5.9.7. Обробіток грунту під післяукісні і післяжнивні посіви

Для вирощування високих урожаїв культур у післяукісних і післяжнивних посівах велике значення має виконан­ня в стислі строки всіх робіт: звільнен­ня поля від попередньої культури, об­робіток грунту, сівба і полив.

Після озимих і ранніх ярих, зібра­них на зелений корм, проводять лу­щення на глибину 10—12 см дискови­ми знаряддями і оранку на глибину 20—22 см з коткуванням. При підго­товці грунту під післяжнивні посіви орють на глибину 18—20 см з одночас­ним коткуванням. Після оранки грунт культивують, висівають післяукісні або післяжнивні культури і зрошують. Якщо грунт су­хий і під час культивації погано роз­робляється, то полив проводять до пе­редпосівної культивації.

Багаторічними дослідженнями УНДІЗЗ і Херсонського сільськогос­подарського інституту доведена до­цільність сівби післяукісних і після­жнивних культур в необробленнй грунт відразу після збирання поперед­ньої культури сівалкою СЗС-2,1 (по­єднуються операції з культивації, сів­би, внесення добрив і коткування). Це дає можливість використати більше теплих сонячних днів для розвитку проміжних культур. Перший полив, який забезпечує одержання сходів, проводять при цьому відразу після сівби.

5.9.8. Догляд за посівами сільськогосподарських культур

Основними завданнями обробітку грунту на посівах у період вегетації культур є руйнування ґрунтової кірки, яка утворюється після подивів і до­щів, підтримання оптимальної пухкос­ті грунту, поліпшення його водного і поживного режимів, а також знищення бур'янів.

Посіви озимих коткують кільчасто-шпоровими котками. Ранньовесняне боронування доцільне не завжди. Так, у дослідженнях УНДІЗЗ на помірно розвинених і загущених посівах воно практично не впливало на врожайність зерна, а на зріджених призводило до його зменшення в середньому за 3 ро­ки на 2,1 ц/га.

На ярих зернових і зернобобових в разі необхідності грунт коткують, а по­тім боронують до і після появи сходів.Догляд за посівами люцерни мину­лих років починають з ранньовесня­ного боронування. Для кращої аерації грунту, знищення бур'янів, загортання мінеральних добрив, вбирання полив­ної води посіви минулих років розпу­шують пружинною бороною БП-8, культиватором КРН-4,2 з долотами або бороною БИГ-3. Більш глибоке розпушування посівів (ЗО—35 см) до­сягається при щілюванні. Посіви, де трави вирощуються кілька років під­ряд і грунт дуже ущільнився, диску­ють. Проте, як показали дослідження, зріджений слабовідрослий восени тра­востій підпокривної або літньої сівби боронувати і розпушувати не слід, щоб запобігти пошкодженню молодих рос­лин. Якщо площа вкрита мілким чагар­ником висотою до 3 м із стовбурами діаметром до 8 см, найбільш простіш і дешевим способом освоєння є заорю­вання його під скибу. Чагарник висо­тою 2—2,5 м можна заорювати зви­чайними чагарннково-болотними плу­гами ПКБ-75, ПБН-75 (мал. 40), а більший — плугами ПБН-100А.

На торфових грунтах чагарник мож­на заорювати при глибині торфового шару понад 50, а на мінеральних — при глибині гумусового шару понад 20 см.

Глибина заорювання чагарника за­лежить від його розмірів, типу грунту, строків проведення робіт. На міне­ральних грунтах чагарник заорюють на глибину 20—ЗО, на торфових — ЗО— 50 см. Мінералізується заораний ча­гарник протягом 3—4 років, тому під­готовку грунту під другу і третю куль­туру необхідно проводити лише диско­вими боронами.

При освоєнні осушених грунтів, вкритих чагарниками, для глибокого фрезерування досить ефектпвна маши­на МТП-42А та її модифікації. За один прохід вона фрезерує верхній шар грунту разом з чагарником і дрібно­ліссям діаметром до 12 см, пеньки старої вирубки, деревину, що залягає в грунті, кореневища, трав'яну і мо­хову рослинність, одночасно перемішу­ючи і прикочуючи подрібнену масу, тобто повністю готує площу для виро­щування сільськогосподарських куль­тур. Глибина фрезерування на торфо­вих грунтах — до 40, а на мінераль­них — до 25 см.

