1.4. Відповідальність за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу

Відповідно до ст. 313 ГК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. За прострочення доставки вантажу перевізник сплачує штраф, розмір якого визначається законом.

Поряд з тим, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу, пошкодження вантажу. Відповідно до ст. 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.

За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає наступним чином:

- у разі втрати або нестачі вантажу – в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

- у разі пошкодження вантажу – в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

- у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, – у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату.

У разі якщо вантаж, за втрату чи нестачу якого перевізник сплатив відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, одержувач (відправник) має право вимагати видачі йому цього вантажу, повернувши одержане за його втрату чи нестачу відшкодування.

1.5. Порядок вирішення спорів щодо перевезень вантажу

У ст. 315 ГК України законодавець врегулював порядок вирішення спорів щодо перевезень. Зокрема, до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів.

Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні – протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п'яти днів. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений вище, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді. Як видно із викладеного вище, точка відрахування строку позовної давності у ситуації реалізації досудового (претензійного) механізму вирішення спору, що випливає з договору перевезення, прив’язана до отримання відповіді на претензію від перевізника чи спливу відповідного строку розгляду претензії.

Стосовно ж пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк, а можливість претензійного порядку не передбачена. При цьому, згідно із п. 28 Інформаційного листа ВГС України від 7 квітня 2008 р. № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» при розгляді категорії справ, пов'язаних з перевезенням вантажів», актуальною є проблема суперечливості правових норм, що містяться в ЦК України і в ГК України. Так, у п. 3 ст. 925 ЦК України передбачається, що до вимог, які випливають із договору перевезення вантажу, пошти застосовується позовна давність в один рік. Одночасно, у ч. 5 ст. 315 ГК України зафіксовано, що для пред'явлення перевізником до вантажовідправника та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Правова позиція ВГС У стосовно вищевказаної колізії є наступною. У ч. 1 ст. 223 ГК України передбачено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом. Згідно з ч. 5 ст. 315 ГК України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк. Такої ж тривалості установлено строк для подання позовів залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають зі Статуту залізниць.

З погляду ВГС України між нормами ч. 3 ст. 925 ЦК України та ч. 5 ст. 315 ГК України немає суперечності, бо вони співвідносяться як загальна та спеціальна: за загальним правилом до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів), але для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, то порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано ВРУ. Наприклад, в «Угоді про міжнародне залізничне вантажне сполучення» від 1 листопада 1951 р. (ст. 29, 30) та у «Конвенції про міжнародні залізничні перевезення» від 9 травня 1980 р. передбачається обов’язковий досудовий претензійний порядок врегулювання спору. Ці міжнародні договори є чинними для України.