4. Оператор присвоєння

Оператор присвоєння  основний оператор мови програмування  має такий формат:

ім'я змінної := вираз;

Цей оператор обчислює значення виразу і надає здобуте значення змінній, при цьому тип виразу повинен відповідати типу змінної. Припускають надання змінній дійсного типу значення виразу цілого типу.

Надання змінній цілого типу виразу дійсного типу заборонено!

Складений оператор  це поєднання певних операторів в одну групу запису. Формат складеного оператора такий:

begin

оператор 1;

........

оператор n;

еnd;

В цій конструкції службові слова begin (початок) і end (кінець) називаються операторними дужками.

2.5 Арифметичні вирази

Арифметичні вирази будуються з арифметичних констант, змінних, функцій і операцій над ними. Обчислення виконуються зліва направо в відповідності з таким старшинством операцій:

1 Стандартні функції.

2 Множення (*), ділення (/), ділення без остачі (div) та остача від ділення (mod).

3 Додавання (+) й віднімання (–).

Вирази в круглих дужках виконуються в першу чергу.

Примітки:

1 В стандарті мови Паскаль немає операції піднесення до степеня. За необхідності її використання застосовують стандартні функції

а^Х= exp (x*ln (a) ).

Можна використовувати спеціальну функцію power(x,n), підключивши бібліотеку підпрограм Math.

2 В списку стандартних функцій відсутнє обчислення десяткового логарифма, тому за необхідності треба користуватися співвідношенням:

lg b = ln (b)/ln (10).

3 Для даних рядкового типу визначено операцію обєднання (+). Наприклад,

S1: =’Одеса – ‘;

S2: =’курортне місто’;

S: =S1+S2;

Значенням S буде рядок ‘Одеса – курортне місто’.

При виконанні арифметичних операцій над величинами тільки дійсного, а також дійсного й цілого типів, здобувається результат дійсного типу.

2.6 Підпрограми

Підпрограма – це програма, яка реалізовує певний алгоритм (наприк-лад, обчислення математичної функції) і використовується всередині іншої програми.

Підпрограми можуть бути двох типів: процедури (Procedure) та функції (Function). Спочатку розглянемо лише процедури, тому що програма в Delphi являє собою набір процедур, кожна з яких відповідає за опрацювання конкретної події й викликається тільки тоді, коли вона настає.

Структура процедури подібна до головної програми, лише в неї інший заголовок й наприкінці після слова End замість крапки ставиться крапка з комою (End;).

Приклад. Скласти підпрограму-процедуру й схему алгоритму обчислення такого виразу: y = a² + + lg c,

де a= k+t²+x; х = 2. 3 ^Р; b= ; c= е^к+а; k=7; t= 1.5; p= 2.2

Текст процедури:

Procedure fun (var у:real);

Var a,b,c,x:real;

begin

x:=exp(p*ln(2.3));

a:=k+sqr(t)+x;

c:=exp(k+a);

b:=sqrt(a+c);

у:=sqr(a)+exp(1/3*ln(b))+ln(c)/ln(10);

end;

Пояснення. У заголовку процедури fun ключове слово var перед змінною у означає, що цей параметр процедури – вихідний, тобто його обчислене значення буде передано головній програмі, де здійснюється звернення до процедури.

Для звернення до процедури у головній програмі достатньо вказати її ім’я, в дужках через кому список фактичних параметрів закінчити крапкою з комою. Для звернення до наведеного прикладу підпрограми із змінною-результатом z необхідно записати оператор

fun(z);

Процедури в Delphi групуються в логічно незалежні блоки - модулі Unit, кожному з яких надається ім’я, яке має збігатися з ім’ям файла (типа PAS), в якому блок зберігається на диску. Модулі залучаються до головної програми і до інших модулів за допомогою оператора Uses [1].