5.11.5. Основні напрями мінімалізації обробітку грунту

У нашій країні намітилися такі основні напрями мінімалізації обро­бітку грунту:

зменшення кількості і глибини основних, передпосівних і міжрядних обробітків грунту в сівозміні при ви­користанні для боротьби з бур'янами гербіцидів;

заміна глибоких обробітків поверх­невими або неглибокими, особливо при підготовці грунту під озимі культури, обробітками з використанням широко­захватних плоскорізів, важких диско­вих борін, лущильників, фрез, які за­безпечують високоякісний обробіток за один прохід агрегату;

поєднання кількох технологічних операцій і заходів в одному робочому процесі (застосуванням комбінованих ґрунтообробних і посівних агрегатів);

зменшення поверхні поля, яка об­робляється, запровадженням смугового (колійного) передпосівного обробітку при вирощуванні просапних культур і використанні гербіцидів.

Мінімалізація обробітку грунту про­являється дуже широко, про що йшла мова при висвітленні конкретних пи­тань обробітку. Зупинимося лише на деяких її аспектах.

Так, ґрунтозахисна технологія виро­щування культур, розроблена у ВНДІЗГ під керівництвом академіка О. І. Бараєва, дала можливість міні-малізувати обробіток грунту, зменшу­вати його розпилення, зберігати стер­ню та інші рослинні рештки на поверх­ні полів, надійно захищати грунт від вітрової і частково водної ерозії.

Гостро стоїть питання про необхід­ність зменшення кількості механічних обробітків у паровому полі, які при­зводять до руйнування структури грун­ту і значних втрат вологи у літній пе­ріод. З появою гербіцидів з'явилась можливість хімічного обробітку парів.

Один із шляхів мінімалізації обро­бітку грунту допускає використання комбінованих агрегатів і машин, які дають можливість за один прохід ви­конувати кілька технологічних опера­цій та заходів. Поєднувати можна тільки агротехнічно сумісні операції, якщо вони виконуються одночасно. До них належать, наприклад, такі:

оранка, вирівнювання, розпушуван­ня і ущільнення; культивація, вирівню­вання, локальне внесення мінеральних добрив;

передпосівний обробіток грунту і сівба зернових або просапних культур;

розпушування грунту, подрібнення рослинних решток просапних культур і коткування;

нарізування гряд, передпосівний об­робіток верхнього шару і внесення добрив;

проріджування сходів, міжрядне розпушування; розпушування міжрядь з внесенням гербіцидів.

У різних грунтово-кліматичних зо­нах СРСР застосовуються або прохо­дять виробничу перевірку комбіновані агрегати і машини, здатні одночасно виконувати кілька технологічних опе­рацій і заходів обробітку грунту, вне­сення мінеральних добрив, гербіцидів і сівбу сільськогосподарських культур.

Для передпосівного обробітку грун­ту за один прохід агрегату використо­вують комбіновані машини типу АКП-2,5, АКП-5, РВК-3,6, РВК-5,4, ЛКР-3,6. КФГ-3.6. ВИП-5,6 тощо (мал. 42, 43). Для кращого кришіння грунту і вирівнювання поверхні ріллі плуги обладнують пристосуваннями ПВР-2,3, ПВР-3,5 та ін.

Щоб поєднати передпосівний обробіток грунту, внесення добрив, сівбу зернових культур і коткування грунту, використовують комбіновані ґрунто­обробні посівні агрегати типу КА-3,6, КФС-3,6, а також стерньові сівалки СЗС-2.1М, СЗС-2.1ЛА та інші.

За рубежем для смугового фрезеру­вання і одночасної сівби застосовують різні комбіновані машини. Машина ротасидор має спеціальну фрезу з 15 фланцями. Фреза розпушує 15 смуг на відстані 12,5 см одна від другої. В кожну смугу сошники висівають на­сіння. Логічним продовженням даного напряму мінімалізації обробітку грун­ту є пряма сівба, під час якої сівалка висіває насіння в прорізані нею боро­зенки, у вузькі смуги обробленого грунту або в ямки, які утворюються клиновидними ущільнювачами. При цьому основна частина поверхні поля залишається необробленою. Ці види сівби застосовують на грунтах з низь­кою природною родючістю. Значення прямої сівби визначається зберіган­ням органічних решток на поверхні поля як ґрунтозахисного засобу, мен­шим руйнуванням структури грунту і енергетичних та трудових затрат на його обробіток. Проте при застосуван­ні такої сівби зростають потреби в гербіцидах і інсектицидах. Малоефек­тивна пряма сівба на кам'янистих (по­над 25 %), ущільнених, схильних до запливання грунтах з низькою водо­проникністю і пористістю, а також на полях, дуже забур'янених кореневищ­ними бур'янами.

