Стратегії управління активами і пасивами банку

Завдання стратегії максимізації прибутку – запобігання можливості переростання допустимого ризику в катастрофічний, який загрожує самому існуванню банку і може призвести до банкрутства.

Завдання стратегії мінімізації ризику – стабілізація фінансових результатів.

Завдання банківського аналізу полягає в тому, щоб забезпечити ефективну реалізацію обраної банком стратегії.

Об’єкти аналізу та управління: капітал банку, зобов’язання, портфелі кредитів, цінних паперів чи реальних інвестицій.

Методи, що використовуються у процесі реалізації стратегії

Управління

структурою балансу

Оперативний аналіз банківського балансу з позицій «прибуток-ризик».

Прибутковість характеризується традиційними для банків показниками (прибуток, маржа, спред) та похідними від них – чиста відсоткова маржа, чистий серед, маржа прибутку. Показники прибутковості за своїм економічним змістом є інтегральними, оскільки розраховуються «згортанням» доходів і витрат (і в грошовому вимірі, і у відсотках).

Рівень ризиковості характеризується показниками: розрив ліквідності – невідповідність між строками та сумами активів і зобов’язань (ризик незбалансованості ліквідності); GAP - дисбаланс між активами та зобов’язаннями, чутливими до зміни відсоткової ставки на ринку протягом певного періоду (відсотковий ризик); валютна позиція – різниця між сумою активів та зобов’язань у тій самій іноземній валюті (валютний ризик); індикатор балансу – розрив між дюрацією активів та дюрацією пасивів банку (ринковий та відсотковий ризики).

Зв’язки між прибутком та ризиком банку формуються в процесі побудови аналітичних моделей, який складається з 3-х етапів

1. Розрахунок чистої незахищеної позиції банку (показники ризику), проведений через урахування обсягів і термінів активів, зобов’язань та інструментів капіталу, чутливих до зміни певного параметру ринку, з подальшим їх «згортанням»

2. Прогнозування можливих змін параметрів ринку та ймовірності настання цих подій (функції розподілу ймовірності)

3. Визначення величини зміни прибутку як добутку від множення чистої незахищеної позиції на зміну ринкових параметрів (на різницю між фактичною та прогнозованою ставкою чи курсом) з урахуванням імовірності настання цих змін

У зовнішньому аналізі в основному використовуються дві групи показників ризику: статистичні величини або непрямі показники ризиковості діяльності банку – співвідношення власних і залучених коштів, залежність від міжбанківського кредитування, коефіцієнти ліквідності і платоспроможності банку.

Статистичні прийоми вимірювання ризиків не дуже придатні для використання в Україні.

2. Декомпозиційний аналіз прибутковості власного капіталу банку.

Найпоширенішою методикою аналізу ефективності банківської діяльності є методика декомпозиційного аналізу прибутковості власного капіталу, або модель Дюпона.

Вона досліджує залежність між показниками прибутковості і ризику банку та виявляє вплив окремих факторів на результати його діяльності.

Розрахунок показників здійснюється за даним фінансової звітності, отже, цей аналіз можуть проводити як внутрішні, так і зовнішні користувачі.

Для аналізу ефективності банківської діяльності найважливішими є показники прибутковості активів (ROA) і прибутковості капіталу (ROE), оскільки вони істотно впливають на ринкову ціну акцій банку.

Показник прибутковості активів застосовується для оцінки ефективності роботи керівництва банку і визначається як відношення чистого прибутку до середньої вартості загальних активів:

,

Де - чистий прибуток (після оподаткування);

- середня вартість активів.

Показник прибутковості капіталу визначається як відношення чистого прибутку до капіталу банку:

,

Де - власний капітал банку.

Прибутковість капіталу показує рівень доходності вкладених акціонерами коштів і служить орієнтиром для вибору найпривабливішого напряму інвестування.

Узагальнюючою характеристикою ризику є співвідношення власних та залучених коштів банку, яке свідчить про рівень забезпечення залучених коштів власним капіталом банку.

У методиці деком позиційного аналізу показником ризику банку є мультиплікатор капіталу ( ) – відношення середніх активів до власного капіталу банку:

.

Чим вище значення мультиплікатора капіталу, тим вищим буде й ризик.

У банківській діяльності межі діапазону зміни мультиплікатора капіталу регулюються органами нагляду.

Скориставшись прийомом розширення факторної моделі, отримують фундаментальну залежність між прибутком і ризиком:

,

Після перегрупування:

,

або

.

Отже, залежність між прибутком і ризиком визначається так:

.

Звідси, чим вищий прибуток, тим ризиковішою буде структура банківського балансу за інших однакових умов.

Якщо ефективність роботи банку знижується, то для забезпечення бажаного рівня прибутковості капіталу необхідно погодитися на більший ризик – збільшити відношення активів до капіталу.

Це означає, що навіть банк із високим показником прибутковості може досягти відносно високого рівня прибутковості капіталу за рахунок максимально можливого використання боргових зобов’язань.

На наступному етапі проводять поглиблений аналіз (власне аналіз Дюпона), розклавши прибутковість активів (ROA) на показник чистої маржі прибутку та коефіцієнт доходності (або використання) активів.

Чиста маржа прибутку (NPM) є відношенням чистого прибутку до валових доходів банку. Коефіцієнт доходності активів (EA) розраховується як відношення валових доходів до сумарних активів банку. Тоді отримаємо залежність:

.

Після підстановок отримаємо модель:

.

На третьому етапі аналізують фактори, які вплинули на маржу прибутку та доходність активів. До них належать валові доходи, операційні витрати та структура активів банку.

Метою цього аналізу є виявлення причин неефективної роботи банку та пошук резервів підвищення чистого прибутку.

У цілому застосування методики деком позиційного аналізу забезпечує оцінювання становища конкретного банку на ринку, визначення фінансових орієнтирів у процесі планування і є ефективним інструментарієм стратегічного управління фінансами банку.