6.2. Захист грунтів від вітрової ерозії

Щоб запобігти вітровій ерозії, необ­хідно знизити швидкість вітру пад по­верхнею поля, поліпшити протиерозій­ні властивості грунту і зменшити пило-збірну площу.

Сучасні заходи боротьби з вітровою ерозією можна об'єднати в такі групи:

створення на поверхні поля ґрунто­вих агрегатів, здатних протистояти си­лам вітру;

формування на поверхні поля різ­них нерівностей з грунту (гребенів, бо­розенок), які зменшують швидкість повітряного потоку і затримують час­тинки грунту, що переносяться вітром:

вирощування і зберігання живої рослинності і рослинних решток;

смугове розміщення просапних куль­тур з культурами, які захищають грунт;

створення бар'єрів (полезахисних лісових смуг, буферних смуг, куліс), які зменшують швидкість вітру і за­побігають лавинному ефекту.

Зменшення швидкості вітру у при­земному шарі досягається зберіганням стерні, створенням крупногрудочкуватої поверхні, висіванням куліс з висо-костебельних рослин, створенням си­стеми лісових смуг. Найбільшого ефек­ту можна досягти при комплексному застосуванні ґрунтозахисних заходів, тобто при науково обгрунтованій си­стемі захисту грунту від руйнування.

Практика вітчизняного сільськогос­подарського виробництва найбільшою мірою зіткнулася з вітровою ерозією після розорювання цілинних і заліжних земель у Північному Казахстані і Західному Сибіру. При застосуванні традиційної для європейської частини країни системи обробітку грунту, за­снованої на полицевій оранці, після­жнивні рештки загортаються і грунт залишається без захисту від впливу місцевих природних факторів.

Процес руйнування грунту при по­лицевій оранці дуже прискорюється при застосуванні зубових борін, які безпосередньо розбивають вітростійкі грудочки. Найбільш сильно грудочки руйнуються дисками лущильників під час обробітку сухого грунту. Вони розрізають грудочки грунту, які в су­хому стані дуже крихкі, органо-міне-ральна плівка, яка обволікає грудоч­ки, при цьому руйнується, а мікро-агрегати стають сипкими і рухомими, як пісок.

Коткування староорних земель гла­денькими водоналивними котками значно збільшує вміст ерозійно небез­печних фракцій, вирівнює поверхню грунту і сприяє виникненню ерозії.

Як результат обробіток грунту з перевернениям скиби спричинив сильний розвиток вітрової ерозії. У зв'язку з цим колектив Всесоюзного науково-до­слідного інституту зернового господар­ства, вчені Павлодарської дослідної станції по захисту грунтів від ерозії та інші наукові заклади Казахстану розробили ґрунтозахисну систему зем­леробства для степової ерозійно небез­печної смуги азіатської частини краї­ни. Ця система грунтується на плоскорізному обробітку, що забезпечує зберігання післяжнивних решток на поверхні поля, смугове розміщення парів і просапних культур між смуга­ми культур суцільної сівби, запрова­дження і освоєння на легких грунтах; спеціальних ґрунтозахисних сівозмін зі смуговими посівами багаторічних трав і однорічних культур та залужен­ня дуже еродованих площ.

Основою ґрунтозахисної системи землеробства в районах вітрової ерозії є безполицевий обробіток грунту із зберіганням стерні. Він широко засто­совується на полях колгоспів і рад­госпів Північного Казахстану, Захід­ного Сибіру, Алтаю та інших степових районів. Робочими органами знарядь для обробітку ерозійно небезпечних грунтів е плоскорізальні лапи, штанги та голчасті диски, які зберігають піс­ляжнивні рештки на поверхні грунту.

