17. Поняття та співвідношення законності та правопорядоку як багатоаспектних категорій.

Законність, як багатоаспектна категорія розглядається у вузькому (70-80рр. – це спосіб суспільно-політичного життя) і у широкому розумінні, що виявляється у наступних аспектах:

1) Законність, як принцип поведінки суб’єктів права, що визначає вимогу добровільного виконання покладених на суб’єктів обов’язків, а також реалізацію наданих суб’єктам прав у встановлених формах та межах, а також дотримання заборон від вчинення протиправних діянь.

Положення, які визначають законність:

1. необхідність конституційного закріплення прав та обов’язків субєктів;

2. рівність таких прав;

3. заснованість сфери права на основі загально-дозвільного принципу;

4. невідворотність відповідальності за порушення таких прав;

2) Законність, як принцип права, характеризується як ідя положення, що складає основу розвитку функціонування права, забеспечуючи при цьому його єдність.

1. загальнообов’язковість виконання покладених законодавством обов’язків;

2. загальність вимог закону;

3. верховенство і єдність закону;

4. равність громадян перед законом;

5. можливість гарантування закону методом примусового характеру.

3) Законність – як вимога діяльності органів держави.

Характеризується як вимога здійснення владних повноважень в межах чітко встановленого та наданого статусу у відповідності до закону та обов’язковим врахуванням прав та свобод людини.

1. можливість функціонування лише законодавчо-закріплених структур;

2. наявність нормативно закріплених повноважень, яки обмежуюються безпосередньо правами людини, законодавством;

3. функціонування органів держави з дотриманням принципу верховенства права;

4. наявність засобів впливу на владні структури, що забеспечує охорону суб’єктивних прав.

4) Законність – як умова побудови системи нормативно-правових актів.

Забеспечує їєрархічне підпорядкуванн системи юридичних документів, а також їх взаємодія в процесі регулування суспільних відносин.

1. їєрархічність системи нормативно-правових актів, що забеспечує їх взаємодію, а також і взаємозалежність;

2. визначення конституції як акту наївищої юридичної сили;

3. прийняття підзаконних нормативно-правових актів на підставі та у відповідності до законів і Конституції;

4. наявність чітко визначених та нормативно закріплених принципів співвідношення національного і міжнародного права.

5) Законність – як спосіб суспільно-політичного життя.

1. поширеність права на всіх суб'єктів та на найважливіши сфери суспільного життя;

2. неможливість виключень їз загального правила лише для окремих суб’єктів та осіб;

3. панування правового закону;

4. наявність чітко визначеного статусу суб’єктів, порушення якого тягне за собою застосування певної міри відповідальності.

6) Законність – як спосіб державного управління.

Характеризується як напрямок діяльності Д., що пов’язується з управлінням суспільства і передбачає не лише реалізацію прав, а і обов’язок Д. щодо необхідного забеспечення таких прав.

Основне:

1. забеспечення управління державою лише правовими засобами;

2. нормативне закріплення обов’язків Д. перед суспільством;

3. встановлення чітких меж, що визначають сферу втручання Д. у суспільні відносини;

4. правова обумовленість функціонування Д. як суб’єкта міжнародних відносин.

Суспільний порядок – це система суспільних відносин, що заснована на сукупності соціальних норм, як засобів впорядкування і розвитку самого суспільства, таким чином правопорядок виступає як результат дії права (законності).

Категорія правопорядок досить широко використовується у законодавстві, тому одні автори вважають, що правопорядок – це порядок суспільний, який утворюється під впливом дії права, а інши вважають, що правопорядок – це заснований на праві та законодавстві організаційний порядок суспільного життя, третя група авторів вважає, що правопорядок – це категорія, що характеризується внутрішньою узгодженостю та визначає ступень впливу права на суспільство. На думку Борисова, він характеризує правопорядок як об’єктивно обумовлений стан суспільного життя, що визначається узгодженостю та упорядкованістю системи правових зв’язків.

Ознаки правопорядку:

1. Це результат свідомої вольової діяльності суб’єктів і сфері права.

2. Існує в режимі законнсоті, підтримується та гарантуєтсья державою.

3. Підставою є юридичні норми.

