Контрольні запитання

Пари, їх класифікація і роль у сівозміні. Агротехнічна і економічна ефективність парів у різних природно-кліматичннх зонах. Вплив сільськогосподарських культур на родючість грунту. Розміщення основних культур (озимих, ярих зернових, просапних, зернобобових, бага­торічних трав, технічних культур тощо) в сі­возміні, їх оцінка як попередників.

4.3. Проміжні культури в сівозміні

4.3.1. Проміжні культури та їх значення

Культури, які займають поле протя­гом більшої частини вегетаційного пе­ріоду, називаються основними. Після збирання багатьох з них при наявнос­ті вологи в грунті можна вирощувати ще рослини для одержання додаткової продукції. Наприклад, у Лісостепу пі­сля збирання однорічних трав залиша­ються невикористаними 110—120 днів вегетаційного періоду, 1200—1300° ак­тивного тепла, 130—180 мм опадів і 2,2—2,4 млрд. ккал/га ФАР. Для під­вищення ефективності використання землі поле в цей період займають про­міжними культурами.

Проміжними називають культури, які вирощуються в інтервалі часу, віль­ного від вирощування основних куль­тур сівозміни. їх роль зростає при спе­ціалізації і концентрації виробництва тваринницької продукції. За рахунок таких посівів з одної площі протягом року можна мати два, а на зрошува­них землях — і три врожаї. Отже, за рахунок проміжних культур створює­ться безперервний зелений конвейєр протягом теплого періоду року.

Проміжні посіви культур мають ве­лике агротехнічне значення. Після їх збирання у грунті залишається від 20 до 50 ц/га післяжнивних і кореневих решток, які, розкладаючись, поліпшу­ють водно-фізичні властивості грунту і є джерелом елементів живлення для наступних рослин. Ущільнення вегета­ційного періоду проміжними культура­ми підвищує і коефіцієнт використання внесених добрив, а бобові культури збагачують грунт на азот за рахунок його фіксації з повітря бульбочковими бактеріями.

Рослинний покрив проміжних куль­тур (особливо бобових) захищає грун­тові агрегати від руйнування, зменшує швидкість вітру і підвищує вологість повітря в приземному шарі, затінює грунт від прямого сонячного проміння в жару, збільшуючи цим інтенсивність корисних мікробіологічних процесів і зменшуючи випаровування вологи.

Велику роль такі посіви мають для захисту грунтів від вітрової та водної ерозії, запобігаючи змиванню і виду­ванню грунту в той період, коли поля не зайняті основними культурами. Вони також дають можливість інтен­сивніше використовувати техніку. У вузькоспеціалізованих сівозмінах проміжні культури послаблюють нега­тивні наслідки повторних посівів. При вирощуванні проміжних культур на си­дерати значно поліпшується фітосаиі-тарний стан полів, бо своєчасне заорю­вання їх зменшує кількість збудників хвороб, шкідників і бур'янів.

На зрошуваних землях проміжні по­сіви є не тільки джерелом додаткової продукції і обов'язковим елементом сі­возміни, а й ефективним заходом бо­ротьби з вторинним засоленням грун­тів.

Сівозміни інтенсивного землеробства характеризуються високим коефіцієн­том використання ріллі — відношен­ням площі посівів сільськогосподарсь­ких культур до загальної площі ріллі.

Заміна чистих парів зайнятими у ра­йонах достатнього зволоження дала можливість довести цей коефіцієнт до одиниці. При введенні в сівозміни про­міжних культур коефіцієнт викорис­тання ріллі стає більшим за одиницю.

4.3.2. Класифікація культур проміжних посівів

Залежно від біологічних особливос­тей та технології вирощування проміж­ні культури поділяють на післяукісні, післяжнивні, озимі, підсівні.

Післяукісні — це культури, які виро­щуються після зібраної на зелений корм, силос або сіно культури в по­точному році. Залежно від строків сів­би розрізняють основні і проміжні післяукісні культури. Якщо вони рос­туть протягом більшої частини періоду можливої вегетації рослин, то їх відно­сять до основних, якщо менше — до проміжних. Так, якщо після озимих на зелений корм, зібраних у травні — на початку червня, висівається кукурудза, гречка, висаджується картопля або ви­рощується інша пізня яра культура, то всі вони будуть основними післяукіс­ними (строки сівби їх і тривалість ве­гетації мало відрізняються від звичай­них). Якщо культури висіваються в другій половині літа (наприклад, після однорічних трав та інших кормових культур), то вони належать до про­міжних, бо вони використовують мен­шу частину періоду можливої вегета­ції.

