3)Спеціально – науковий.

Розуміються застосувані у галузі певного наукового знання або в межах однієї науки, а іноді і кількох наук, спеціальні приєми, способи та засоби дослідження (їх дія певним чином обмежується).

Спеціальні методи окремих юридичних наук поділяються на 2 групи:

1. Власні – розроблені та застосовані виключно цією наукою (у криміналістиці – це техніко-криміналістичний метод);

2. Спеціальні – розроблені в юридичних і неюридичних науках і можуть застосовуватись в межах юридичної науки (у юридичної психології – це психологічні методи, у криміналіст. – хімич., фізич., антропологіч. методи).

4) конкретно (приватно – наукові).

Це сукупність принципів, приємів, правил, способів і засобів дослідження певних суб’єктів, явищ, предметів, фактів, при цьому таки методи залежать від природи та сутності саміх об’єктів, а також від умов пізнання.

Методи:

1. Спеціально – юридичний – сутність полягає у характеристиці явищ державно-правової дійсності, що здійснюється за допомогою юридичної термінології, при цьому висвітлюється діяльність певних суб’єктів з огляду лише юрид. моделей їх поведінки, при цьому обов’язково надається юридична оцінка такої поведінки.

2. Теоретико-юридичні – значення полягає у тому, що його застосування ґрунтується на використанні існуючих юрид. теорій, а також понятійного апарату, що власне відбуває державно-правовой зміст прав методів.

3. Конкретно- соціологічний.

Система поділяється на групи:

А) методи збирання.

В межах них відбувається напрацювання правової інформації шляхом опитування, анкетування, аналізу документів, а також іноді застосовують вибірковий метод.

Б) методи опрацювання отриманої правової інформації.

4. Математичні методи:

- математична статистика;

- теорія множини;

- роспізнавання образів;

- факторний аналіз…

(В галузі трудового права, яка пов’язується з виміром суспільних відносин в обов’язковій мірі необхідно застосовувати математ. статистику, т.к. включення до цієї галузі відносин, які не підпадають під її юрисдикцію є в певний мірі направомірними).

5. Статистичний – метод масового спостереження дослідження кількісної сторони державно-правових явищ.

6. Методи групування – що надають можливість визначити сукупність фактів, які досліджуються, розподілити їх на окреми якісні різновиди, типи (у К.К. – це визначення різноманітних видів злочину).

16. Проблеми питання форми держави.

Форма Д. – це сукупність відносин, між органами держави, тобто способи їх здійснення, характер розподілу державної влади, шляхи їх утворення та формування взаємної відповідальності та способи здійснення такої державної влади.

Т.Гобс зазначав, що Д. за формою правління може бути визначена за крітеріем суверена, оскільки верховна влада може належати або одній людині, або зібранню великої кількості людей, а в такому зібранні мають право брати участь або кожен, або окрема людина, яка має певні властивості. У зв’язку з цим він виокремлював лише 3 різновиди Д.:

1. Якщо представіником Д. лише 1 особа, то це - монархія;

2. Якщо зібрання всіх людей, які бажають прийняти участь в правлінні, то це – демократія;

3. Якщо верховна влада належитьпевні частині людей за сильними інтересами, то це – аристократія.

Сучасне розуміння форми Д. традіційне включає в себе 3 структурні елементи:

- форма державного правління;

- форма державного устрою;

- політичний режим.

На сьогоднішний день окрім форми державного управління та устрою до структури форми держави ми включаємо і політичний режим, а де які автори влючають функіонування, засоби, приєми та методи здійснення, а іноді і розвитку державної влади.

Тому ми розкриваємо форму Д. в 2-х аспектах:

- статичному (форма державного правлінн, форма державного устрою);

- динамічному (функціонал.) – до якого входить політичний режим як категорія динамічна. При цьому політичний режим не може існувати поза формою державного правління та державного устрою.

У зв’язку з цим в межах проблемних питань форми Д. виокремлюються 2 основних:

1. Дискусійність самого поняття форма Д.;

2. Дискусійність структурних елементів форми Д.

Форма Д. є виразом її сутності оскилькі визначає:

1. Волю та інтереси, які відображаються та захищаються державою;

2. Основні напрямки діяльності Д.;

3. Саму структуру Д. та характер її структурних елементів;

4. Характер державної влади, порядок її здійснення;

5. Територіальну організацію державної влади;

6. Методи, приєми та способи здійснення державної влади.