Спосіб очищення меліорованих зе­мель від пнів залежить від розміру і породи дерев, давності вирубки, зв'яз­ності та вологості грунту, рівня заля­гання підґрунтових вод тощо. Пеньки діаметром до 15 см, які залишилися після зрізування деревної рослинності кущорізами, можна заорювати чагар­никово-болотним плугом або подрібню­вати за допомогою машини МТП-42А. Великі пеньки корчують роздільно з наступним згрібанням вивезенням. На торфових грунтах використовують корчувачі МП-7А і ДП-8А.

Деревину з грунту на торфовищах дістають за допомогою корчувальних машин і знарядь: роторних корчувачів РКШ-4 і РК-1, машини КУП-2, корчу­вальних борін тощо. Очищають шар грунту до глибини 40 см. Дрібне ка­міння розміром до 12 см видаляють машиною МКП-1,5 або переобладна­ним картоплекомбайном, від 12 до 60 см — УКП-0,6, а розміром 60— 100 см — ПСК-1. Для видалення на-півпохованих і похованих великих та середніх за розмірами каменів засто­совують машини КУМС-100 і МИК-1,4. Каміння діаметром ЗО см з глибини 50 см видаляють корчувачем-наванта-жувачем РУБ-150.

Спосіб знищення купин залежить від їх виду та розмірів. Купини висотою до 15 см не утруднюють первинний обробіток грунту. Для знищення біль­ших купин проводять спеціальні робо­ти. Дрібні земляні купи розрівнюють боронуванням або шлейфуванням, рейковими волокушами, більші подріб­нюють важкими дисковими боронами або болотними фрезами (мал. 41) з наступним вирівнюванням рейкою-во-локушою і коткуванням.

Невеликі осокові купини попередньо подрібнюють важкими дисковими бо­ронами і заорюють, середнього розмі­ру і високі краще знищувати фрезе­руванням за допомогою МТП-42А у зимовий період, коли вони крихкі і лег­ше подрібнюються.

Обов'язковий захід при первинному освоєнні земель — вирівнювання по­верхні грунту. Навіть невеликі зни­ження або западини спричинюють ви­мокання посівів. Підкореневі ями, при­родні пониження, борозни і пагорби зарівнюють бульдозерами, скреперами та грейдерами.

У перші роки обробіток грунту ви­значається ступенем осушення площі, і товщиною торфового шару або гуму­сового горизонту, розкладанням торфу, товщиною і щільністю дернини, наяв­ністю торф'яного покриву, часом про­ведення обробітку і культурами, під які готується грунт. Для створення глибокого орного шару застосовують здебільшого оранку чагарниково-бо­лотними плугами. На нормально осу­шених глибоких торфовищах оранку проводять пізно восени на глибину ЗО—35 см, на слабоосушених ділян­ках — влітку або на початку осені. Рання оранка необхідна і на площах з низьким ступенем розкладання тор­фу. Якщо з оранкою запізнюються (проводять у жовтні), глибина обро­бітку не повинна перевищувати 20— 25 см.

На площах з товстою щільною дер­ниною, де є гіпнові мохи, а ступінь розкладання торфу з глибиною збіль­шується, первинну оранку слід прово­дити на глибину 40—45 см.

За 10—15 днів до первинної оранки площу обов'язково дискують, а на площах з товстою і щільною дерни­ною — фрезерують.На слабоосушених масивах під всі культури слід проводити ранню глибо­ку оранку.

При підготовці осушених торфових грунтів до сівби обов'язковим заходом є коткування, за допомогою якого від­новлюється капілярне підняття воло­ги в орний шар, порушене під час за­орювання рослинних решток.

Осушені мінеральні грунти, особли­во дерново-підзолисті, орють глибше гумусового горизонту. На площах, де цей шар зовсім незначний (15—17 см), доцільніше застосовувати дискування з глибоким розпушуванням. Збільшу­вати глибину орного шару слід посту­пово, щороку приорюючи 2—3 см під­золистого горизонту, з внесенням ор­ганічних добрив. На піщаних і супіщаних грунтах із слабкою дерниною замість оранки про­ водять дискування на глибину 8— 10 см. Після оранки і розробки скиби дис­ковими боронами площу вирівнюють спеціальними знаряддями або рейко­вими волокушами. Для цього можна використовувати планувальники П-4, П-2.8А, ПА-3.