7. Механізм правового регулювання: поняття та підходи до визначення структури.

Правове регулювання — це упорядкування суспіль­них відносин здійснюване державою за допомо­гою права і сукупності правових засобів, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток.

Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи через використання влади, а право - через нормативне регулю­вання. Останнє споконвічне покликано бути стабілізуючим і заспокійливим фактором завдяки принципам волі і справедли­вості, які містяться у ньому.

Ознаки правового регулювання

• правове регулювання — різновид соціального регулювання;

• за допомогою правового регулювання відносини між су­б'єктами набувають певної правової форми, яка має споконвічно державно-владний характер, тобто в юридичних нормах дер­жава вказує міру можливої та належної поведінки;

• правове регулювання має конкретний характер, тому що завжди пов'язане з реальними відносинами;

• правове регулювання має цілеспрямований характер — спрямоване на задоволення законних інтересів суб'єктів права;

• правове регулювання здійснюється за допомогою право­вих засобів, які забезпечують його ефективність;

• правове регулювання гарантує доведення норм права до їх виконання.

Сфера правового регулювання

Сфера правового регулювання — це сукупність суспільних від­носин, яку можна і необхідно впорядкувати за допомогою права і правових засобів. Інакше: сфера правового регулювання — галузь соціального простору, яка охоплена правом. Це, насамперед, суспільні відносини — економічні, політичні, соціально-культур­ні. Йдеться про ті суспільні відносини, функціонування яких неможливо без використання правових засобів.

Не все в суспільних відносинах урегульовано правом. На­приклад, не регулюються правом: в галузі економічних відносин — процеси виробництва; в галузі політичних відносин — розробка програм і статутів партій; в галузі духовно-культурних — релігійні відносини та ін. Скласти сферу правового регулювання можуть лише відносини, що піддаються правовому регулюванню. Право регулює конкретні, найсутнісніші, глобальні відносини, що про­ходять через волю і свідомість людей.

При встановленні сфери правового регулювання слід вихо­дити не стільки із класифікації суспільних відносин (економіч­них, політичних тощо), скільки із матерії самого права як норма­тивного регулятора, цілеспрямованість якого — порядок у суспі­льстві.

Правове регулювання.

Системність суспільства як соціального утворення забезпечується системою засобів, що визначаються як соціальні норми, що регламентують певну сферу суспільних відносин. Окреме місце в системі засобів соціального впливу належить соціальним нормам та такому їх різновиду, як правові.

Саме вони встановлюють можливості, форми і методи впливу держави на суб’єктів суспільних відносин та надають соціальному регулюванню більш досконалих та ефективних форм.

Соціальне регулювання, що здійснюється за допомогою правових норм, характеризується як правове. Воно є основним різновидом соціального регулювання, що і визначає наявність рис, що є спільними із соціальним регулюванням, та самостійність ознак, що характеризують правове регулювання як самостійну категорію. Серед основних ознак правового регулювання визначають:

• наявність чітко визначеного предмету, тобто сфери відносин, які усвідомлюються суб’єктами та мають важливе значення для суспільства;

• наявність нормативно закріплених засобів, що характеризують:

• активне право суб’єкта (дозвіл)

• пасивний обов’язок (заборону

• активний обов’язок вчиняти правомірні дії (зобов’язання)

• наявність визначених методів, що:

• координують дії суб’єктів, характеризуючи їх рівне положення в сфері права

• визначають їх субординаційну підлеглість в процесі використання прав та виконання обов’язків, підкреслюючи наявність у одного із суб’єктів владних повноважень

• наявність визначених суб’єктів, якими можуть бути фізичні, юридичні, посадові особи та держава;

• визначеність статусу суб’єктів, оскільки в правовому регулюванні одна із сторін є уповноваженою, а інша – зобов’язаною;

• заснованість на системі норм, що забезпечують правовий характер регулювання та визначають:

• умови правомірності правового регулювання

• статус суб’єктів

• пільги чи відповідальність

• передбачає наявність системи засобів, які утворюють механізм правового регулювання;

• забезпечуються та охороняються державою, оскільки саме вона є основним суб’єктом правотворчості та єдиним суб’єктом правозастосування;

• надає можливість визначити межі втручання держави в суспільні відносини, оскільки правове регулювання має цілеспрямований, організований та упорядкований характер.

Таким чином, правове регулювання є різновидом соціального, що здійснюється державою за допомогою правових засобів з метою впорядкування відносин між різноманітними суб’єктами права та надання суспільству рис системності.

Відмінності:

Правове регулювання	Правовий вплив
1. Предметом є відносини, що регулюються правом.	1. Предмет включає і відносини, які не регулюються правом, але перебувають під впливом права (економічні, політичні, соціальні).
2. Є спеціально-юридичним впливом, що пов’язане із встановленням конкретних прав і обов’язків суб’єктів, з приписами про можливе і необхідне.	2. Не передбачає обов’язкового встановлення прав та обов’язків суб’єктів, а передбачає визначення варіантів поведінки.
3. Пов’язується з правовідносинами.	3. Може здійснюватись і поза правовідносинами.
4. Правове регулювання передбачає і правовий вплив.	4. Правовий вплив не завжди означає свідоме нормування суспільних відносин.
5. Це одна із форм впливу права на суспільні відносини.	5. Окрім правової передбачає інформаційно-психологічну, соціальну форми впливу.

