6.1.3. Основні елементи ґрунтозахисного землеробства

До елементів ґрунтозахисного зем­леробства належать насамперед запо­біжні заходи проти ерозійних проце­сів, спрямовані здебільшого проти всіх або більшості видів ерозії.

Протиерозійна організація території.

Організація території господарства повинна забезпечувати не лише ефек­тивне використання землі, а й сприя­ти захисту грунтів від ерозії, підви­щенню їх родючості. Протиерозійну організацію території називають кар­касом протиерозійного комплексу. Основні її принципи такі:

1) спеціалізацію господарства і структуру посівних площ слід установлювати з урахуванням ступеня еродованості грунтів. У господарствах, де значна кількість еродованих земель, доцільно зменшити площі просапних культур, а в господарствах з незначною їх кількістю площі просапних можна збільшити;

2) межі господарств, полів, ділянок, лісосмуги слід розміщувати по вододільних лініях чи упоперек схилів за напрямом основних горизонталей.У районах з дуже вираженою вітровою ерозією на рівних ділянках і схилах крутизною до 1° лінійні межі слід розміщувати упоперек напряму пануючих вітрів;

3) ділянки з дуже еродованими грунтами треба відводити під постійне залуження, залісення, багаторічні насадження.

Агромеліоративні ґрунтозахисні ро­боти включають заходи протиерозійної технології вирощування культур. їх підрозділяють на такі підгрупи.

1. Фітогеліоративні заходи передба­чають захист земель за допомогою рослинності, зокрема багаторічних трав та однорічних культур суцільного способу сівби (крім лісомеліоративних насаджень). До них належать освоєн­ня ґрунтозахисних сівозмін із зональ­ним набором культур; визначення й застосування оптимальних норм висі­ву культур з урахуванням ступеня змитості грунтів; контурна, перехресна чи діагонально-перехресна сівба куль­тур на схилах; постійне поліпшення сортового складу культур; освоєння ґрунтозахисних сівозмін з розміщен­ням культур на схилах смугами; сівба на парах та полях з просапними куль­турами буферних смуг; застосування післяжнивних, післяукісних, різних су­місних посівів культур, у тому числі сидеральних; застосування суцільного чи смугового мульчування; контурне закладання багаторічних насаджень, сівба в міжряддях багаторічних трав та однорічних культур, черезрядне за­луження чи мульчування міжрядь; по­верхневе і докорінне поліпшення лук та пасовищ; освоєння ґрунтозахисних пасовищезмін, черезсмугове освоєння низькопродуктивних схилів під посіви кормових культур; залуження підвід­них та відвідних водотоків; проведен­ня в оптимальні строки всіх польових робіт з урахуванням експозиції схилу, стану, вологості і температури грунту.

Освоюючи ґрунтозахисні сівозміни, необхідно брати до уваги протиерозій­ну ефективність різних культур.

За даними Хмельницької дослідної станції, на схилах крутизною 6—8° з чорнозему опідзоленого середньозмого в середньому за 7 років змив грунту під окремими культурами ста­новив, м3/га: під багаторічними трава­ми першого року використання — 22, під озимою пшеницею — 8,9, під горо­хом — 9,4 і під кукурудзою на зер­но — 53,2. .

Отже, просапні культури, що мають найбільш високий коефіцієнт ерозійної небезпеки, а також пар доцільно роз­міщувати у польових сівозмінах. Ґрун­тозахисні сівозміни краще насичувати багаторічними травами, озимими та ярими зерновими. В разі необхідності їх можна розміщувати смугами, ство­рювати буферні посіви. На легких по­ліських грунтах у комплексі протиеро­зійних заходів велике значення мають післяжнивні, післяукісні та ущільнені посіви, які сприяють зарегулюванню поверхневого стоку на орних землях, зменшенню негативного впливу водної та вітрової ерозії. Смугове розміщен­ня культур — це чергування на схилах смуг, засіяних різними культурами (багаторічними травами, однорічними культурами, просапними тощо).

