4.3. Фінансово-економічна оцінка інвестиційного проекту

Основою експертизи інвестиційного проекту є фінансово-економічна оцінка, яка базується на загальновідомій методиці UNIDO¹ і включає в себе:

1. аналіз фінансового стану підприємства протягом трьох ос­танніх років;

2. аналіз фінансового стану підприємства в період реалізації інвестиційного проекту;

3. аналіз беззбитковості виробництва основних видів продукції;

4. прогноз прибутків і грошових потоків у процесі реалізації інвестиційного проекту;

5. оцінку ефективності інвестиційного проекту.

Основним елементом техніко-економічної експертизи є оцінка ефективності інвестицій, яку необхідно проводити за такими прин­ципами:

• оцінка капіталу, що інвестується, базується на показнику грошового потоку (cash flow), який формується за рахунок суми чистого прибутку та амортизаційних відрахувань у процесі експлуатації інвестиційного проекту;

• як інвестований капітал, так і суму грошового потоку обо­в’язково приводять до справжньої вартості. Приведення здійснюється диференційовано по кожному етапу подальшого інвестування;

• у процесі дисконтування грошового потоку вибирають дифе­ренційовану ставку відсотка для різних інвестиційних проектів;

• варіація форм ставки відсотка, що використовується для дисконтування, здійснюється залежно від мети оцінки. Для розрахунку такого показника ефективності інвестицій, як ставка відсот­ка, яка вибирається для дисконтування, можуть бути використані: середньозважена вартість капіталу; середня депозитна чи кредитна ставка; індивідуальна норма прибутковості; рівень ризику та ліквідності інвестицій тощо.

Детальний аналіз ефективності інвестиційного проекту повинен залежати від масштабності проекту та від суми кредиту, потрібної для фінансування інвестицій. Крім того, банк повинен сформувати необхідний інформаційний масив, у якому інвестиційні проекти поділяються на «малі», «середні» та «великі». На основі даних цього інформаційного масиву проводиться експертиза інвестиційного проекту:

• для оцінки «малих» проектів достатньо здійснити попередню експертизу;

• «середні» проекти передбачають проведення попередньої та основної експертизи;

• «великі» проекти потребують попередньої, основної та заключної експертиз (див. рис. 4.2).

Рис. 4.2. Оцінка масштабності проекту

У цьому контексті варто зазначити, що незалежно від величини проекту для банку основним критерієм для прийняття рішення про кредитування є повернення вкладеного капіталу. Тому, одержавши попередню згоду від відділу експертизи на фінансування інвестиційного проекту, кредитний відділ банку повинен з’ясувати таке:

1. чи існує ймовірність конфлікту між основною метою проек­ту та напрямами розвитку соціально-економічного середовища підприємства;

2. відповідність обраної стратегії меті проекту, у чому її перевага над альтернативними варіантами, які були розглянуті;

3. відповідність обраної стратегії, дизайну проекту, його масш­табу, маркетингової концепції виробничим потужностям і технології, місцю розташування підприємства та наявності ресурсів;

4. чи буде здійснено в процесі реалізації проекту найбільш ефективне використовування фінансових ресурсів;

5. чи досить надійні пропозиції щодо опанування коштів, яких потребує проект;

6. відповідність обсягу чистої наведеної вартості проекту, що реалізується, обсягу кредиту, що запитується;

7. чи вистачить коштів у національній чи іноземній валюті для виконання фінансових зобов’язань на всіх етапах життєвого циклу проекту;

8. як сильно впливають помилки в обробці даних проекту, оцінки інфляції та зміни цін ділового оточення (конкуренти, споживачі, ринки поставки, соціальна політика) на загальні прибутки від реалізації проекту;

9. які ризики виникають у процесі реалізації проекту та чи має інвестор стратегію для їх мінімізації;

10. які фінансові наслідки ризику, чи викликають вони потребу в додаткових коштах.

Виходячи з цього, основними критеріями відбору проектів до кредитування повинні бути кількісні та якісні показники (див. табл. 4.2).

Отже, сучасна практика організації кредитних відносин між ко­мерційними банками та позичальниками має цілковито ґрунтуватися на індивідуальному підході банківської установи до кожної конкретної позичкової операції. При цьому перехід до ринкових відносин висуває на перший план оцінку економічної кон’юнк­тури та якісних параметрів розвитку даного позичальника. Це означає, що банківські позички повинні надаватися насамперед тим господарствам, у продукції, роботах чи послугах яких суспіль­ство зацікавлене найбільше.

Таблиця 4.2