- •Проблеми теорії держави та права
- •Історія виникнення та становлення теорії держави і права.
- •Підходи до характеристики сутності держави.
- •Етапи становлення та розвитку державорозуміння та праворозуміння.
- •Поняття, ознаки та різновиди правовідносин.
- •Ознаки правовідносин
- •Види правовідносин
- •Суб’єкти правових відносин, їх види
- •Поняття та види об'єктів правовідносин
- •Особливості предмету та функцій теорії держави і права.
- •Поняття та ознаки влади.
- •Механізм правового регулювання: поняття та підходи до визначення структури.
- •Ознаки правового регулювання
- •Сфера правового регулювання
- •Теорія держави і права в системі юридичних та інших суспільних наук.
- •Проблеми співвідношення суспільної та державної влади.
- •Поняття та ознаки юридичної практики.
- •Методологія юридичної науки та її значення.
- •Проблеми співвідношення державної та політичної влади.
- •Структура, різновиди та функції юридичної практики
- •Основні школи права.
- •Класифікація методів дослідження держави і права.
- •1) Філософський.
- •2) Загально – науковий.
- •3)Спеціально – науковий.
- •Проблеми питання форми держави.
- •Поняття та співвідношення законності та правопорядоку як багатоаспектних категорій.
- •Стадії та способи правового регулювання.
- •Поняття і структура правового статусу.
- •Поняття права та його ознаки.
- •Підходи до характеристики типології держав.
- •Проблеми співвідношення категорій «система права» та «система законодавства».
- •Співвідношення категорій об'єкт та предмет юридичної науки.
- •Юридична наука: поняття, зміст та структура.
- •Система права: поняття, ознаки та структура.
- •Загальна характеристика галузей права
- •Співвідношення системи права і системи законодавства
- •Ознаки системи права
- •Причини та шляхи формування держави.
- •Поняття держави та її ознаки.
- •Механізм держави: поняття та структура.
- •Апарат держави: поняття, проблеми співвідношення з категорією “механізм держави”.
- •Поняття та види юридичної відповідальності: загальна характеристика.
Стадії та способи правового регулювання.
Процес правового регулювання складається з таких стадій.
1. Правова регламентація суспільних відносин – стадія, яка пов’язана з розробкою правових норм, тобто встановлених загальнообов’язкових правил поведінки.
2. Виникнення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків – здійснюється перехід від загальних приписів норм права до конкретної поведінки суб’єктів права.
3. Реалізація суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.
Ефективність правового регулювання – це співвідношення між результатом правового регулювання і метою, що стоїть перед ним. Шляхи підвищення ефективності правового регулювання в сучасних умовах наступні.
Удосконалення правотворчості, в процесі якого в нормах права (з врахуванням високого рівня законодавчої техніки) найбільш повно виражені суспільні інтереси і ті закономірності, в межах яких вони будуть діяти.
Потрибно створювати за допомогою відповідних юридичних і інформаційно-психологічних засобів такі умови, коли дотримання закону буде вигіднішим ніж його порушення. Крім того, важливо посилити юридичну гарантію правових засобів, які діють в механізмі правового регулювання.
Удосконалення правозастосування «доповнює»дієвість нормативного регулювання, а значить, і в цілому механізму правового регулювання. Акти правозастосування – найбільш гарантований елемент, який в необхідний момент підключається до нормативного регулювання, сприяє своїми силами процесу задоволення інтересів.
Поєднання нормативного регулювання і правозастосування необхідне тому, що взяті окремо, вони відразу починають демонструвати свої «слабкі сторони»: нормативне регулювання без індівідуального часто густо перетворюється у формалізм, а правозастосування без нормативного регулювання – в свавілля.
Ось чому механізм правового регулювання повинен виражати такий взаємозв’язок різних правових засобів, який буде надавати управлінському процесу додаткових переваг. Якщо нормативне регулювання покликане забеспечити стабільність і необхідну одноманітність в регулюванні суспільних відносин, ввести їх в тверді рамки законності, то правозастосування – це урахування конкретних обставин, своєрадність кожної юридичної ситуації.
Оптимальне поєднання різних управлінських підходів в одному механізмі надає йому гнучкості й універсальності.
Від правільного вибору правових засобів залежить в остаточному підсумку досягнення мети правового регулювання, а значить, ефективність права в цілому. Недооцінка, неправільний вибір юридичних засобів, прийомів, закладених в нормативній основі правового регулювання, на зміцнення законності й правопорядку.
Правове регулювання характеризується наявністю не лише механізму та стадій, а і способів.
Спосіб правового регулювання – визначає характер та методи впливу права на поведінку та діяльність суб’єктів права.
Спосіб правового регулювання різнять за крітеріями:
1) За характером впливу на суб’єктів:
А) уповноваження (наділення суб’єктів права різноманітними правами в тому числі і правом вимагати певної поведінки від інших суб’єктів;
Б) дозволи (можливість, що надається суб’єктам діяти певним чином у відповідній правовій ситуації);
В) зобов’язання (покладення обов’язку на суб’єкта діяти певним чином на користь іншої особи);
Г) заборони (обов’язок утримуватись від вчинення дій, які або ж заборонені законодавством, або протирічать інтересам уповноваженої сторони).
2) Іншим підходом до характеристики способів правового регулювання є їх характер впливу на суб’єктів права з точки зору формування у них необхідності вчиняти лише правомірні дії:
А) переконання – створення уиов до реалізації юридичної діяльності суб’єктів на рівні усвідомленої потреби у такій поведінці;
Б) заохочення – надання певних юридичних пільг суб’єктам, які пов’язують досягнення власної мети з правовою поведінкою;
В) примус – застосування примусових заходів, пердбачених санкцією до правопорушників з метою їх перевиховання.
