18. Стадії та способи правового регулювання.

Процес правового регулювання складається з таких стадій.

1. Правова регламентація суспільних відносин – стадія, яка пов’язана з розробкою правових норм, тобто встановлених загальнообов’язкових правил поведінки.

2. Виникнення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків – здійснюється перехід від загальних приписів норм права до конкретної поведінки суб’єктів права.

3. Реалізація суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.

Ефективність правового регулювання – це співвідношення між результатом правового регулювання і метою, що стоїть перед ним. Шляхи підвищення ефективності правового регулювання в сучасних умовах наступні.

Удосконалення правотворчості, в процесі якого в нормах права (з врахуванням високого рівня законодавчої техніки) найбільш повно виражені суспільні інтереси і ті закономірності, в межах яких вони будуть діяти.

Потрибно створювати за допомогою відповідних юридичних і інформаційно-психологічних засобів такі умови, коли дотримання закону буде вигіднішим ніж його порушення. Крім того, важливо посилити юридичну гарантію правових засобів, які діють в механізмі правового регулювання.

Удосконалення правозастосування «доповнює»дієвість нормативного регулювання, а значить, і в цілому механізму правового регулювання. Акти правозастосування – найбільш гарантований елемент, який в необхідний момент підключається до нормативного регулювання, сприяє своїми силами процесу задоволення інтересів.

Поєднання нормативного регулювання і правозастосування необхідне тому, що взяті окремо, вони відразу починають демонструвати свої «слабкі сторони»: нормативне регулювання без індівідуального часто густо перетворюється у формалізм, а правозастосування без нормативного регулювання – в свавілля.

Ось чому механізм правового регулювання повинен виражати такий взаємозв’язок різних правових засобів, який буде надавати управлінському процесу додаткових переваг. Якщо нормативне регулювання покликане забеспечити стабільність і необхідну одноманітність в регулюванні суспільних відносин, ввести їх в тверді рамки законності, то правозастосування – це урахування конкретних обставин, своєрадність кожної юридичної ситуації.

Оптимальне поєднання різних управлінських підходів в одному механізмі надає йому гнучкості й універсальності.

Від правільного вибору правових засобів залежить в остаточному підсумку досягнення мети правового регулювання, а значить, ефективність права в цілому. Недооцінка, неправільний вибір юридичних засобів, прийомів, закладених в нормативній основі правового регулювання, на зміцнення законності й правопорядку.

Правове регулювання характеризується наявністю не лише механізму та стадій, а і способів.

Спосіб правового регулювання – визначає характер та методи впливу права на поведінку та діяльність суб’єктів права.

Спосіб правового регулювання різнять за крітеріями:

1) За характером впливу на суб’єктів:

А) уповноваження (наділення суб’єктів права різноманітними правами в тому числі і правом вимагати певної поведінки від інших суб’єктів;

Б) дозволи (можливість, що надається суб’єктам діяти певним чином у відповідній правовій ситуації);

В) зобов’язання (покладення обов’язку на суб’єкта діяти певним чином на користь іншої особи);

Г) заборони (обов’язок утримуватись від вчинення дій, які або ж заборонені законодавством, або протирічать інтересам уповноваженої сторони).

2) Іншим підходом до характеристики способів правового регулювання є їх характер впливу на суб’єктів права з точки зору формування у них необхідності вчиняти лише правомірні дії:

А) переконання – створення уиов до реалізації юридичної діяльності суб’єктів на рівні усвідомленої потреби у такій поведінці;

Б) заохочення – надання певних юридичних пільг суб’єктам, які пов’язують досягнення власної мети з правовою поведінкою;

В) примус – застосування примусових заходів, пердбачених санкцією до правопорушників з метою їх перевиховання.