2.1.5. Інформаційна безпека телекомунікацій

Відповідно до положень ст. 9 Закону України «Про телекомунікації» охорона таємниці телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються технічними засобами телекомунікацій, та інформаційна безпека телекомунікаційних мереж гарантуються Конституцією та законами України.

Зняття інформації з телекомунікаційних мереж заборонене, крім випадків, передбачених законом.

Оператори, провайдери телекомунікацій зобов'язані вживати відповідно до законодавства технічних та організаційних заходів із захисту телекомунікаційних мереж, засобів телекомунікацій, інформації з обмеженим доступом про організацію телекомунікаційних мереж та інформації, що передається цими мережами.

Відносини у сфері захисту інформації в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах регулюються спеціальним Законом України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» від 5 липня 1994 р.³.

2.2. Правове регулювання поштового зв'язку

2.2.1. Поняття поштового зв'язку та послуги поштового зв'язку

Потреба у передачі повідомлень виникла у людському суспільстві з давніх часів. Спочатку про звістки сигналізували димом багать, боєм барабанів, звуками труб. Пізніше, до появи писемності, посилали гінців з усними повідомленнями. Такий вісник заучував «лист» зі слів відправника, щоб переказати його адресату⁴.

Справжня революція у способах передачі повідомлень відбулася після виникнення писемності⁵.

При і мператорі Октавіані Августі (Octavianus Augustus), на початку I віку нашої ери у римській державі для пересилання вантажів та вістей споряджались кінні гінці - «еквітес» («equites»), які міняли коней на спеціальних станціях, розташованих в установлених місця по довжині маршруту (statio posita in …). Як вважається, скорочення пізнього латинського терміну «posita» призвело по появи італійського слова «posta», який і розповсюдився по Європі для позначення регулярного поштового сполучення.

На малюнку ліворуч зображено статую імператора Октавіана Августа, який тримає у руці поштове повідомлення. Саме цей імператор впровадив у Римській Імперії казенну пошту, а також поділ пошти на звичайну та термінову.

У Київської Русі основи пошти були започатковані в останній чверті ІХ ст. На початку розвитку поштового сполучення воно відбувалося нерегулярно - у відповідь на потребу відправляти вісників із повідомленнями про напад ворогів, про заклик князівських васалів на боротьбу з ворогом або просто з метою обміну звістками. Так, найдавніша письмова згадка про пересилання вістей у Київській Русі відноситься до 885 року, коли князь Олег спеціальним гінцем направив повідомлення Родимичам. Безперечно, посилку одного гінця, який сотні кілометрів їхав бездоріжжям, не змінюючи коней, ночуючи, де доведеться, назвати поштою не можна. Лише вироблена, узаконена система доставки, нехай найпростіша, є поштою. Неодмінною умовою для її створення є певні маршрути руху, станції зупинок, заміна способів руху, а також наявність самих засобів пересування⁶.

На межі X–XI ст. у Київській Русі виник особливий вид натуральної повинності – візництво, який, можливо, вже в той час передбачав доставку князівських посильних. Однак пройшло майже двісті років, перш ніж візництво стало одним з основних атрибутів пошти. З цього моменту, із другої половини XII ст., можна говорити про вітчизняну пошту як про сформовану систему доставки листів. У той час уже з’явився більш-менш задовільні проїзні дороги, не пов’язані з водними шляхами, на дорогах − постоялі двори, а при князівських палацах − штат посильних.

Як вважається, новий етап розвитку служби зв’язку на теренах України розпочався в 60-х рр. XVII ст., коли пошта стала загальнодоступною і регулярною. У 1698 р. пошта стала державною та уперше з’явився царський Указ про збереження і недоторканність переписки; тоді ж в офіційних документах почав застосовуватися термін «пошта», а уряд приступив до об’єднання засобів зв’язку в цілісну організацію. Цей процес тривав майже сто років і закінчився в 1782 р. утворенням міжвідомчої установи − Головного поштових справ правління. Поштове сполучення здійснювалося через систему поштових станцій, що називалися «ямами» та розміщалися на відстані приблизно 50 км один від одного. Ямська пошта (назва, як вважається, походить від  тюрського слова «jamčy», що означало «поштовий гінець») була заснована ще в Золотій Орді для її сполучення з окраїнами; після розпаду Золотої Орди держави ямська система збереглася у Московській державі.

