4.2.2.3. Розміщення зернобобових культур

Зернобобові (горох, соя, квасоля, кормові боби, чина, нут і люпин), крім високої харчової і кормової цінності, підвищують родючість грунту, збага­чуючи його на органічну речовину і завдяки фіксації азоту бульбочковими бактеріями поліпшують азотний ба­ланс грунту.

Горох і чину вирощують після куку­рудзи на зерно і силос, картоплі, цук­рових буряків, озимих зернових, греч­ки, ячменю. В підзонах достатнього і нестійкого зволоження лісостепових районів урожайність гороху після яч­меню нижча, ніж після цукрових буря­ків. У підзоні недостатнього зволожен­ня вищий урожай гороху мають після кукурудзи на зерно і силос та озимої пшениці, ніж після цукрових буряків. Проте після кукурудзи на зерно горох більше забур'янюється, особливо осо­том. Урожайність гороху помітно зни­жується при частому вирощуванні його на одному полі.

Квасолю, кормові боби, сою, нут ви­рощують після озимих і просапних культур. Квасолю і сою не вирощують після соняшнику, тому що ці культури мають спільні хвороби.

Люпин вирощують на зерно, зелену масу і зелене добриво в сидеральному пару. Порівняно з іншими бобовими культурами він менш вимогливий до ґрунтової родючості і при відповідній агротехніці дає високі врожаї на бід­них грунтах Полісся та в інших райо­нах республіки за умови достатнього зволоження і освітлення. В сівозміні люпин розміщують після просапних і озимих культур на чистих від бур'янів полях. Не можна вирощувати люпин у повторних посівах і після цукрових бу­ряків, тому що вони уражуються ба­гатьма спільними хворобами і шкідни­ками.

4.2.2.4. Розміщення просапних культур

Цукрові буряки вимагають добрих попередників, після яких створюється сприятливий водний і поживний режи­ми грунту, а поле має добрий санітар­ний стан (відсутність бур'янів, хвороб, шкідників). В основних бурякостійних районах цукрові бурякі розміщують після озимої пшениці.

Доведено, що на врожайність буря­ків значно впливають не тільки попе­редники, а й передпопередники.

У підзонах достатнього і нестійкого зволоження Лісостепу найвищі та стій­кі врожаї цукрових буряків збирають у ланках із зайнятими парами і горо­хом. На Верхняцькій дослідній станції в середньому за 7 років урожайність коренеплодів у ланці з чорним паром становила 374—382 ц/га, а в ланках з виковівсяною сумішкою або горохом вона була меншою відповідно на 13— 20 і 20—56 ц/га. Майже однаковий урожай в ланках з горохом, чистим паром і багаторічними травами (відпо­відно 396, 393 і 401 ц/га) мали в се­редньому за 15 років у дослідах Уман­ського сільськогосподарського інсти­туту.

У посушливих районах цукрові буря­ки вирощують після озимої пшениці, яка розміщувалась після чорного пару або ранніх парозаймальних культур.

Отже, кращою сівозмінною ланкою для цукрових буряків в умовах достат­нього зволоження є трав'яна (трави — озимі — буряки). Задовільними в цих зонах визнані такі ланки: виковівсяна сумішка — озимі — цукрові буряки; кукурудза на зелений корм — озимі — цукрові буряки і горох — озимі — цук­рові буряки.

У західному Поліссі республіки на дерново-підзолистих грунтах кращими ланками є конюшина — льон — озима пшениця — цукрові буряки та картоп­ля — льон — озима пшениця — цукрові буряки.