Післяукісні проміжні посіви пошире­ні в усіх зонах республіки. їх розміщу­ють після озимих, зимуючих і ранніх ярих культур, які збирають па зелений корм. Як післяукісні культури викори­стовують кукурудзу, сорго, просо, кор­мову капусту, картоплю, соняшник, кормові боби, люпин, брукву. В зв'яз­ку з тривалим періодом вегетації (140—150 днів) великою сумою тепла і опадів вони формують високий вро­жай зеленої маси. Так, у колгоспі ім. Леніна Кельменецького району Чернівецької області в післяукісних посівах урожайність кормової капусти в середньому за 4 роки після озимого ріпака становила 435 ц/га, після куку­рудзи з соєю — 350 ц/га.

На Полтавській дослідній станції врожайність післяукісної кукурудзи, вирощеної після сумішки озимого жи­та з озимою викою, становила 239,8 ц/га.

Післяжнивні культури вирощують після збирання основних культур у по­точному році. На відміну від після­укісних вегетаційний період після­жнивних культур набагато коротший (70—100 днів), а умови забезпечення вологою і теплом гірші. В зв'язку з цим культури післяжнивних посівів по­винні швидко рости, бути маловимог-ливимИ до тепла, світла, вологи, мати короткий вегетаційний період, бути стійкими проти осінніх приморозків, придатними для використання в різні фази розвитку. Післяжнивно можна вирощувати редьку олійну, горох, гір­чицю білу, вику яру, жито яре, судан­ську траву, гречку, турнепс, фацелію, ріпак ярий тощо. Післяжнивні посіви цих культур у сівозміні розміщують після озимих і ранніх зернових, ранніх картоплі і капусти перед ярими куль­турами і мають досить високі врожаї зелених кормів. У дослідженнях Тер­нопільської дослідної станції (підзона достатнього зволоження) врожайність зеленої маси гороху після озимої пше­ниці досягала 141 ц/га. У дослідах МНДІСНП урожайність зеленої маси післяжнивного ярого жита в середньо­му за 7 років становила 138,6 ц/га, гір­чиці білої— 148,6, сумішки ярого жита з гірчицею— 153,9 ц/га.

Озимі проміжні культури висівають у рік збирання основної культури, а урожай збирають на корм навесні наступного року. Основний урожай зе­леної маси вони формують за рахунок вологи і тепла ранньовесняного періо­ду, а багато з них швидко нарощують вегетативну масу, придатну для страв­лювання, ще в осінній період. Озиме жито, як найстійкіша до перезимівлі культура, витримує осіннє випасання, після чого рано навесні швидко відрос­тає і дає врожай зеленої маси.

Для озимих проміжних посівів пай-більш придатні озиме жито, озима пшениця, трітікале, озима вика, озима суріпиця, перко, озимий ріпак. Розмі­щують їх на полях після ярих бобово-злакових сумішок, озимих і ярих зер­нових культур та льону, де в наступ­ному році вирощуватимуться гречка, просо на зерно, однорічні трави, куку­рудза на зелений корм і силос, картоп­ля та інші пізні ярі культури.

Культури, які підсіваються навесні під покрив зернових та інших культур і збираються восени того самого року після збирання основних культур, на­зивають підсівними. Вони повинні бути стійкими до затінення у першій поло­вині життя, активно розвиватися і швидко нарощувати вегетативну масу після збирання покривних культур. Перевага підпокривних культур поля­гає в тому, що при висіванні їх навесні у вологий грунт створюються кращі, ніж для літніх посівів, умови для по­яви сходів. Як підсівні культури вико­ристовують конюшину лучну і білу, люцерну синьо- і жовтогібридну, бур­кун білий, еспарцет, лядвенець рога­тий, грястицю однорічну, люпин, сера­делу, суданську траву, моркву тощо.

Біологічним вимогам підсівних рос­лин найкраще відповідають ті покрив­ні культури, які рано звільняють поле (викожитні і виковівсяні сумішки, ози­ме жито на зелений корм та ін.). За сприятливих умов вони можуть розви­вати досить щільний травостій, але в зв'язку з раннім збиранням пе дуже зріджують підпокривні рослини.

Підсівні культури висівають і під зернові (ячмінь, овес, просо, озима пшениця і жито). При цьому для збе­рігання і кращого розвитку підсівних культур норму висіву покривної куль­тури зменшують на 15—20 %.

Проміжні культури використовують значну кількість вологи і поживних ре­човин. Щоб запобігти зниженню вро-жайпості наступних культур в умовах недостатнього зволоження, після них не слід вирощувати культури, вимог­ливі до вологи, а в районах достатньо­го зволоження для компенсації вико­ристаних з грунту культурами проміж­них посівів поживних речовин відпо­відно збільшувати дози добрив.