8. Безпека праці під час вантажно-розвантажувальних робіт.

В різних галузях економіки в процесі роботи обробляють і переміщують велику кількість різних вантажів. Високопродуктивна робота підприємства неможлива без застосування надійної техніки для вантажно-розвантажувальних робіт та чіткої організації праці.

Вантажно-розвантажувальні роботи необхідно виконувати під керівництвом відповідальної особи, що призначається адміністрацією підприємства. Ця особа перевіряє справність вантажопідіймальних механізмів, такелажу, пристосувань та іншого інвентарю; інструктує працівників, пояснюючи їм їхні обов’язки, послідовність виконання операцій та значення застосовуваних сигналів.

Кодексом законів про працю України та нормами, затвердженими Міністерством охорони здоров’я України, встановлені граничні норми піднімання та переміщення вантажів однією людиною залежно від статі та віку: для чоловіків віком 18 років і старших – не більше 50 кг (допускається до 80 кг при одноразовому перенесенні на відстань по горизонталі до 25 м, за умови, що вантаж укладається на спину і знімається за допомогою іншого працівника); для жінок віком 18 років і старші – не більше 7 кг при постійній роботі і не більше 10 кг – 2 рази на годину при чергуванні з іншою; для юнаків і дівчат віком 17…18 років - не більше 16 кг та 8 кг відповідно; для юнаків і дівчат віком 16…17 років - не більше 14 кг та 7 кг відповідно.

У випадку, коли вага вантажу перевищує 50 кг, а також при підніманні вантажів на висоту понад 3 м слід застосовувати хоч би “малу механізацію”, тобто блок, візки, котки тощо.

Одним з найважливіших завдань охорони праці є заміна фізичної праці механізованою, що оберігає здоров’я працівників, зменшує собівартість робіт та ризик отримати травму. Для цього застосовують різні вантажопідіймальні машини: крани, кран-балки, лебідки, навантажувачі, тельфери, талі, і ін.

Кожен вантажопідіймальний кран забезпечується документацією, передбаченою Держстандартом відповідно до технічних умов на виготовлення. Крім паспорта та інструкції, на крані закріплюється табличка, де вказується назва заводу-виробника, тип крана, вантажопідйомність, дата випуску і порядковий номер.

У процесі експлуатації вантажопідіймальних кранів для них проводять технічні опосвідчення, які поділяються на часткові та повні.

Часткові технічні опосвідчення включають огляд крана і його окремих конструктивних елементів та перевірку справності його основних механізмів і проводиться 1 раз на 1 рік особою, відповідальною за справний стан і безпечну експлуатацію вантажопідіймальних кранів.

Повні технічні опосвідчення включають огляд крана і його елементів та статичні і динамічні випробування. Вони проводяться перед пуском крана в роботу і періодично 1 раз на 3 роки за участю представників Держгірпромнагляду. Для кранів, які використовуються рідко, період між повними технічними опосвідченнями може бути збільшений до 6 років.

Статичними випробуваннями перевіряють міцність металевих конструкцій і стійкість крана проти перекидання. При випробуванні підіймають вантаж, маса якого на 10…25% більша від маси робочого вантажу. Кран вважається таким, що пройшов випробування, якщо протягом 10 хв. піднятий вантаж на висоту 200…3000 мм не опускається, і якщо не виявлено тріщини, деформації і інші пошкодження.

Рис. 5. Схема статичного випробування мостового крана.

Динамічними випробуваннями (вантажем 100…110% вантажопідйомності крана) перевіряють працездатність механізмів, гальмових систем, органів керування, блокіровок, сигналізації, тощо. При цьому вантаж піднімають і опускають не менше 2 разів.

Результати опосвідчення заносять в паспорт крана.

При експлуатації вантажопідіймальних кранів забороняється: піднімати вантажі, маса яких перевищує допустиму; одночасно піднімати вантаж і людей; піднімати вантажі, що знаходяться в нестійкому положенні; відривати примерзлі чи завалені землею вантажі або закладені іншими вантажами; підтягувати вантажі на косому натягненні підйомних канатів; відтягувати вантажі при підніманні; відключати гальма та пристрої безпеки.

До обслуговування вантажопідіймальних кранів допускаються особи віком не менше 18 років, які пройшли спеціальне навчання і мають відповідне посвідчення.

Тема 3.2. Електробезпека.

1. Електротравматизм і система електробезпеки.

2. Дія електричного струму на організм людини.

3. Чинники, що впливають на наслідки ураження електричним струмом.

4. Класифікація електроустановок і приміщень за ступенем небезпеки ураження

електричним струмом.

5. Умови ураження людини електричним струмом.

6. Напруга крокова та напруга дотику.

7. Заходи безпечної експлуатації електроустановок.

8. Технічні заходи і засоби захисту від ураження електричним струмом.

9. Захисне заземлення.

10. Занулення.

11. Вирівнювання електричних потенціалів.

12. Електрозахисті засоби.

13. Надання першої допомоги при ураженні електричним струмом.

1. Електротравматизм і система електробезпеки.

За даними статистики третина нещасних випадків в сільській електрифікації від електрики сталася через порушення технічних заходів безпеки, майже дві третини - через експлуатацію несправних або неправильно змонтованих електроустановок. Понад дві третини потерпілих становлять працівники неелектричних професій, а на кожну тисячу електриків у сільському господарстві припадає в 2,5 рази більше потерпілих, ніж у промисловості.

Крім того, у сільському господарстві відбувається ураження тварин електричним струмом.

Аналіз причин нещасних випадків у сільському господарстві, які супроводжуються тимчасовою втратою працездатності, показує, що кількість травм, спричинених електричним струмом, становить всього 5…7% загальної чисельності, але 40% їх призводять до інвалідності або смерті потерпілих.

Широке застосування електричної енергії у всіх галузях економіки, в побуті потребує правильного поводження з нею, оскільки порушення правил електробезпеки може призвести до важкої і навіть смертельної травми.

Особливістю електротравматизму є також те, що на електроустановки напругою до 1000 В приходиться до 70…80% електротравм із смертельними наслідками, а на електроустановки напругою понад 1000 В - до 20…30%, тобто при більшій небезпеці, яку являють собою установки напругою понад 1000 В, електротравм при їх експлуатації відбувається менше. Це пояснюється більшою розповсюдженістю електроустановок до 1000 В, більшою доступністю до них людей, які мають недостатньо чіткі уявлення щодо небезпеки електричного струму та вимог безпеки при експлуатації електроустановок.

Електробезпека – система організаційних і технічних заходів і засобів, що забезпечують захист людей від шкідливої і небезпечної дії електричного струму, електричної дуги, електричного поля і статичної електрики.