23. Співвідношення категорій об'єкт та предмет юридичної науки.

Кожна наука являє собою певний спосіб забезпечення знань про ті об’єкти, вивчення яких є предметом науки. Це підтверджує правомірність висновку про те, що юридична наука є засобом організації наукових знань про такі об’єкти, як держава і право.

Саме це визначає необхідність дослідження таких категорій як об’єкт та предмет науки.

Об’єкт – це явище чи категорія, що підлягає науковому дослідженню за допомогою пізнавальних засобів та прийомів відповідної науки. Наукове пізнання являє собою творчий процес вивчення суттєвих властивостей об’єкта. Ці властивості і є предметом відповідної науки.

Визнання юридичної науки як єдиної науки про право та державу передбачає подолання дуалізму її об’єкту на рівні предмета. В цьому випадку важливо визначитись, яке з понять (право чи держава) є визначальним, базовим, а яке – вторинним.

Предметом ТДіП, таким чином, може бути або поняття права, що включає правове поняття держави (юридичну територію держави) чи поняття держави, що включає поняття права (державну теорію права).

Юрисдикція як єдина наука про право і державу формувалась на основі поняття права, що включає і правове поняття держави. При цьому двом основним типам праворозуміння (юридичному та легістському) відповідають дві типологічні концепції юриспруденції.

І. Юриспруденція, що виходить із розмежування права та закону і спирається на юридичне праворозуміння та юридичне розуміння права і держави, належить до юридичного типу вчення про право і державу. Оскільки згідно юридичної концепції право і держава є необхідними формами буття та реалізації свободи індивідів та їх груп, то предметом юриспруденції є свобода в її державно-правовій формі.

ІІ. Юриспруденція, що ототожнює право та закон і спирається на легістське розуміння права та держави належить до легістського типу вчення про право і державу. Предмет юридичної науки – це поняття права, що включає відповідне правове розуміння держави та відображає суттєві властивості права і держави.

24. Юридична наука: поняття, зміст та структура.

Юридична наука – це усвідомлена та заснована на певній методологічні основі діяльність суб’єктів, що мають професійні знання, і націлена на вивчення певних явищ, які власне і складають предмет.

Отже методологічною основою розуміння такого поняття можуть бути:

- соціальні категорії;

- певні сфери людської діяльності;

- сфери застосування професійних знань;

- сфери діяльності, що мають чітко визначений предмет.

Наука – це спеціальна сфера діяльності, яка має чіткий напрямок (юридичний) і основним призначенням якої є приріст знань про Д і П, як основні об’єкти впливу на юридичну науку.

Методологічну основу такого визначення складають такі аспекти:

- спеціальні сфери юридичної діяльності;

- діяльність, яка має наступницький характер і засновується на вже існуючих ідеях;

- це діяльність, що характеризується обов’язковим результатом (приріст нових знань у юридичної сфері);

- діяльність, що обмежується певним об’ектом.

Структура юридичної науки: внутрішня та предметна.

Внутрішню структуру юридичної науки складають:

1) суб’єкт наукової діяльності (індівідуальні та колективні);

2) мета діяльності, що полягає у пізнанні світу та обгрунтуванні ідеї і доктрин, які мають певний ступень новізни.

Функції науки – забеспечують дослідження, а також пояснення прогнозування розвитку Д і П.

Методи дослідження – сукупність способів та приємів дослідження, які характерізують науку як самостійну.

Форми дослідження – забеспечують формальний вираз беспосередніх результатів такої діяльності (монографії, статті, дисертації, тези).

Обєкт діяльності – Д і П.

Результат діяльності – сукупність певних наукових знань.

Зміст юриспруденції складають 4 блоки наукових знань:

1) фундаментальні знання (як теоретичні, так і історичні), що фактично складають всю основу юриспруденції і забеспечують єдність юридичної науки;

2) методологічні – надають можливість досліджувати ДіП не меньш як предмет, а і з точки зору способів дослідження;

3) знання галузевого характеру – можливість визначити особливості державно-правового впливу лише на певну сферу суспільних відносин.

4) система знань прикладного характеру – характерізуєть можливості застосування юридичних знань разом з тим, які є необхідними для практич……… характеристика юридичної діяльності як форми суспільної практики, що має наукову основу.

До змісту юридичної науки включаються:

1) теорії (доктрини, концепції, вчення), які являють собою комплекс поглядів, уявлень, ідей, що спрямовані на тлумачення будь – якого явища. Таким чином ми формуєм і виражаєм наукове знання;

2) наукові закони – загально–повторювані необхідні істотні зв’язки і відношення певних правових явищ між собою. Їх значення полягає у можливості виокремлення соціальної обумовленості Д і П, а також правової форми існування суспільних відносин;

3) постулати, аксіоми – твердження з приводу наукових положень, яки сприймаються як істотні, і такі, що відповідають об’єктивним науковим знанням;

4) наукові проблеми, що складають систему питань, які необхідні з метою дослідження як на теоретичному, так і на практичному рівні. Їх значення – на можливості виокремлення нових питань;

5) гипотези та припущення.

Гипотеза як припущення, істинне знання якого є або зовсім незначним, або містить в собі певні аспекти визначенності. Їх значення полягає у обгрунтуванні та виборі тих припущень, які мають безпосереднье значення;

6) наукові факти – система фрагментів наукових дослідженнь, що вявляєть можливість певної сторони дійсності з метою вибору найбільш оптимального варіанту наукового дослідження.

Сукупність ціх аспектів змісту юридичної науки в певному вигляді викликають проблемний характер, так как з точки зору одних вчених такі елементи характерізують загальний зміст юридичної науки і кожна з категорій має власу роль у юридичної науці. Разом з тим, інши вчені дотримуються такої позиції, що кожен з елементів не може відігравати окрему роль, а дієві вони лише у сукупності.