5.5.2. Обробіток чистих і кулісних парів

По чистих парах озимі вирощують у Степу і на невеликих площах у по­сушливих південно-східних районах лісостепової зони.

Чорні пари обробляють протягом тривалого часу: від збирання поперед­ньої культури до сівби озимих, його виконують у два етапи: літньо-осінній і весняно-літній.

Літньо-осінній обробіток проводить­ся за типом зяблевого і значною мі­рою залежить від строків збирання попередньої культури. Якщо поле звільняється рано (після ярих зерно­вих), то обробіток починають з лущен­ня стерні дисковими знаряддями на глибину (3—8 см. При з'явленні сходів бур'янів, що здебільшого буває через 10—15 днів, проводять повторне лу­щення лемішними знаряддями на гли­бину 10—12, а при значній кількості багаторічних бур'янів — на 12—14 см. Лемішне лущення проводять в агрега­ті з кільчасто-шпоровими котками, а при достатній вологості грунту — зубовими боронами. Якщо лемішних лущильників немає, використовують культиватори-плоскорізи (КПШ-9, КПШ-5, КПП-2,2 та ін.) в агрегаті з голчастими боронами. Після випадан­ня дощів поле боронують, а при з'яв­ленні сходів бур'янів проводять куль­тивацію. При значному засміченні багаторічними бур'янами грунт оброб­ляють на глибину злущеного шару, для чого використовують культивато­ри КПЗ-3,8, ЧКУ та ін. Оранку на паровому полі проводять восени (у жовтні).

Після культур, які збирають пізно (соняшнику, сорго, суданської трави), поле дискують у двох напрямах для подрібнення рослинних решток, вно­сять добрива та проводять оранку.

Оранку на парових полях проводять здебільшого на глибину 27—ЗО см, а на змитих чи видутих грунтах — на глибину окультуреного шару. На малозабур'янених полях з окультуре­ними грунтами глибину оранки на па­ровому полі можна зменшити до 20— 22 см.

Весняно-літній обробіток — най­більш важливий період догляду за чорним паром. За цей період треба очистити грунт від насіння і вегетатив­них органів розмноження бур'янів, максимально зберегти вологу, нагро­маджену в грунті за осінньо-зимовий період, створити умови для інтенсив­них аеробних процесів, які сприяють нагромадженню поживних речовин у грунті.

Догляд за чистим паром починають з ранньовесняного боронування. Дещо пізніше, як тільки доспіють нижні ша­ри грунту, не чекаючи проростання бур'янів, проводять глибоку культива­цію з боронуванням. Першу культива­цію, як правило, роблять на глибину 10—12 см плоскорізальними лапами. При засміченні поля осотом глибину культивації збільшують до 12—14, а гірчаком — до 14—16 см.

Після цього поле утримують в роз­пушеному і чистому від бур'янів стань Після випадання опадів і утворення ґрунтової кірки грунт боронують, а при з'явленні сходів бур'янів культивують. Культивації проводять плоскорізаль­ними лапами в агрегаті з боронами при поступовому зменшенні глибини обробітку. Вдруге поле обробляють культиваторами, здебільшого на гли­бину 8—10 см, а наступні культивації проводять на глибину 6—8 см. Кіль­кість і глибина обробітків залежать від щільності і вологості грунту, за­бур'яненості поля тощо. Важкі грунти обробляють глибше і частіше, в по­сушливих умовах — рідше і на меншу глибину.

Доглядаючи за чорним паром, не­обхідно брати до уваги таке:

обробіток грунту має бути різ­ноглибинним з поступовим зменшен­ням менше його перемішувати і ви­сушувати. У цей період грунт, як пра­вило, зразу висихає на глибину обро­бітку. Робочі органи мають бути плос­корізальними, ефективні також ноже-видні, дротяні та штангові культива­тори. На чистих від бур'янів полях замість культиваторів використовують борони з привареними до зубів сег­ментами від жатки;

обробляти поле необхідно своє­часно, бо нри заростанні його бур'яна­ми доведеться збільшити глибину культивації, що призведе до надмір­них втрат вологи. Після глибоких культивацій в посушливих умовах для зменшення дифузно-конвекційного ру­ху водяної пари в грунті доцільне кот­кування кільчасто-шпоровими кот­ками.

Обробіток ранніх парів. У районах поширення вітрової ерозії оранку пару доцільно перенести на весну. Восени такі поля обробляють дисковими зна­ряддями для подрібнення рослинних решток і культиваторами-плоскоріза-ми для підрізування бур'янів і збіль­шення водопроникності грунту. Після­жнивні рештки, які залишаються на поверхні, будуть захищати грунт від дефляції. Навесні, коли настане фізич­на спілість грунту, поле обробляють голчастими боронами і, як тільки мине загроза вітрової ерозії, проводять оранку на глибину 20—22 см плугами з передплужниками в агрегаті з глибини. В Українському науко­во-дослідному інституті зрошуваного землеробства урожайність озимої пше­ниці по пару, який обробляли на одна­кову глибину (5—6 см), була на 2,1 ц/га, або на 7 %, нижча, ніж після пошарового обробітку. Зниження вро­жаю на 1,5—2 ц/га після культивації на однакову глибину спостерігалося на Одеській, Жеребківській та інших дослідних станціях; у посушливий літньо-осінній пе­ріод грунт необхідно обробляти на глибину загортання насіння і по мож­ливості зубо­вими боронами. В суху погоду замість борін застосовують котки. Подальший догляд за раннім паром такий самий, як і за чорним (дещо менше прово­дять культивацій). Перший раз куль­тивують на глибину 8—10 см, а на­ступні обробітки проводять на 6—8 см.

Обробіток кулісних парів. У літньо-осінній період, навесні і на початку літа поле обробляють за типом чорно­го (або раннього) пару. Як кулісні рослини найбільше використовують коноплю, гірчицю, соняшник, сорго. Сіють їх влітку з таким розрахунком, щоб до сівби озимих стебла їх ще не пересохли і не ломалися і водночас достатньо здерев'яніли, щоб не виляг­ли при морозах.

Найбільш поширені одно- і дворядні куліси. При застосуванні трирядних куліс сильніше висушується грунт і менш рівномірно розподіляється на полі сніг. Для кращого затримання снігу куліси розміщують перпендику­лярно або під невеликим кутом до на­пряму панівних взимку вітрів, а на не­рівних площах — упоперек схилів.

Відстань між кулісами повинна бути кратною ширині захвату культиватора і не перевищувати 10—І5-кратну ви­соту куліс.Кулісні культури висівають одночас­но з культивацією. Для цього доціль­но використовувати агрегат з трьох культиваторів і дворядної сівалки СКП-2, яку з'єднують із середнім куль­тиватором. Пізніше кулісний пар об­робляють агрегатом з цих же культи­ваторів. Для обробітку грунту в ме­жах куліси відповідно розставляють робочі органи середнього культивато­ра. Куліси повинні бути прямоліній­ними, а відстань між ними — однако­вою. Для цього сіяти їх необхідно обов'язково з маркером.

Озимі сіють упоперек напряму ку­ліс. Хоч при цьому частина кулісних рослин виламується, засівають всю площу (під час сівби вздовж куліс залишаються незасіяні смуги, які за­ростатимуть бур'янами). Кулісні рослини знижують швид­кість вітру, затримують сніг, що збіль­шує вологість грунту, захищає озимі від морозів та пошкоджень пиловими бурями.