2.3.6.2. Заходи боротьби з перезволоженням грунту

На значній території нашої країни, особливо в північно-західних районах, переважає промивний водний режим грунту. При повільному просочуванні ґрунтових вод у підґрунтові або при наявності водотривкого шару в цій зо­ні спостерігається тимчасове надмірне зволоження, а в деяких районах грун­ти перезволожені постійно. В низинах підґрунтові води залягають близько до поверхні або виходять на поверхню, спричиняючи заболочування.

Через надмірне зволоження в грун­ті не вистачає повітря, що погіршує умови для аеробних біологічних про­цесів (посилюються анаеробні проце­си) . Це призводить до утворення шкід­ливих для рослин закисних сполук (погіршується постачання рослин кис­нем і поживними речовинами). У міс­цях з підвищеною вологістю посіви ви­мокають, вилягають, більше уражу­ються хворобами. Перезволожений грунт дуже ущільнюється, погано про­грівається і навесні пізніше настає його фізична спільність, що призво­дить до запізнення з сівбою. При ви­сиханні на поверхні такого грунту утворюється щільна кірка, яка утруд­нює газообмін і появу сходів.

Основними заходами регулювання водного режиму при перезволоженні є меліоративні, зокрема осушення за­болочених земель. Для цього створю­ють осушувальну мережу, яка вклю­чає відкриті осушувальні канали або траншейні дрени і дренаж з гончарних труб (закритий дренаж).

Відкриті осушувальні канали розра­ховані на приймання вод, що стікають з поверхні грунту, а також бічного внутрішньогрунтового стоку.

Закритий дренаж приймає і відво­дить воду, що фільтрується крізь ор­ний шар чи товщу грунту і підґрунтя.

Кращим способом осушення земель є закритий дренаж. Улаштування та­кої дренажної мережі не зменшує пло­щу орної землі і на відміну від від­критих осушувальних каналів не утруднює польові роботи.

Однак не можна зводити регулю­вання водного режиму у цій зоні ли­ше до відведення надмірної кількості води. Нерідко трапляються випадки, особливо на грунтах з низькою воло­гоємкістю, коли через 20—40 днів піс­ля танення снігу і початку весняних польових робіт виникає гостра нестача легкодоступної вологи в кореневміс­ному шарі грунту, а отже, і потреба в додатковій кількості вільної води. То­му останнім часом більшого поширен­ня набувають комбіновані осушуваль­ні системи двосторонньої дії. Такі си­стеми складаються з відкритої мережі каналів з гідротехнічними спорудами і закритого, переважно кротового, дре­нажу. Простим і водночас ефективним способом регулювання водно-пгзвітря-ного режиму є запобіжне зволоження, тобто сповільнення стікання води з осушеної площі вчасним перекриттям шлюзів-регуляторів. Для цього навес­ні після зниження рівня підґрунтових вод до оптимального для тієї чи іншої культури (приблизно до рівня серед­ніх за зволоженням місяців) на се­редині ділянки (між каналами) закри­вають шлюзи-регулятори і воду затри­мують у каналах. Затримувати воду необхідно постійно, відкриваючи отво­ри шлюзів-регуляторів лише тоді, ко­ли рівень підґрунтових вод (після ве­ликих дощів) перевищує середній. Од­нак влітку під час тривалих посух та­ке зволоження буде недостатнім і для поповнення запасів ґрунтової вологи треба періодично робити поливи.

З агротехнічних заходів для бороть­би з перезволоженням застосовують спеціальні заходи обробітку грунту і сівби: кротування, вузькозагінну оран­ку з направленням борозен під кутом до схилу, гребеневу сівбу, планування поверхні поля, ліквідацію мікро- та мезознижень — осередків тривалого застою весняних та дощових вод, щі­лювання і борознування на посівах озимих культур та інші.