Буферні смуги являють собою посі­ви культур, які мають підвищену здат­ність затримувати та нагромаджувати сніг, зменшувати стік води при таненні снігу. На парах буферні смуги ство­рюються з одно- та багаторічних трав, висіяних під покрив попередника чор­ного пару, з озимого жита і пшениці, посівів чини та гороху. Застосування буферних смуг зменшує змивання грунту на пару в 10 разів. На схилах крутизною 1—2° буферні смуги роз­міщують через 50—70 м шириною в 1—2 захвати сівалки, а крутизною 2— 3° — через 30—50 м шириною в 2— З захвати сівалки. Схили крутизною понад 3° відводити під чистий пар не рекомендується. На полях з просапни­ми культурами на схилах, які зазна­ють слабкої ерозії, засівають буферні смуги шириною 4—6 м на відстані 50—60 м одна від одної. На схилах крутизною 3—7°, де ерозія виражена сильніше, ширину смуг збільшують до 8—10 м, а відстань між ними зменшу­ють до ЗО—40. Ширина смуг повинна бути кратною до ширини захвату сі­валки.

Для захисту пасовищ від ерозії та підвищення їх продуктивності застосо­вують поверхневе і докорінне їх поліп­шення. Для поверхневого поліпшення відводять малозбиті схили, на яких відносно добре зберігся природний травостій. На них без розорювання можна забезпечити значне підвищен­ня продуктивності угідь, підсіваючи злакові та бобові трави. При докорін­ному поліпшенні дернину переорюють і створюють новий травостій. При цьо­му па сіножатях, луках, пасовищах, розташованих на схилах крутизною до 5—6°, проводять суцільну оранку впоперек схилу на глибину 20—25 см. На схилах крутизною понад 6° оран­ка і сівба трав проводяться на смугах 10—20 м завширшки. Необроблені смуги такої самої ширини через 2— З роки також розорюють і на них висі­вають багаторічні трави.

2. Заходи протиерозійного обробітку грунту збільшують водовбирну здат­ність, зменшують швидкість і поверх­невий стік, ослаблюють видування грунту.

До них належать контурний обробі­ток грунту; глибока оранка чи оранка з грунтопоглибленням; плоскорізний обробіток із зберіганням стерні; ком­бінована оранка плугами з полицями та без них; зяблева оранка і підняття пару з одночасним формуванням на полі борозен, валків, переривчастих борозен, лунок чи створення їх на зо­раному полі до ерозійно небезпечіїих періодів; смугове розпушування, щі­лювання, кротуваиня; сівба з одночас­ним коткуванням та щілюванням грун­ту; сівба сівалками СЗС-2,1 з одно­часним формуванням переривчастих борозен; сівба по борознах; осіннє щілювання грунту під озимими та ба­гаторічними травами; щілювання чи переривчасте борознування грунту під час міжрядного обробітку просапних; застосування різних варіантів міні­мального обробітку грунту на схилах разом з заходами, що запобігають грунту.

Цей перелік не вичерпує всіх про­тиерозійних заходів. Основні з них де­тальніше розглядатимуться в наступ­них розділах.

Спеціальні заходи затримання сні­гу та регулювання сніготанення. Ос­новними з них є такі: розстановка щитів; використання кулісних парів; валкування, смугове ущільнення та затемнення снігу.

Снігозатримання — це утворення на полях снігових валків, які в 2—3 рази перевищують товщину снігового по­криву, їх роблять сніговим плугом СВУ-2,6, який може працювати, коли товщина снігового покриву не менша за 15 см. Вали розміщують перпенди­кулярно до напряму панівних вітрів на відстані 5—10 м або перехресно — 15x15 м один від одного.

Ефективне також смугове ущільнен­ня снігу котками ЗКВГ-1,4 упоперек схилів. Ущільнений сніг розтає значно повільніше. При цьому в 2—2,5 раза зменшується поверхневий стік води, підвищується врожайність сільськогос­подарських культур.

З метою регулювання танення снігу запроваджують також смугове вкрит­тя його тонким шаром подрібненого торфу, гною, попелу або землі.

До агрохімічних заходів захисту грунтів від ерозії належать насампе­ред застосування органічних та міне­ральних добрив. Внесення достатньої кількості органічних добрив припиняє процес зменшення вмісту гумусу в грунті, а надалі сприяє відновленню та збільшенню його вмісту. На еродова­них грунтах високу ефективність, на­віть вищу, ніж на нееродованих, ма­ють і мінеральні добрива.

