2. Гарантії прав працівників на охорону праці, пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці.

Стаття 6 Закону України “Про охорону праці” гарантує наступні права працівників на охорону праці під час роботи:

● умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства;

● працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов’язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця;

● за період простою з причин, не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток;

● працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не дотримується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку;

● працівника, який за станом здоров’я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії;

● на час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігається місце роботи, а також середній заробіток.

Стаття 7 Закону України “Про охорону праці” гарантує такі права працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці:

● працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію та інші пільги передбачені законодавством.

3. Нормативно – правові акти з охорони праці.

Нормативно – правові акти з охорони праці ( НПАОП ) – це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових до виконання. Залежно від сфери застосування вони можуть бути міжгалузевими або галузевими. Дія НПАОП поширюється на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та видів діяльності.

Структура кодування :

НПАОП ХХ . Х – Х . ХХ - ХХ

1 2 3 4 5

1 – скорочена назва НПАОП;

2 – вид економічної діяльності (група, клас), установлюється відповідно до ДК 009-99

(код КВЕД). Якщо нормативно-правовий акт поширюється на всі або кілька видів

економічної діяльності, зазначається код 0.00. Наприклад : сільське господарство –

- ( код КВЕД 01) 01.Х;

3 - вид нормативно-правового акта : 1- правила; 2- переліки; 3- норми; 4- положення;

5- інструкції; 6- порядки; 7- інші;

4 – порядковий номер у межах даного виду;

5 – рік затвердження.

Приклад :

НПАОП 0.00-1.01-07 “Правила будови та безпечної експлуатації

вантажопідіймальних кранів”.

В Україні створено державний реєстр нормативно-правових актів з охорони праці (Реєстр НПАОП). Реєстр НПАОП – це банк даних, який складається і ведеться з метою забезпечення єдиного обліку та формування відповідного інформаційного фонду цих актів.

Включенню до Реєстру НПАОП підлягають нормативно-правові акти з охорони праці, що затверджуються Держгірпромнаглядом України, та нормативно-правові акти колишнього СРСР з питань охорони праці, які діють на території України.