Тема 20. Правове регулювання господарської діяльності у сфері транспорту, зв’язку та діяльності засобів масової інформації

§1. Правове регулювання господарської діяльності у сфері транспорту.

§2. Правове регулювання господарської діяльності у галузі зв’язку.

§3. Особливості господарсько-правового регулювання діяльності телебачення, радіомовлення та засобів масової інформації у мережі «Інтернет».

§4. Специфіка господарсько-правового регулювання діяльності друкованих засобів масової інформації

§1. Правове регулювання господарської діяльності у сфері транспорту

1.1. Поняття та види транспортної діяльності, транспорту, транспортної системи

Транспортна діяльність – це один із видів господарської діяльності, її змістом є надання послуг з перевезення вантажу, перевезення пасажирів та багажу. При цьому:

- відповідно до ч. 6 ст. 306 ГК України відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються ЦК України та іншими нормативно-правовими актами;

- ГК України регулюється лише діяльність, пов’язана з перевезенням вантажу.

Для позначення транспортної діяльності як галузі економіки використовується поняття транспорту. Зокрема, згідно зі ст. 1 Закону України «Про транспорт» транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва і покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в перевезеннях.

Структура транспорту як галузі характеризується через поняття транспортної системи. Згідно із положеннями ст. 21 Закону України «Про транспорт» єдину транспортну систему України становлять:

- транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен);

- промисловий залізничний транспорт;

- відомчий транспорт;

- трубопровідний транспорт;

- шляхи сполучення загального користування.

У зазначеній вище статті Закону України «Про транспорт» вказується, що єдина транспортна система повинна відповідати вимогам суспільного виробництва та національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України.

Перевезенням вантажів у ГК України визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами (відповідно до ч. 1 ст. 306 ГК України).

Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Визначення господарської діяльності з перевезення пасажирів та багажу у ГК України чи у інших законах України законодавець не наводить.

1.2. Законодавче регулювання господарської діяльності з перевезення вантажу

Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються ГК України і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема, це такі законодавчі акти, як Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р., Закон України «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період» від 20 жовтня 1998 р., Повітряний кодекс України від 19 травня 2011 р., Закон України «Про трубопровідний транспорт» від 15 травня 1996 р., Водний кодекс України від 6 червня 1995 р., Кодекс торговельного мореплавства від 23 травня 1995 р., Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений постановою РМ СРСР від 15 жовтня 1955 р. № 1801, Закон України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 р., Закон України «Про автомобільний транспорт» від 5 травня 2001 р., Статут автомобільного транспорту УРСР, затверджений постановою РМ УРСР від 27 червня 1969 р. № 401, Закон України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 р., Статут залізниць України, затверджений постановою КМУ від 6 квітня 1998 р. № 457.

Крім цього, поряд зі спеціальними законами та транспортними статутами питання перевезення вантажів регулюються чисельними підзаконними нормативно-правовими актами в кожній із галузей транспорту, що затверджені ще Міністерством шляхів сполучення СРСР або Міністерством транспорту України. Наприклад, стосовно перевезення вантажів залізничним транспортом діють «Правила приймання вантажів до перевезення», затверджені Міністерством шляхів сполучення СРСР 18 вересня 1965 р., «Правила оформлення перевізних документів (ст. 6, 23, 24 Статуту)», «Правила зберігання вантажів (статті 12, 46 Статуту)», «Правила видачі вантажів (ст. 35, 42, 46, 47, 48, 52, 53 Статуту)», «Правила розрахунків за перевезення вантажів» (ст. 62 Статуту)», «Правила перевезення вантажів з оголошеною вартістю (ст. 28, 115 Статуту)», затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 р. № 644 тощо, «Правила переадресування вантажів (статті 44, 45 Статуту)», затверджені наказом Міністерства транспорту України від 20 серпня 2001 р. № 542, «Правила перевезення вантажів у вагонах відкритого типу (ст. 32 Статуту)», «Правила перевезення вантажів дрібними відправками (ст. 39 Статуту)», затверджені наказом Міністерства транспорту України 20 серпня 2001 р. № 542, «Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги. Тарифне керівництво № 1», затверджене наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26 березня 2009 р. № 317 тощо.