4. Змістом є правомірна поведінка всіх суб’єктів, яки дотримуються заборон, виконують обов’язки та використовують суб’єктивни права в межах закону.

5. Пов’язується з недвіротністю відповідальності за вчинення протиправних дій.

Функції правопорядку:

1. Функція взаємодії з оточуючим середовищем.

Вона має зовнішний характер, визначає взаємодію правопорядку і з соціальною системою в межах якої обовязково діє право.

Змістом цієї функції є: зміцнення, стабілізація, упорядкування соціальної системи, а результатом є забеспечення з організованості суспільства і перетворення його у цілістну соціальну систему.

2. Зміцнення вшутрішніх зв’язків і відносин.

Вона має внутрішній характер, забеспечує взаємодію різноманітних рівнів правопорядків, при цьому з однієї сторони забеспечує якісне функціонування права, а з іншої сторони рівень розвитку правової системи як результат дії права.

3. Забеспечення вдосконалення права.

Обумовлена функціонуванням права в межах соціальної системи, враховуючи при цьому динамічність такої системи.

Вона забеспечує збереження самостійності можливості відновлення в процесі взаємодії і з суспільством.

Таким чином, за допомогою цієї функції відбувається підвищення ефективності дії права.

Право, законність , правопорядок: співвідношення.

Вказані 3 категорії мають самостійне значення, характеризуються певним функціональним призначенням, власною структурою, принципами та змістом. Однак, в процесі регулювання суспільних відносин вони складають взаємодіячу систему і практичну взаємозалежність.

Спільні риси:

1. засновуються на єдиних принципах;

2. взаємозв’язки і з державною владою;

3. функціонують у суспільстві;

4. мають спільний державно-правовий владний зміст;

5. пов’язуються і з інтересами певних субєктів;

6. пов’язуються з правами, свободами та обов’язками суб’єктів права;

7. мають своє відображення у відповідальності;

8. мають формальну визначеність;

9. характеризуються наявністю структури та змісту;

10. мають чітке функціональне призначення;

11. охороняються та гарантуються Д.;

12. забеспечують функціонування суспільства як певним чином організованої соціальної системи.

Відмінні риси:

ПРАВО	ЗАКОННІСТЬ	ПРАВОПОРЯДОК
1. За характером та змістом цих категорій:
Це встановлена законом воля держави, що має формальну визначеність та нормативний вираз	Є стороною правовой дійсності і характеризує діяльність суб’єктів права, а також є методом, вимогою, принципом і режимом	Стан правового життя суспільства, система правових відносин та зв’язків
2. За призначенням у процесі реалізації волі влади і народу
Є засіб формування та закріплення норм	Правова якість актів, які закріплюють волю та забеспечення їх реалізацій	Це реалізоване право, а також реалізована воля влади і народу
3. За розвитком правової основи
Складає початковий етап, тобто передбачає правове закріплення	Правовий рух, що забеспечує реалізацію самого права та можливість досягнення правового результату	Кінцевий результат оскільки визначає рівень упорядкованості суспільних відносин
4. За функціональним призначенням у сфері права
Є юридичною основою правопорядку	Є засобом встановлення правопорядка та його вимовою	Є результат дії права та законності
5. За урахуванням сфер суспільних відносин та врегулюванням таких відносин
Визначає можливість регулювання суспільних відносин	Визначає реальність реалізації процесу регулювання цих суспільних відносин	Характерізує дієвість регулювання суспільних відносин

Правопорядок

(від правовий порядок) — частина системи суспільних відносин, які врегульовані нормами права^[1].

Правопорядок — це одна зі складових спільного порядку, яка полягає в правовій регламентації та вимозі додержання чинних правових норм. громадського порядку.

Правопорядок встановлюється в результаті додержання законності в суспільстві^[2].

Правопорядок — це стан упорядкованості суспільних відносин, заснований на праві і законності. Це кінцевий результат реалізації правових вимог і розпоряджень, результат дотримання, виконання правових норм, тобто законності. Саме правопорядок являє собою ланцюг правового регулювання, саме для його досягнення видаються закони й інші нормативно-правові акти, здійснюється удосконалювання законодавства, приймаються заходи для зміцнення законності та їх упорядкування.