Кукурудза — культура, дуже вимог­лива до вологи, елементів живлення і чистоти полів. її доцільніше вирощува­ти після озимих зернових. Посіви куку­рудзи після ярих зернових дуже за­бур'янюються. Після соняшнику і цук­рових буряків висушується кореневміс­ний шар грунту і в роки з недостат­ньою кількістю опадів урожайність кукурудзи знижується. Тому в райо­нах, більш забезпечених вологою, ку­курудзу розміщують після озимої пше­ниці, що висівалася після зайнятого пару, багаторічних трав, зернобобових і кукурудзи. Можна висівати її після цукрових буряків і ячменю. В менш зволожених районах кукурудзу виро­щують після озимих, попередниками яких були чорний і зайнятий пари, ба­гаторічні трави першого року викорис­тання на один укіс, кукурудза на силос і після кукурудзи на зерно (табл. 10).

За даними Уладово-Люленецької до­слідної станції, в умовах достатнього зволоження в середньому за 11 років урожайність кукурудзи після озимої пшениці, картоплі і цукрових буряків була майже однаковою — 41,7— 42,2 ц/га. Після гороху порівняно з цукровими буряками врожайність ку­курудзи на Тернопільській дослідній станції в середньому за 8 років підви­щувалась на 3,7 ц/га.

В умовах нестійкого зволоження урожайність кукурудзи після буряків

порівняно з розміщенням і! після ози­мих на Білоцерківській дослідній стан­ції в середньому за 8 років знижува­лась на 4,8 ц/га, на Драбівській до­слідній станції в середньому за 4 ро­ки— на 4,4 ц/га. Навіть у беззмінних посівах врожайність кукурудзи на Драбівській дослідній станції в серед­ньому за 5 років була на 6,1—8 ц/га вищою, ніж після цукрових буряків.

При нестачі вологи кукурудзу на зерно доцільно розміщувати після ози­мої пшениці або повторно після куку­рудзи. При розміщенні кукурудзи пі­сля цукрових буряків на Полтавській дослідній станції врожайність порівня­но з вирощуваною після озимої пшени­ці в середньому за 7 років знизилася на 15 %, а на Веселоподолянській до­слідній станції в середньому за 13 ро­ків — на 15,6 %.

Досить продуктивна кукурудза і в умовах Полісся, хоч через нестачу теп­ла можуть достигати і давати повно­цінне зерно лише скоростиглі сорти і гібриди.

Менш вимоглива до умов кукурудза, яка вирощується на зелений корм і си­лос. Після таких попередників, як ози­ма пшениця, ячмінь, кукурудза на зер­но і цукрові бурякі, вона забезпечує практично однакову врожайність зеле­ної маси. Тільки після соняшнику її врожайність помітно знижується. Так, за даними Красноградської дослідної станції, в середньому за 10 років уро­жайність зеленої маси кукурудзи після озимої пшениці, ячменю, кукурудзи і цукрових буряків становила 259— 271 ц/га, а після соняшнику — 224 ц/га.

У сівозмінах Полісся кукурудзу на силос вирощують після картоплі, ози­мих, люпину на зерно та інших попе­редників.

Соняшник — основна технічна куль­тура Степу, де зосереджено 80 % його посівів. Значні його площі і в Лісосте­пу, особливо у південно-східних райо­нах.

Кращими попередниками для соняш­нику є озима пшениця, яка вирощує­ться після чорного пару (якщо поле не зайняте цукровими буряками), ку­курудзи на силос, зернобобових, кар­топлі. Дещо нижчі врожаї соняшнику мають після кукурудзи на зерно, пов­торної пшениці та ячменю. Культури, які висушують грунт на значну глиби­ну (цукрові буряки, суданська трава) є поганими попередниками для соняш­нику.

Соняшник дуже чутливий до без­змінних і повторних посівів. Щоб за­побігти ураженню хворобами, шкідни­ками і вовчком, соняшник потрібно по­вертати на попереднє місце не раніше, ніж через 7—9 років. На Миколаїв­ській дослідній станції урожайність соняшнику при поверненні на те саме поле через 3 роки в середньому за 6 років становила 13,7 ц/га, через 4 — 14,9, 6—16,8 і через 7 років — 19,2 ц/га. Якщо у сівозміні соняшник повторно не висівали, урожайність йо­го становила 22,4 ц/га. На Ерастівській дослідній станції в середньому за 6 ро­ків урожайність насіння соняшнику при висіванні через рік становила 17 ц/га, через 3 роки — 22, а через 9 років — 25,5 ц/га.

