Контрольні запитання

Завдання післяпосівного обробітку грунту. Боронування і коткування посівів. Заходи об­робітку грунту після сівби зернових і просадних культур. Догляд за грунтом під час вегетації зернових, зернобобових і просапних культур. Догляд за посівами цукрових буряків і куку­рудзи, вирощуваних за індустріальними техно­логіям

5.9. Особливості обробітку грунту в умовах зрошення

5.9.1. Завдання обробітку грунту

Якщо в незрошуваному землеробстві основним завданням обробітку грунту є нагромадження і зберігання вологи, то в зрошуваному — створення опти­мальних умов для аерації грунту, мо­білізація поживних речовин і боротьба з бур'янами.

Поливна вода, діючи на грунт, змі­нює його фізичні властивості, інтенсив­ність і напрям хімічних та мікробіоло­гічних процесів, умови розкладання і нагромадження органічної речовини. При тривалому зрошенні грунти на­бувають ознак лужності, що виявляє­ться у збільшенні глибини гумусового горизонту, горіхуватості та призмовид-ності, змінах гранулометричного скла­ду, зниженні лінії скипання карбонатів. За 18 років зрошення темно-каштано­вого середньосуглинкового грунту у до­слідному господарстві УНДІЗЗ (зона Інгулецького зрошуваного масиву) об'ємна маса грунту в шарі 0—70 см збільшилася з 1,34 до 1,41 г/см3, у шарі 0—100 см —з 1,39 до 1,49 г/см3.

При поливах, особливо інтенсивних (у тому числі дощувальними установ­ками), руйнується структура грунту, він розпилюється, внаслідок чого після кожного циклу перезволоження-проси-хання на поверхні грунту з'являється щільна злита кірка.

Істотною особливістю зрошуваного грунту порівняно з незрошуваним є чітка пластична деформація і розвиток процесів утворення глиб. В орному і підорному шарах цих грунтів формує­ться щільніш водонепроникний проша­рок, який не руйнується під час зви­чайного обробітку і в кілька разів зменшує їх водопроникність.

При зрошенні створюються сприят­ливі умови для росту і розвитку не лише культурних рослин, а й бур'янів. Саме тому зрошувані грунти ущіль­нюються швидше і більше, ніж незро-шувані, заростають бур'янами і їх необхідно обробляти частіше і глибше. Слід зазначити, що система обробітку грунту на зрошуваних землях має свої особливості.

5.9.2. Основне і поточне планування рельєфу поля

Освоювання зрошуваних земель по­чинається з капітального планування, тобто вирівнювання їх поверхні. Пла­нувальник зрізує підвищення і запов­нює грунтом низини. Це необхідно для рівномірного розподілу води на поверх­ні поля, що запобігає нагромадженню її в понижених місцях, розвитку ірига­ційної ерозії, підняттю підґрунтових вод, засоленню і заболочуванню грун­ту. На добре розпланованому полі рів­номірно зволожується грунт, полегшу­ється проведення поливів, підвищуєть­ся продуктивність праці на всіх видах робіт. Все це значно підвищує вро­жайність вирощуваних культур.

Якщо зрошують землі затопленням (наприклад, па полях рисових сіво­змін), то здійснюють горизонтальне планування, бажано з точністю ±3 см, для чого використовують лазерну тех­ніку. Таке планування дає можливість підтримувати в рисових чеках рівно­мірний шар води, що дуже важливо як для самих рослин, так і для бороть­би з бур'янами. Планування під нахи­лену поверхню роблять тоді, коли по­ливи будуть робити по борознах і смугах. Для цього вирівнюють поверх­ню поля, зберігаючи її загальний на­хил. Якщо застосовуватимуть дощу­вання або підґрунтове зрошення, та­кого ретельного вирівнювання можна пе робити.

Планування проводять на полях, звільнених від сільськогосподарських культур: навесні — до сівби, влітку і восени — після збирання врожаю. Для цього використовують довгобазові пла­нувальники (П-4, ПЛ-3 та ін.).

Не можна планувати поверхню пе­резволоженого грунту, оскільки це призведе до сильного ущільнення. Слід зазначити також, що надмірне зрізу­вання грунту значно зменшить товщи­ну найбільш родючого шару або зо­всім оголить підорний шар, що призве­де до нерівномірного розвитку і до­зрівання рослин та зниження врожай­ності.

Після планування здійснюють захо­ди вирівнювання родючості грунту на полі. У місцях неглибоких зрізів вно­сять додаткову кількість мінеральних добрив, а там, де грунту зрізали біль­ше,— органічних або органо-мінераль-них. Після цього на все поле суціль­ним способом вносять добрива і про­водять глибоку оранку. Для поліпшен­ня і вирівнювання родючості грунту застосовують також сидерацію і фіто-меліорацію, тобто вирощують спеці­альні культури. У перший рік краще вирощувати однорічні бобові, оскільки після осідання нагорнутої землі в по­нижених місцях може виникнути не­обхідність в додатковому плануванні. Наступного року вирощують багато­річні бобові трави, які менше реагу­ють на строкатість родючості грунту і сильніше, ніж інші культури, окуль­турюють грунт.

Щоб запобігти строкатості родючос­ті грунту, яка виникає при глибоких зрізуваннях грунту, спочатку знімають верхній родючий шар, вирівнюють оголений підорний шар, а потім родю­чий грунт знов наносять на вирівняну площу. Саме так часто роблять при створенні рисових чеків.

З часом рельєф, створений при ка­пітальному плануванні, порушується, особливо на рисових чеках. Щоб за­побігти цьому, проводять відиовлю-вальне, або ремонтне, планування. Здебільшого це здійснюється раз за ротацію сівозміни в агромеліоративно-му полі.

У процесі використання зрошуваних полів з'являються гребені, розгіпиі бо­розни та інші нерівності рельєфу. їх усувають вирівнюванням або поточним (експлуатаційним) плануванням. Його проводять щороку, краще—восени, іноді — перед висіванням сільськогос­подарських культур довгобазовими планувальниками, волокушами та ін­шими знаряддями.