Інформаційно-психологічний аспект правового впливу характеризується впливом управлінської правової інформації на мотиви суб’єктів. В цьому плані виділяють два основних юридичних засоби – правові стимули і правові обмеження.

Виховний аспект виявляється у загальноідеологічному впливі правовї діяйсності на формування у свідомості людей ціннісних уявлень, правове виховання особистостей. Роль права виявляється у підвищенні рівня юридичної культури та прищеплені прогресивних правових ідей та принципів.

Соціальний аспект впливу характеризується взаємозв’язком правових та інших соціальних факторів, що впливають на право на всіх етапах його функціонування. Ці фактори створюють соціальне середовище дії права.

Всі форми правового впливу взаємодіють та є взаємозалежними.

Таким чином, правове регулювання та правовий вплив ине можливо повністю ототожнювати та розмежувати. Їх наявність пов’язується з багатоаспектністю дії права.

Механізм правового регулювання – єдина система правових засобів, за допмогою яких здійснюється результативне правове впорядкування суспільних відносин та подолання перепон, які стоять на шляху задоволення інтересів суб’єктів права.

З цього визначення можна виділити ознаки, що характеризують мету механізму правового регулювання, засоби ії досягнення і результатівність.

Мета механізму правового регулювання – забеспечити безперешкодний рух інтересів суб’єктів до цінностей, тобто гарантувати їх справедливе задоаолення. Ця головна, змістовна ознака, пояснює значимість даної категорії й показує, що роль механізму правового регулювання полягає в усуненні можливих перепон, які стоять на шляху здійснення інтересів суб’єктів. Механізм правового регулювання – специфічний юридичний «канал», який з’єднує інтереси суб’єктів з цінностями і доводить процес управління до логічного результату.

Механізм правового регулювання – система різних за своєю природою і функціями правових засобів, що дозволяють досягти його цілей. Це вже формальна ознака, яка свідчить про те, що названий механізм є комплексом правових елементів, з одного боку, різних за своєю природою і функціями, а з другого – все ж таки взаємопов’язаних загальною метою в єдину систему. Цей механізм показує, як працює та чи інша ланка при досягненні його цілей, дозволяє виділити основні, ключові, опорні юридичні інструменти, які займають відповідне їєрархічне становище серед всіх інших.

Механізм правового регулювання – організаційний вплив правових засобів, які дозволяють так чи інакше досягати поставлених цілей, тобто результативності, ефективності. Як і будь-який інший управлінський процес, правове регулювання прагне до оптимизації, до дієвості правової форми, яка утворює режим, сприятливий для розвитку змісту корисних суспільних відносин.

У зв’язку з тим, що механізм правового регулювання – складне поняття зі своєю системою правових засобів, виникає потреба відокремити його від іншої, не менш складної категорії, як, наприклад, «правова система». Передовсім враховуючи те, що на перший погляд, у них досить подібні визначення. Так, під правовою системою розуміють сукупність юридичних явищ, що є в конкретній країні, весь арсенал правових засобів, який використовують з метою ії поширення. Названі категорії співвідносяться як частина (МПР) і ціле (правова система), тому що правова система більш ширше поняття, вміщує разом з категорією «механізм правового регулювання» і інші категорії: «право», «юридичну практику», пануючу правову теорію, ідеологію».

Механізм правового регулювання – це комплексне явище, складовими елементами якого є:

1. Норми права – основа механізму правового регулювання. Звісно, саме хз юридичних норм, їх змісту починається правовий вплив на соціальні відносини.

2. Юридичний факт – конкретні життєві обставини, з виникненням яких законодавець пов’язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Іноді виникає потреба у цілій системі юридичних фактів (фактичний склад), де один з них обов’язково повинен бути вирішальним. Якраз власне такого факту інколи не вистачає суб’єкту для подальшого руху інтересу до цінності, яка спроможна його задовольнити. Відсутність подібного вирішального юридичного факту виступає в ролі перепони, яку необхідно розглядати з двох точок зору: зі змістовної (соціальної, матеріально) та з формальної (правової). З точки зору змісту перепоною будут виступати незадоволені власні інтереси суб’єкта, а також суспільні інтереси. У формально ж правовому розумінні перепона виражається в відсутності вирішального юридичного факту. Причому долається перепона іноді тільки на рівні правозастосовної діяльності в результаті прийняття відповідного акту застосування права.

Наприклад, право громадянина на отримання вищої освіти нездійсненне без винесення правозастосовного акту.

3. Правові відносини, тобто суспільні відносини, які відбуваються у межах, визначених нормами права. Норма права, регламентуючи ссупільні відносини, надає їм юридичної форми, його учасники стають суб’єктами права, які взаємопов’язані суб’єктивними правами та юридичними обов’язками.

4. Акти реалізації прав і обов’язків – це дії суб’єктів щодо здійснення приписів правових норм. Реалізація прав і обов’язків може відбуватися як у межах певних правовідносин (купівля, продаж, дарування тощо), так і в окремих актах (право суб’єкта розпоряджатися річчю, що йому належить).

Слід зауважити, що існує низка явищ, які на всіх його етапах суттєво впливають на процес правового регулювання суспільних відносин і мають у механізмі правового регулювання універсальний характер.

Такими чинниками (допоміжними елементами) є:

А) законність;

Б) правова свідомість;

В) правова культура.