- •§1. Правове регулювання господарської діяльності у сфері транспорту
- •1.1. Поняття та види транспортної діяльності, транспорту, транспортної системи
- •1.2. Законодавче регулювання господарської діяльності з перевезення вантажу
- •1.3. Договірне оформлення перевезення вантажу
- •1.4. Відповідальність за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу
- •1.5. Порядок вирішення спорів щодо перевезень вантажу
- •1.6. Правове регулювання господарської діяльності щодо перевезення пасажирів та багажу
- •1.6. Договірне оформлення перевезення пасажирів та багажу
- •§2. Правове регулювання господарської діяльності у галузі зв’язку
- •2.1. Правове регулювання господарської діяльності у сфері телекомунікацій
- •2.1.1. Поняття зв'язку та телекомунікацій
- •2.1.2. Суб'єкти ринку телекомунікацій
- •2.1.3. Правила надання телекомунікаційних послуг
- •2.1.4. Особливості державного регулювання господарської діяльності у сфері телекомунікацій
- •2.1.5. Інформаційна безпека телекомунікацій
- •2.2. Правове регулювання поштового зв'язку
- •2.2.1. Поняття поштового зв'язку та послуги поштового зв'язку
- •2.2.2. Правове становище оператора поштового зв'язку
- •2.2.3. Порядок надання послуг поштового зв'язку
- •2.2.4. Державне регулювання та контроль у сфері поштового зв’язку
- •§3. Особливості господарсько-правового регулювання діяльності телебачення, радіомовлення та засобів масової інформації у мережі «Інтернет»
- •3.1. Особливості господарсько-правового регулювання діяльності телебачення та радіомовлення
- •3.1.1. Поняття телерадіомовлення, телебачення та радіомовлення
- •3.1.2. Суб’єкти інформаційної діяльності у сфері телебачення та радіомовлення
- •3.1.3. Особливості правового регулювання організаційних взаємовідносин власника телерадіоорганізації, її творчого колективу та телерадіожурналістів
- •3.1.4. Державне господарське регулювання телебачення та радіомовлення
- •3.2. Особливості господарсько-правового регулювання діяльності засобів масової інформації у мережі «Інтернет»
- •§ 4. Специфіка господарсько-правового регулювання діяльності друкованих засобів масової інформації
- •4.1. Поняття друкованого засобу масової інформації та діяльності друкованого засобу масової інформації
- •4.2. Правове становище суб'єктів діяльності друкованих засобів масової інформації
- •4.3. Державне регулювання діяльності друкованих засобів масової інформації
- •4.4. Відповідальність за порушення законодавства України про друковані засоби масової інформації
1.6. Правове регулювання господарської діяльності щодо перевезення пасажирів та багажу
Пасажиром є фізична особа, яка має (чи набуває) право на перевезення відповідним видом транспорту на підставі проїзного документа чи на іншій підставі, передбаченій законодавством. Статус пасажира, який користується конкретним видом транспорту, уточнюється у законодавстві, що регулює відповідні галузеві транспортні правовідносини. Наприклад, відповідно до п. 1.7. розділу І «Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України», які затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27 грудня 2006 р. № 1196, пасажиром визнається фізична особа, яка перевозиться залізничним транспортом на підставі проїзного документа, у тому числі електронного, або є членом організованої групи осіб, яка проїздить на підставі групового проїзного документа. Ці особи вважаються пасажирами з моменту прибуття на вокзал для здійснення поїздки (чи пересадки на інший поїзд) до моменту завершення поїздки. Термін пасажир(и) застосовується також до осіб, що перебувають у пунктах продажу проїзних документів, пунктах обслуговування з метою скористатися послугами цих пунктів щодо проїзду залізничним транспортом, перевезення ручної поклажі, багажу, вантажобагажу, отримання довідки тощо.
Багаж – це майно пасажира, що перевозиться, як правило, разом з ним на відповідному виді транспорту. Наприклад, відповідно до розділ ІІ «Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу», які затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 23 квітня 2010 р. № 216, багаж визначається як предмети, майно та інша особиста власність пасажира, які перевозять на повітряному судні. При цьому несупроводжуваний багаж – це той багаж, який прийнято до перевезення окремо від пасажира і оформлено за вантажною накладною.
Перевезення пасажирів та багажу може відбуватися транспортом загального користування (залізничним, морським, річковим, автомобільним та авіаційним, міським електротранспортом, у тому числі метрополітеном), а також відомчим транспортом.
Стосовно особливостей правового регулювання перевезень пасажирів та багажу транспортом загального користування належить вказати таке:
- перевезення пасажирів та багажу транспортом загального користування відбувається як господарська діяльність у правовій оболонці публічних зобов’язань, підставою виникнення яких є відповідні публічні договори перевезення. Укладення таких договорів в силу їх масовості в абсолютній більшості випадків відбувається в усній формі, однак із обов’язковою видачею споживачу проїзного документа, який засвідчує право на отримання послуги (наприклад, квиток) та/чи документа, що засвідчує споживання послуги з перевезення (наприклад, чек у таксі);
- права та обов’язки сторін договору перевезення (перевізника та пасажира) регулюються не стільки укладеним між ними договором, скільки законами України та спеціальними підзаконними нормативно-правовими актами (зокрема, транспортними статутами, або ж правилами користування відповідним видом транспорту, що затверджені Міністерством транспорту та зв’язку України чи іншим уповноваженим органом). Наприклад, правовий режим метрополітену визначається Законом України «Про транспорт», Законом України «Про міський електричний транспорт», а також правилами користування метрополітеном, що окремо затверджені Міністерством транспорту та зв’язку України для метрополітенів міст Харкова та Дніпропетровська, а для міста Києва – затвердженими Київською міською радою 20 січня 1995 р.;
- зважаючи на те, що транспортна діяльність суміщена із підвищеною небезпекою, по відповідальності перевізника перед пасажирами законодавчим чином впроваджене обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, а також у певних випадках – також і цивільної відповідальності перевізника за шкоду, що може бути спричинена багажу. Наприклад, відповідно до ч. 3 ст. 118 Повітряного кодексу України авіаперевізник зобов'язаний страхувати свою відповідальність за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, вантажу і пошті1.
Перевезення відомчим транспортом не є видом господарської діяльності та забезпечує власні потреби власника автотранспортного засобу, навіть якщо таким власником є господарська організація (оскільки відомче перевезення не виступає в якості товару та присвоюється приватно, а не на ринку)