Мінімальний обробіток грунту необ­хідно застосовувати насамперед на чорноземних, каштанових та інших типах добре окультурених грунтів із сприятливими для рослин агрофізич­ними властивостями при систематично­му використанні гербіцидів, а також на полях, чистих від бур'янів.

Основними для всіх зон умовами ефективного застосування мінімально­го обробітку грунту є високий рівень агротехніки, чітка технологічна дис­ципліна на полях, виконання механізо­ваних робіт в оптимальні строки з ви­сокою якістю, широке використання ефективних засобів захисту рослин, особливо гербіцидів, застосування до­брив з урахуванням запланованого урожаю і висока технічна оснащеність господарства.

Контрольні запитання

Зміва завдань обробітку грунту в умовах інтенсифікації землеробства. Ущільнення грун­ту сільськогосподарською технікою. Теоретич­ні основи мініналізацй обробітку грунту. Умо­ви ефективного застосування мівімадізашї об­робітку грунту. Основні напрями мінімалізаїШ обробітку грунту

6. ЗАХИСТ ГРУНТІВ ВІД ЕРОЗІЇ. РЕКУЛЬТИВАЦІЯ ЗЕМЕЛЬ

6.1. ЕРОЗІЯ ГРУНТІВ ТА ОСНОВНІ ЗАХОДИ БОРОТЬБИ З НЕЮ

6.1.1. Види ерозії та шкода від неї

Ерозія — це процеси руйнування верхніх найбільш родючих горизонтів грунту і підґрунтя талими та дощови­ми водами або вітром. Вона виникає під впливом природних і антропоген­них (зв'язаних з господарською діяль­ністю людини) факторів.

Розрізняють два основних види еро­зії: водну і вітрову.

Водна ерозія буває краплинною — руйнування агрегатів грунту ударами дощових крапель, внаслідок чого пори забиваються дрібними частинками грунту, зменшується водопроникність і посилюється поверхневий стік та змив грунту; площинною (або ерозія поверхневого змиву) — більш-менш рівномірний змив грунту невеликими струменями талих та дощових вод; лі­нійною (глибинною, яружною), що спричиняє розмиви грунту, підґрунтя, материнських порід концентрованими потоками води; іригаційною, яка вини­кає в умовах неправильно організова­ного зрошення на схилових землях, коли по лінії течії поливної води е здатні до розмивання схили.

Вітрову ерозію поділяють на повсяк­денну і пилові бурі.

Повсякденна вітрова ерозія найбіль­ше проявляється на легких і карбо­натних суглинкових грунтах без пило­вих бур. На незахищених полях у теп­лу пору року навіть при слабких віт­рах, що характеризуються конвекцій­ним переміщенням шарів повітря, ви­никають невеликі завихрення, які швидко переміщуються по полю. На підвищених елементах рельєфу спосте­рігається немов би димок з частинок грунту, але вони далеко не перено­сяться.

Пилові, або чорні, бурі характери­зуються найбільшою руйнівною дією. За короткий період вони знищують по­сіви і руйнують грунт на тисячах гек­тарів землі. Пил, що піднімається на значну висоту, може переноситися на величезні відстані.

Механічне руйнування та перемі­щення грунту копитами тварин на схи­лах балок внаслідок збільшення на­вантаження на обмежену площу пасо­вища відносять до так званої пасо­вищної ерозії.

Під час оранки упоперек схилів внаслідок неповного перевертання ски­би вгору спостерігається осипання зем­лі вниз по схилу.