У ХІХ ст. у Російській імперії існувало три види систематичної пошти: легка, важка та екстрена. Через легку пошту відправлялися державні пакети, партикулярні (приватні) листи, гроші, документи й дорогоцінні речі, а також легкі посилки до 10 фунтів. Важкою поштою доставлялися відправлялися державні та партикулярні тюки і посилки, монети у значній кількості, а екстреною - державні пакети, партикулярні листи, документи, що потребували доставки, більш швидкої порівняно із звичайною легкою поштою, а також гроші (асигнаціями, в незначних кількостях золотою та срібною монетою) та дорогоцінні речі. Така схема пошти існувала до 1917 р.

На початку ХХІ ст. поштовий зв’язок залишається найбільш масовим та найдешевшим видом зв’язку. Адже сучасна пошта – це всесвітня мережа доставки поштової кореспонденції, що здійснюється, як правило, через державні поштові компанії у режимі загальнодоступних послуг поштових перевезень. Крім цього, зараз у багатьох країнах поштові відділення відіграють значну роль в наданні основних фінансових послуг усім верствам населення, на всій території держави, включаючи найвіддаленіші її регіони. Поштові відділення допомагають об’єднувати в загальний фонд незначні заощадження населення та ефективно обробляти значні обсяги платежів населення. Відповідно до Найробійської поштової стратегії одним з найперспективніших напрямків розвитку поштової служби в сучасних умовах є розвиток поштово-фінансових послуг⁷.

Із наведеного вище видно істотну універсальність, властиву сфері поштових послуг, оскільки поштові оператори не тільки забезпечують інформаційну комунікацію споживачів шляхом здійснення обороту поштової кореспонденції; засобами пошти також забезпечується проведення поштових переказів та проведення певного переліку банківських операцій, а також перевезення невеликих за обсягом вантажів. Такий універсалізм пояснюється тим, що саме через поштовий зв'язок протягом багатьох століть, поки не сформувалась відповідна банківська та транспортна інфраструктура, забезпечувалося проведення грошових переказів, а також фізичне перевезення грошових коштів, цінних паперів та вантажів певної ваги і габаритів.

В Україні поштовий зв’язок являє собою важливу складову частину економічної та соціальної інфраструктури держави. Послуги поштового зв’язку виступають у ролі комунікаційного механізму, доступного для усіх прошарків населення. Крім цього, поштовий зв’язок є вагомим соціальним сектором економіки, тому що поштові відділення розташовані в усіх регіонах країни (від великих міст до самих віддалених населених пунктів).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про поштовий зв’язок» від 4 жовтня 2001 р.⁸ поштовий зв'язок – це приймання, обробка, перевезення та доставка (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій. Відповідно, послуги поштового зв'язку визначаються як продукт діяльності оператора поштового зв'язку з приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій, спрямований на задоволення потреб користувачів.

Діяльність з надання послуг поштового зв'язку є підприємницькою та не ліцензується. Однак відсутність вимоги про ліцензування не повинна створювати помилкової уяви про надмірну ліберальність правового режиму надання поштових послуг. Навпаки, законодавство, яке регулює поштову діяльність, є дуже імперативним, а у змісті відповідних правових норм домінують публічні інтереси. Так, у ст. 3 Закону України «Про поштовий зв’язок» викладені основні засади діяльності у сфері надання послуг поштового зв'язку, де, серед іншого, вказано захист інтересів користувачів у сфері надання послуг поштового зв'язку, законодавче регулювання відносин у сфері надання послуг поштового зв'язку, а також забезпечення прав користувачів на таємницю інформації у сфері надання послуг поштового зв'язку.