4.3. Державне регулювання діяльності друкованих засобів масової інформації

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» друкований засіб масової інформації може видаватися після його державної реєстрації. При цьому державній реєстрації підлягають всі друковані засоби масової інформації, що видаються на території України, незалежно від сфери розповсюдження, тиражу і способу його виготовлення.

Заяви про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації подаються засновником (співзасновниками) до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації друкованих засобів масової інформації, який здійснює реєстрацію, зобов'язаний в місячний строк розглянути заяву про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації і письмово повідомити засновника (співзасновників) про результат розгляду. В межах цього строку приймається рішення про: а) державну реєстрацію видання; б) відмову у державній реєстрації; в) зупинення строку розгляду заяви про реєстрацію за наявності обставин, вказаних у ст. 13 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». Зупинений строк розгляду заяви про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації поновлюється з дня, коли заявник письмово повідомить про усунення причин, що перешкоджали державній реєстрації видання.

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації видається засновнику (співзасновникам) після сплати ним реєстраційного збору.

4.4. Відповідальність за порушення законодавства України про друковані засоби масової інформації

За порушення законодавства України про друковані засоби масової інформації винні особи притягаються до дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності згідно з чинним законодавством України. Перелік відповідних порушень приведений у ст. 41 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». Слід відзначити, що правова охорона відносин у сфері діяльності друкованих засобів масової інформації забезпечується спеціальним законодавством (в першу чергу вказаним вище законом), а також законодавством, що регулює інформаційні відносини в цілому (зокрема, Законом України «Про інформацію»¹⁵, у якому є Розділ IV «Відповідальність за порушення законодавства про інформацію».)

Серед спеціальних складів правопорушень, вказаних у Законі України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» передбачено, з однієї сторони, порушення прав журналіста, встановлених цим Законом та встановлено, що професійний журналіст редакції при виконанні службових обов'язків перебуває під її правовим і соціальним захистом. Честь, гідність, недоторканність журналіста охороняються законом. З іншої сторони, у якості правопорушення визначено зловживання правами журналіста. При цьому до відповідальності за зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації нарівні з авторами інформаційних матеріалів, що порушують Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», притягаються журналіст редакції, її редактор (головний редактор) або інші особи, з дозволу яких ці матеріали було поширено.

Також відзначимо, що законодавець окремо виділив як окремий склад протиправної поведінки у сфері діяльності друкованих засобів масової інформації порушення законодавства з питань інтелектуальної власності.

Відповідно до ст. 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо:

1) ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників);

2) вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України «Про інформацію»;

3) вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об'єднань громадян;

4) вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього;

5) в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом.

1 Крім особистого страхування від нещасних випадків на транспорті, у сфері забов’язань із перевезень законодавством України передбачаються інші багаточисельні види обов’язкового страхування, перелічені у ст. 7 Закону України «Про страхування», зокрема, авіаційне страхування цивільної авіації, страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов’язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам, страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів тощо.

2 ВВР України – 2004. - № 12. – Ст. 155.

3 ВВР України – 1994. - № 31. – Ст. 286.

4 Мухін В. Від гінця до Інтернету: [нариси з історії української пошти] / В. Мухін, В. Мороз, П. Дюков. – К. : [Б.в.], 2002. – С. 7.

5 Миль А. А. Кто стучится в дверь ко мне? : [очерк по истории отечественной почты] / А. А. Миль. – М. : Связь, 1978. – С. 3.

6 Вигилев А. Н. История отечественной почты / А. Н. Вигилев. – М. : Радио и связь, 1990. – С. 5.

7 Материалы 24-го всемирного почтового конгресса «Найробийская почтовая стратегия на 2009-2012 г.». – ВПС. – Конгресс-Док 38. – 25 с.

8 ВВР України – 2002. - № 6. – Ст. 39.

9 КМ України затвердив «Правила надання послуг поштового зв’язку» постановою від 5 березня 2009 р. № 270.

10 ВВР України – 1994. - № 10. – Ст. 43.

11 Особа, якій належать корпоративні права телерадіоорганізації, у ст. 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» некоректно іменується власником телерадіоорганізації. Зокрема, вказується, що власником телерадіоорганізації є фізична або юридична особа, яка набула права власності на телерадіоорганізацію або на частку її статутного капіталу шляхом заснування чи в інший передбачений законодавством спосіб. Як видно із вказаного Закону, у його тексті термін «власник телерадіоорганізації» переважно використовується для позначення засновників та учасників приватних телерадіоорганізацій.

12 Багатоканальна телемережа (ефірна або кабельна) - це телекомунікаційна мережа загального користування, призначена для передавання телерадіопрограм, а також надання інших телекомунікаційних і мультимедійних послуг, здатна забезпечити одночасну трансляцію більше ніж однієї телерадіопрограми і може інтегруватися з іншими телекомунікаційними мережами загального користування.

13 Богдан Червак, Ігор Радзієвський. Глухий кут інформаційної політики // Телекритики, 2 березня 2009 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.telekritika.ua/media-suspilstvo/2009-03-02/44127.

14 ВВР України – 1993. - № 1. – Ст. 1.

15 ВВР України – 1992. - № 48. – Ст. 650.

22