Наприклад, під час оранки на кру­тому схилі верхній шар грунту 25— 27 см завтовшки переміщується вниз на ЗО—35 см (на ширину захвата кор­пуса плуга). Грунт на схилах частково переміщується вниз під час культива­ції, боронування, сівби. Таке перемі­щення грунту називається агротехніч­ною ерозією.

Руйнування, засипання грунту під час добування відкритим і підземним способами різних копалин, засипання його шаром будівельного сміття під час будівництва житлових та промис­лових приміщень, використання грунту для утворення насипів під час прокла­дання транспортних шляхів називають технічною ерозією.

Більшість зазначених видів ерозії відбувається внаслідок нераціонально­го використання грунту, порушення прийнятих законів та положень (нор­мативів) .

Характеризуючи ерозійні процеси, розрізняють нормальну і прискорену ерозію.

Нормальна, або геологічна, ерозія проявляється в природних умовах (без втручання людини) і відбувається по­вільніше, ніж формування профілю грунту під час процесів ґрунтоутво­рення. Вона спостерігається на цілин­них землях, у лісах, на луках і, як правило, не призводить до утворення еродованих грунтів.

Прискорена, або антропогенна, еро­зія виникає внаслідок нераціональної господарської діяльності людини і від­бувається інтенсивніше процесів ґрун­тоутворення. Вона призводить до утво­рення еродованих грунтів. Запобігти прискореній ерозії значно легше і де­шевше, ніж боротися з її наслідками.

У нашій країні поширені всі види ерозії, при цьому в одній місцевості часто спостерігається кілька видів. Водна ерозія в основному зустрічає­ться на територіях з достатнім і над­мірним зволоженням. Найбільше про­являється вона на грунтах Централь-но-Чорноземної зони, центральних та східних районів Нечорноземної зони, середнього Поволжя, Уралу, PCP Мол­дова, багатьох районів України, особ­ливо цетральних, південно-західних та східних.

Вітрова ерозія найбільш поширена в посушливих районах з посиленою ді­яльністю вітру, незначною зв'язністю грунтів, слабким рослинним покривом. Північна границя видування грунтів і пилових бур проходить приблизно по лінії Кишинів — Харків — Воронеж — Самара — Челябінськ — Петропав-лівськ — Омськ — Новосибірськ.

Іригаційна ерозія спостерігається в усіх районах зрошуваного землероб­ства. При змиванні погіршуються фі­зичні властивості грунту — зменшує­ться водопроникність і збільшується випаровування води, що створює пе­редумови для посилення ґрунтової по­сухи. Значний розвиток ерозії спричи­нює утворення ярів, і територія стає непридатною для сільськогосподарсь­кого використання.

Вивчення агрохімічних показників чорноземів звичайних на лесовидних суглинках Донбасу показало, що зраз­ки слабо-, середньо- і сильноеродова-них ділянок містили гумусу відповід­но 4,82; 4,15 і 3,45%; обмінних катіо­нів—48,4; 38,7 і 37,6 мг.-екв; азоту, що легко гідролізується,— 5,14; 4,70 і 4,25 мг; оцтоворозчинного фосфору — 6,86; 5,36 і 4,34 мг; рухомого калію — 22,62; 21,51 і 20,63 мг на 100 г грунту (Є. М. Смирнова та ін., 1984). В еро­дованих грунтах істотно знижується вміст мікроелементів, зокрема таких важливих для рослин, як марганець і мідь.

За даними Ф.Т. Моргуна, МК. Ши-кули, О. Г. Тарарико, на схилових землях не використовується значна частина опадів внаслідок збільшення поверхневого стоку, особливо під час танення снігу. На Поліссі України ці втрати становлять 700—800 м3/га.

Лінійна ерозія зменшує площу ор­них земель, продукти виносу з ярів за­мулюють грунти на заплавах, ставки, водоймища, русла річок, зрошувальні канали тощо.

Внаслідок вітрової ерозії руйнується ґрунтовий покрив, забруднюється по­вітря, що завдає величезних збитків і шкодить здоров'ю людини.

Вітрова ерозія шкідлива не лише для грунтового покриву, а й для посі­вів. Найбільш часто ґрунтовими час тинками пошкоджуються ніжні весня­ні сходи цукрових буряків, соняшнику і кукурудзи. Під час пилових бур від­носна вологість повітря, як правило, знижується до 20—10 %. Це призво­дить до швидкої втрати вологи росли­нами, внаслідок чого вони втрачають тургор, в'януть і гинуть.