Картопля дуже вимоглива до водно-повітряного режиму грунту, світлолюб­на і не витримує затінення. Для неї придатні різні грунти, але кращими є легкі супіщані та суглинкові. В сіво­зміні картоплю вирощують після ози­мої пшениці або озимого жита, які роз­міщуються по пласту багаторічних трав, після цукрових буряків, після­укісних і післяжнивних посівів, люпи­ну на зелений корм і добриво, баштан­них і кормових культур. У заплавах річок і на окультурених торфовищах картоплю розміщують по пласту бага­торічних трав. У повторних посівах картопля може уражуватися шкідни­ками і хворобами, погіршується якість бульб та їх зберігання.

4.2.2.5. Розміщення льону

Льон — основна і економічно най­більш вигідна технічна культура на Поліссі. Він вимогливий до вологи, особливо у період від появи сходів до цвітіння, краще росте в умовах з не­високою інтенсивністю сонячної радіа­ції на більш родючих зв'язних грунтах.

Високі і стійкі врожаї волокна з доб­рою технологічною якістю мають при розміщенні льону після конюшини, ко­нюшини з тимофіївкою однорічного ви­користання на 2—3 укоси, картоплі і після добре удобрених коренеплідних культур.

На окультурених грунтах льон виро­щують також після озимих пшениці та жита, попередником яких був пласт багаторічних трав, а також після яро­го ячменю і вівса, які вирощували пі­сля просапних культур. Щоб запобігти ураженню хворобами і заростанню по­сівів бур'янами, не слід повертати льон на попереднє поле раніше, ніж через 5—6 років.

4.2.2.6, Розміщення багаторічних трав

У районах з рівнинним рельєфом ба­гаторічні трави вирощують у польо­вих, кормових та інших сівозмінах, а там, де можлива ерозія, переважно, в ґрунтозахисних. У польових і приферм­ських сівозмінах вирощують в основ­ному бобові трави: у більш зволоже­них районах — конюшину, в посушли­вих — люцерну та еспарцет. У посуш­ливих районах люцерну вирощують насамперед у кормових сівозмінах на понижених більш зволожених місцях. У ґрунтозахисних сівозмінах і на при­родних кормових угіддях, де трави ви­користовують протягом тривалого пе­ріоду, висівають бобово-злакові траво­сумішки.

У перший рік життя багаторічні тра­ви розвиваються повільно, заростають бур'янами і дають низький врожай. Тому найчастіше їх вирощують не в чистих посівах, а під покривом інших культур. Кращою покривною культу­рою є та, у якої менша вегетативна маса і короткий вегетаційний період (така покривна культура менше при­гнічує багаторічні трави). За ступенем негативного впливу покривні культури можна розмістити в такому порядку: кукурудза па зелений корм, кукурудза в сумішці з горохом або ярою викою на зелений корм, просо, однорічні тра­ви на зелений корм, ярі та озимі на зе­лений корм, яра пшениця, ячмінь, овес і озимі на зерно.

Щоб послабити негативний вплив покривних культур на трави, норму ви­сіву їх зменшують на 20—ЗО %, крім проса, яке при зріджуванні посівів дуже забур'янюється.

Слід зазначити, що кожна покривна культура певною мірою пригнічує ви­сіяні під покрив багаторічні трави і знижує їхню продуктивність. Як пока­зали наукові дослідження і виробнича практика, найвищу врожайність лю­церна має при безпокривному вирощу­ванні. На таких посівах легше зді­йснювати заходи інтенсифікації і за­стосовувати засоби захисту рослин від бур'янів, хвороб і шкідників, а також зрошення. Безпокривно люцерна висі­вається навесні, влітку в чистому пару або після культур, які рано збираю­ться.