5. Стратегії управління валютним ризиком банку.
Перед комерційними банками постійно постає завдання аналізу і регулювання величини та виду (довга чи коротка) позицій за різними іноземними валютами. Тому для банків важлива методика прогнозного аналізу.
Залежність між величиною прибутків (збитків), одержаних у результаті утримання банком відкритої валютної позиції, та зміни валютних курсів на ринку описується моделлю:
,
де
- прибуток (збиток), отриманий від
переоцінювання валютних коштів у зв’язку
зі зміною валютного курсу;
- валютна
позиція банку;
,
- прогнозований та поточний валютні
курси відповідно.
Особливістю цієї моделі є наявність фактора невизначеності, пов’язаного з прогнозами ринкової кон’юнктури , зокрема щодо очікуваних значень валютного курсу ( ), тому необхідно розробляти й порівнювати кілька сценаріїв, після чого отримують два показники: імовірність настання події та суму можливих витрат, яка з нею кореспондується.
У процесі управління валютним ризиком банк може застосовувати дві альтернативні стратегії, утримуючи валютну позицію закритою (стратегія валютного метчингу) або відкритою (стратегія максимізації прибутку).
Стратегія управління активами і пасивами, яка передбачає вирівнювання валютної структури балансу, називається валютним метчингом.
Учасники ринку не завжди мають можливості для повного узгодження активів і зобов’язань у всіх іноземних валютах, крім цього, валютна позиція банків істотно залежить від потреб клієнтів.
Якщо виникає така ситуація, банки можуть застосовувати стратегію максимізації прибутку.
Суть стратегії максимізації прибутку в тому, що учасники ринку використовують валютні курси з метою отримання прибутків спекулятивного характеру, залишаючи валютну позицію відкритою та свідомо наражаючись на підвищений ризик.
Якщо банк обрав стратегію максимізації прибутку, то постає потреба оцінити валютний ризик та ймовірні наслідки схвалених управлінських рішень.
Методи управління валютною позицією комерційного банку
Управління валютною структурою балансу
Хеджування
Структурне
балансування за обсягами та строками
Конверсійні
операції
Отже, необхідно узгодити внутрішні ліміти валютного ризику і допустимі діапазони зміни фінансових результатів діяльності банку. Для цього використовуються два методи: управління валютною структурою балансу та хеджування валютного ризику.
Питання для самоконтролю:
1. Зовнішній аналіз діяльності банку.
2. Зовнішній та внутрішній аналіз діяльності банку.
3. Стратегії управління активами і пасивами банку.
4. Моделі управління активами і пасивами банку.
5. Декомпозиційний аналіз прибутковості власного капіталу банку.
6. Показник гепу як індикатор чутливості балансу.
7. Хеджування валютного ризику.
Тема 9
СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ БАНКІВСЬКОЇ КОНКУРЕНЦІЇ
Лекція 17
БАНКІВСЬКА КОНКУРЕНЦІЯ
План.
1. Банківська конкуренція в умовах розвитку фінансового ринку.
2. Структурний підхід до оцінки банківської конкуренції.
3. Банківський рейтинг як інструмент демонстрації привабливості банку.
4. Концентрація банківського сектору України.
______________________________________
Мета: ознайомитися з банківською конкуренцією в умовах розвитку фінансового ринку; структурним підходом до оцінки банківської конкуренції; банківським рейтингом як інструментом демонстрації привабливості банку; концентрацією банківського сектору України.
Література:
[3]; [2]; [10].
1. Банківська конкуренція в умовах розвитку фінансового ринку.
З розвитком інформаційних технологій та появою довгих рядів даних країн із суттєвими амплітудами коливання показників (нових економік) інформаційноємкі інструменти стали доступними багатьом дослідникам. Саме до цього інструменту належить оцінка концентрації, зокрема банківського сектору.
Можна виділити основні переваги високого рівня концентрації банків:
1. Банки зі значною частиною ринку користуються більшою довірою з боку клієнтів, особливо за нестабільної економічної ситуації, тому саме у них концентруються ресурси. Клієнти вважають такі банки «надто великі, аби держава допустила їх банкрутство».
2. Концентрація у банківському секторі сприяє залученню коштів великих фірм (насамперед транснаціональних корпорацій) до інвестування в економіку, а отже, вона є суттєвим фактором успішного технологічного оновлення економіки.
3. Збільшення частки банку на ринку надає йому стратегічні переваги з точки зору ефекту масштабу як у залученні ресурсів, так і в переході на новий рівень активних операцій – з’являється спроможність кредитувати системні проекти державного масштабу.
4. Великі банки мають можливість здійснювати більш диверсифіковану діяльність, що сприяє зниженню ризиків.
5. Емпірично доведено, що висококонцентровані ринки стійкіші до проявів кризових явищ.
6. банківські установи зі значним рівнем прибутку перетворюються на інноваційних лідерів: вони запроваджують нові банківські продукти, запозичують кращий досвід у світових лідерів, що суттєво прискорює динамізм розвитку банківського сектору в цілому.
Серед негативних наслідків концентрації варто насамперед виділити такі:
1. Домінування на ринку великих банків дає змогу їм залучати депозити за нижчими процентними ставками та здійснювати ризикові, хоча і високодохідні, активні операції, отримуючи завдяки цьому високу процентну маржу. Високі прибутки у період економічного зростання об’єктивно призводять до втрати контролю над ризиками під час криз.
2. Системоутворюючий банк може захопитися отриманням надприбутків, розраховуючи на підтримку влади, що суперечить суті ринкової та конкурентної економіки. І якщо надмірну ризиковість невеликих банків регулятор досить легко може контролювати, то у великих банків рівень інструментів виходить на наддержавний рівень і є слабко контрольованим з боку національних наглядових установ.