це запобігає попаданню потоків води з водорозділь-них площ на виположені ділянки. Не­великі ритвини глибиною до 30 см за­рівнюють під час оранки вздовж ритвин кількома проходами звичайно­го плуга, а потім грунт обробляють упоперек схилу. Великі промоїни та яри виположують бульдозерами, зняв­ши перед цим гумусовий шар грунту вподовж їх. Після виположування від-косів знятий гумусовий шар грунту розподіляють по поверхні виположе-ного яру. Там, де товщина наносного шару менше 15 см, проводять землю-вання привезеним грунто-підгрунтям. В ярах, які не можна виположити, насаджують ліс, влаштовують зони відпочинку тощо.

Отже, суть організації території при контурно-меліоративній системі земле­робства полягає в тому, що вона стає домінуючою для всіх природногоспо-дарських комплексів і повинна визна­чати розміщення решти елементів ор­ганізації території — межі полів і ро­бочих ділянок, доріг, лісосмуг, зон відпочинку. Кожний з елементів орга­нізації території треба проектувати, виходячи з контур ності, тобто бути максимально наближеним до горизон­талей місцевості. Прн цьому твердо закріплюються в просторі межі земель з різною інтенсивністю використання. Одночасно вони є спрямовуючою лі­нією при виконанні окремих техноло­гічних операцій, особливо основного обробітку і щілювання. Крім того, во­ни забезпечують відвод не затриманих агротехнічними заходами сточних вод з усієї водозбірної площі першої тех­нологічно! групи земель у залужені водотоки.

Важливою ланкою цієї системи зем­леробства є ґрунтозахисна технологія вирощування польових культур, яка грунтується на безполнцевому обро­бітку, щілюванні та мульчуванні.

Основні принципи ґрунтозахисної контурно-меліоративної системи земле­робства розроблялися і випробовува­лися у колгоспі «Заповіт Ілліча» Обу-хівського району Київської області, землі якого розміщуються на терито­рії Ржищівської яружно-балочної зо­ни на правому березі Дніпра. Рельєф території сильно розчленований і тут спостерігаються інтенсивні процеси водної ерозії. Запровадження контур­но-меліоративної системи землеробст­ва в цьому господарстві дало можли­вість не тільки різко знизити інтенсив­ність ерозійних процесів, а й підвищи­ти родючість грунту, продуктивність рослинництва, його економічну ефек­тивність. Урожайність вирощуваних культур на першому етапі запрова­дження збільшилась на 20—ЗО %. На другому етапі при зменшенні кількос­ті внесених мінеральних добрив до ви­хідного рівня, темп приросту врожай­ності всіх культур дешо знизився і для зернових культур становив 5.2 ц/га. В цей період приріст урожай­ності відбувався тільки за рахунок за­провадження ґрунтозахисної системи землеробства. Економічна ефектив­ність кожного карбованця додаткових прямих затрат досягла 2,15 крб. Строк окупності капіталовкладень становить З роки.

Помітно поліпшилася в господарст­ві також охорона навколишнього се­редовища, покращився екологічний стан в цілому. Якщо до застосування ґрунтозахисної системи землеробства з полів господарства змивалося в се­редньому 25—30 т/га, а з окремих агрофонів 80—100 т/га грунту, а з ним і внесені добрива, пестициди, інші ток­сичні речовини, то тепер об'єм твер­дого і рідкого стоку не перевищує 3— 5 т/га, тобто межі його допустимі. За­лісення сильнорозмитих крутосхилів і ярів сприяло поселенню в цих місцях косулі, кабана, лиса, білої та сірої чаплі. Збільшення площ ділянок з по­стійним залуженням на малопродук­тивних балочних схилах створює умо­ви для розмноження корисних комах-запилювачів, особливо джмілів.

Розробку і запровадження системи контурно-меліоративного землеробства найбільш доцільно здійснювати не в окремих господарствах, а в межах адміністративних районів, тому що це пов'язано з необхідністю міжгосподар­ського коригування структури посів­них площ з урахуванням рельєфу міс­цевості.