Для глибокого обробітку грунту за­мість полицевих плугів застосо­вують культиватори-глибокорозпушу-вачі КПГ-250, КПГ-2-150, КПҐ-2,2, а також культиваторн-плоскорізи КПП-2,2, КПШ-5, КПШ-9 для основ­ного обробітку і догляду за пара­ми, передпосівного обробітку грунту. Розпушувачі зберігають на поверхні грунту до 80 % стерні, добре його роз­пушують, не розпилюючи. Після про­ходу культиваторів-плоскорізів на по­лі залишається до 85 % стерні. Для догляду за парами застосовують штан­гові культиватори К.Ш-3,6 і культива­торн-плоскорізи КПЭ-3,8, для закрит­тя вологи і післяжнивного лущення — голчасту борону БИГ-3. Культури висівають стерньовою сі-валкою-культиватором СЗС-2.1, сівал-кою-лущильником ЛДС-6 або сівал­кою СЗП-3,6. Після сівби цими сівал­ками н<і поверхні поля зберігається до 25—35 % стерні. Застосування зазначених вище зна­рядь забезпечує створення нерівностей поверхні грунту, що зменшує швид­кість вітру над грунтом і запобігає його руйнуванню та видуванню.

На полях, де зберігається стерня, нагромаджується більше снігу. Біль­ший шар снігового покриву, який рано утворився, захищає грунт від глибо­кого промерзання. Такий сніговий по­крив повільно розтає, що сприяє на­громадженню вологи і запобігає ви­дуванню грунту.

Дослідження ВНДІЗГ (Є. І. Шиятий) свідчать, що для зменшення еро-дованості грунту вітром необхідно збільшити грудочкуватість верхнього шару або кількість стерні на поверхні. При цьому полегла стерня ефективні­ше зменшує відривання і перенесення ґрунтових частинок вітром, ніж стоя­ча. При горизонтальному закріпленні в грунті стерня більш ефективно запо­бігає відриванню і перенесенню части­нок грунту потоком на початковому етапі виникнення вітрової ерозії. Од­нак стояча стерня активно зменшує руйнівну дію пилеповітряного потоку після виникнення вітрової ерозії.Безполицевий обробіток грунту мо­же сприяти забур'яненості полів, особ­ливо у вологі роки. Тому при запро­вадженні такого обробітку необхідно систематично боротися з бур'янами.

Неглибокий (до 12—15 см) плоско-різний обробіток грунту із зберіганням післяжнивних решток на поверхні по­ля широко застосовується у степових районах США і Канади. В 30-х роках XX ст. ці райони зазнали сильної віт­рової ерозії і основним заходом захис­ту грунтів став обробіток спеціальни­ми плоскорізальними знаряддями. Розроблена ВНДІЗГ система ґрун­тозахисного безполицевого обробітку вивчається, вдосконалюється в кон­кретних умовах і запроваджується в європейській частині нашої країни, у тому числі й на Україні.

Для захисту торфових грунтів По­лісся від вітрової ерозії доцільно збільшити площі багаторічних трав, залишати під природною лісовою рос­линністю або залужувати ділянки ви-клинювання піщаних грунтів на тор­фовищах після здійснення заходів їх окультурення, не використовувати гла­денькі котки. Важливим засобом за хисту торфових грунтів від ерозії е - насичення сівозмін проміжними кор мовими культурами - З агротехнічних протиерозійних заходів ефективними є сівба ярих зер- нових у можливо ранні строки пере хресним способом, післяпосівне котку вання кільчасто-шпоровими котками - додаткове зволоження в разі виник нення загрози пилових бур. Щоб запобігти вітровій ерозії на торфоболотних масивах, необхідно за побігти зниженню вологості до стану в'янення рослин, застосовувати поверхневе зрошення дощуванням і одночас- но агротехнічними засобами прискорювати створення захисного трав'яного покриву. Для боротьби з вітровою ерозією вивчаються хімічні засоби. Найбільш перспективним в Англії вважають за стосування плівкоутворювальних препаратів, наприклад, Виналул 3270. Препарат вносять здебільшого після сівби до з'явлення сходів. Норма витрати робочого розчину залежно від механічного складу грунту - і його вологості коливається від 1200 до 1800 л/га. Ефект захисту грунту від вітрової ерозії триває протягом 6—8 тижнів. Обробіток цим препаратом, сприяє також зберіганню вологи в грунті, підвищує ефективність дії внесених гербіцидів і дещо прискорює - з'явлення сходів внаслідок підвищен- ня температури верхнього шару грунту через надання йому більш темного кольору.