Посіви пошкоджуються і гинуть та­кож внаслідок здування грунту і по­в'язаного з цим оголення вузлів ку­щіння та кореневих систем. Часто ра­зом з грунтом здуваються і рослини, які слабо укорінялися. Найбільше ви­дуваються грунти і пошкоджуються посіви на навітряних схилах та вузь­ких вододілах.

У місцях, де сила вітру слабшає, відкладається принесений вітром грунт. Внаслідок цього засипаються ділянки полів з добре розвиненими озимими культурами, багаторічними травами, завітряні схили і береги ви­долинків, балок, ярів і річок. Часто, особливо в південних та південно-схід­них районах, грунт відкладається на дорогах, узліссях тощо. У південних районах України заносяться лісосмуги висотою до 3—4 м, а також будинки, шляхи, мости та інші споруди.

Руйнування внаслідок ерозії най­більш родючого верхнього шару грун­ту, погіршення агротехнічних та вод­но-фізичних його властивостей призво­дить до значного зниження врожайно­сті сільськогосподарських культур. За даними В. Л. Дмитренка, у Лугансь­кій області врожайність основних культур на слабоеродованнх грунтах знижувалася на 16—20%, середньо-еродованих — 35—40 і сильноеродова-них — на 50—60 % порівняно з уро­жайністю на повнопрофільних грунтах.

Ерозія в нашій країні набула знач­ного поширення. Для боротьби з нею розроблена система заходів, але площі еродованих земель поки що не - змен­шуються, а навіть зростають. Загаль­на площа еродованих та ерозійно не­безпечних земель, де треба здійснюва­ти протиерозійні заходи, у нашій кра­їні становить близько 152 мли. га, сі­нокосів та пасовищ—175 млн. га. За останні 10 років площа ярів збільши­лась з 5 до 6,6 млн. га, їх кількість тепер перевищує 15 млн., довжина — понад 1млн. км, а щорічний сумарний приріст у довжину— понад 20 тис. км. За рахунок зростання ярів площа ор­них земель щороку зменшується на 100—150 тис. га, а площа змитих грун­тів збільшується майже на 1 млн. га. Площі рухливих пісків щороку збіль­шуються на 40—50 тис. га.

Внаслідок ерозії втрати грунту в середньому за рік досягають ЗО— 40 т/га. З полів і пасовищ щороку змивається 2—3 млрд. т грунту, а ра­зом з ним близько 100 млн. т гумусу і понад 43 млн. т азоту, фосфору та калію. Це в 1,5 рази більше того, що вноситься в грунт з добривами. Крім того, із схилових земель змивається близько третини внесених мінеральних добрив. На слабозмитих грунтах що­року недобирається до 15—20 % уро­жаю сільськогосподарських культур, на середньозмнтих — до ЗО—40 і на сильнозмитих — до 50—60 %. З кож­ним роком все більшої шкоди завдає іригаційна ерозія, якою охоплено бли­зько 10 % зрошуваних земель.

За даними В. М. Москаленка, на Україні з 39 млн. га сільськогосподар­ських угідь на 12 млн. га поширена водна, а на 19 млн. га — вітрова еро­зія. Тільки за останні 25 років площа змитих орних земель в цілому по рес­публіці збільшилася на 2 млн. га і до­сягає 10 млн. га. Водна ерозія про­являється в усіх зонах республіки на схилах крутизною більше 0,5°. В се­редньому з 1 га схилових земель зми­вається до 15 т родючого грунту. На посівах просапних культур, розміще­них на схилах крутизною понад 3°, змив грунту збільшується до ЗО— 50 т/га, а при сівбі просапних куль­тур

вздовж схилу — до 150—300 т/га і більше. На дефляційно небезпечних площах пилові бурі зносять шар грун­ту товщиною від 3—5 до 10—15 см.

При сучасному рівні внесення орга­нічних та мінеральних добрив втрати гумусу лише внаслідок ерозії компен­суються на 60—90, а поживних речо­вин—на 40—50 %.