Позитивний вплив добрив на вро­жайність сільськогосподарських куль­тур і родючість еродованих грунтів насамперед зумовлений їх фітомеліо-ративною дією. Впливаючи на пожив­ний режим, фізичні властивості і мі­кробіологічні процеси в грунті, міне­ральні та органічні добрива сприяють стіканню опадів з ущільненої поверхні наростанню великої надземної та під­земної біомаси рослин. За даними Українського науково-дослідного ін­ституту захисту грунтів від ерозії, при удобренні озимої пшениці маса рос­линних решток збільшилася на 46— 60%.

Дуже велике значення для підви­щення родючості еродованих грунтів та захисту їх від ерозії має вирощу­вання культур на зелене добриво.

5. Агрофізичні заходи підвищення протиерозійної стійкості грунту. До них належать вприскування грунту різни­ми полімерами-структурантами, ла-тексами, внесення в грунт інших пре­паратів, шо сприяють підвищенню во­допроникності і стійкості структури. Завдяки цьому збільшуються розміри структурних агрегатів, підвищується некапіляриа пористість та водопро­никність грунтів. Структурні грудочки стають більш стійкими до руйнування і переміщення струмочками води та вітром.

У нашій країні промисловість випус­кає препарати К-4, К-6, ГІПАН, ПАЛ, співполімер VIII. Застосування полі­мерів значно зменшує стік води та змивання грунту (табл. 17).При оструктуренні еродованих грун­тів з метою захисту від водної та віт­рової ерозії досить обробити поліме­ром шар грунту 2—5 см.

Лісомеліоративні та гідромеліора­тивні протиерозійні заходи. Агромеліо-ративні заходи захисту грунтів від ерозії дуже ефективні, але вони часто виявляються недостатніми для того, щоб запобігти ерозії, особливо під час великих злив чи інтенсивного танення снігу. Тому для затримання і регулю­вання поверхневого стоку талих та до­щових вод доводиться застосовувати лісомеліоративні та гідромеліоративні заходи. Розрізняють такі основні види лісо­меліоративних заходів:

закладання вітрозахисних лісо­смуг на рівних ділянках рельєфу та на пологих схилах вздовж межі полів сівозмін, кварталів садів та виноград­ників, а в разі необхідності також все­редині полів і кварталів багаторічних насаджень;

створення протиерозійних лісо­вих, чагарникових та лісочагарникових смуг упоперек схилів вздовж межі по­лів сівозмін, кварталів садів та вино­градників, а в разі необхідності і все­редині їх;

закладання водозахисних лісових і чагарникових насаджень навколо во­доймищ та вздовж берегів річок, а та­кож уздовж зрошувальних та скидних капалів;

створення лісосмуг навколо ярів;

закладання лісових і чагарнико­вих насаджень на схилах та днищах ярів;

Для регулювання танення снігу і стоку зливових опадів протиерозійні лісонасадження, як правило, треба за­кладати у комплексі з гідротехнічни­ми спорудами.

Гідротехнічні заходи є засобами активного безпосереднього впливу на схиловий і русловий стік, меліорацію зруйнованих ерозією земель і припи­нення яружного руйнування. До них належать: розпилювачі стоку, лимани у видолинках для затримання і вико­ристання вод схилового стоку; тераси; водовідвідні канали для перехоплення та відведення великого схилового сто­ку талих і зливових вод; схилові во­доймища з водопідвідними валами та канавами для затримання і викорис­тання води; водозатримувальні та во­довідвідні вали і канави перед верши­нами ярів; яружні гідротехнічні спору­ди— вершинні і донні (перепади, швидкотоки, консолі тощо); греблі в ярах і балках; заходи підготовки до сільськогосподарського використання дуже розчленованих лінійною ерозією схилових земель (засипання вимоїн та невеликих ярів, планування поверхні дуже розчленованих схилів тощо); гідротехнічні заходи, спрямовані на запобігання іригаційній ерозії на схи­лових землях (старанне планування поверхні зрошуваної площі, нарізуван­ня борозен зрошення відповідно до проекту, кріплення водоскидів то­що).

Застосування цих заходів сприяє не­гайному припиненню руйнування грун­ту поверхневим стоком і здебільшого забезпечує переведення частини води, що втрачалася, в активні запаси, які надалі використовуватимуться сіль­ськогосподарськими культурами.