Форма Д. може розглядатися у 2-х аспектах:

1. Широкий, що включає в себе 3 структурних елементи форми держави;

2. Вузький підхід – включає лише два структурних елементи (нет політичного режиму).

І. Форма державного правління (ФДП)

В юридичної літературі однозначного підходу до теоретичного розуміння форми державного правління немає.

Одні автори визначають ФДП як конституційно-правовий інститут, організація влади, що характеризується її формальним джерелом.

Інший підхід – визначає ФДП як характеристику взаємовідносин Д. та населення, а саму форму правління, як спосіб організації, структуру та взаємовідносини всіх органів державної влади і як останне – взаємовідносини державної влади і населення.

ФДП – це структурний елемент форми Д., який характеризує способи формування вищих органів державної влади, їх компетенцію, структуру, принципи, взаємовідносин, а також ступень участі населення у їх формуванні.

ФДП визначає:

1. структуру вищих органів державної влади;

2. порядок утворення, розподіл повноважень між цими органами;

3. взаємодію вищіх органів державної влади між собою в процесі здійснення владних повноважень.

1. МОНАРХІЯ – це ФДП, при який вища влада Д. належить лише одній особі – монарху, при цьому як правило така посада передається у спадок представником правлячої династії.

Монархії розподіляються на 2 види:

-абсолютна;

-обмежена.

• Абсолютна монархія – це ФДП, за якої влада монарха є необмеженою, а сам монарх має виключне право на здійснення такої влади. Монарх є єдиним джерелом будь-якої влади (Кувейт, Монако, Оман).

Розподіляють абсолютну монархію на деспотичну і теократичну.

• Обмежена монархія - це ФДП, за якої влада монарха обмежується або конституцією або виборним органом (парламентом).

Розподіляється обмежена монархія на конституційну, парламентську, дуалістичну.

Конституційна - де влада монарха обмежена конституцією та розподілена між кожною ланкою (Бельгія, Норвегія);

Парламентська – влада монарха обмежується певним співвідношенням повноважень монарха і парламента (Данія);

Дуалістична - характерна особливість якої є формально юридичний розподіл державної влади між монархом та парламентом. Виконавча влада знаходиться в руках монарха, а законодавча у парламента (Іорданія).

2. РЕСПУБЛІКА - це ФДП у відповідності до якої влада в Д. належить виборному органу – парламенту.

В юридичної літературі зазвичай розріняють 3 різновиди республіки:

А) президентська;

Б) парламентська;

В) змішана.

Проблемні питання в межах республіки.

Виникає проблема що собою являють змішані республіки, а саме де межа між розумним та негативним в так званих змішаних формах республіки.

Чи є ефективним така організація влади та управління в суспільстві.

Більш того, постає проблема визначення самої форми правління таких змішаних держав, які тільки формально визначаються республіками (Німеччина з 1933 по 1945 рр., країни Африки та Латинської Америки).

У зв’язку з цим де-яки автори говорять про ідеократичну або монократичну форму правління.

Наступні ФДП:

Г) напівпрезидентська;

Д) надпрезидентська;

Е) військово – політична;

Ж) псевдо-парламентська;

З) монархічна.

ІІ. Форма державного устрою (ФДУ) – це структурний єлемент форми держави, який характеризує адміністративно-територіальний устрій, визначає характер взаємовідносин між територіальними утвореннями, які в сукупності складають єдину територію держави, а також між центральними та регіональними органами державної влади.

За формою державного устрою держави поділяються:

1. Унітарні (прості);

2. Складні.

Унітарна держава – єдина Д., в який державна влада має централізований та неподільний характер (Польша, Чехія, Україна, Іспанія, Італія, Молдова, Румунія).

Унітарність держави за звичай закріплюється у змісті положень Конституції, що стосується адміністративно-територіальному устрою.

Різновиди:

• централізована - всі адміністративно-територіальні одиниці мають рівний правовий статус;

• децентралізована – де певні органи мають специфічний статус, що визначає особливості їх обрання та компетенції.

Адміністративно – територіальні одиниці включають іноді автономні утворення, при утворенні таких автономних утворень. Утворюються за принципом історичних, культурних традіций населення.

Складні держави - що характеризуються наявністю окремих державних утворень, яки мають політичну автономію і де-які ознаки державного суверенитету.

До складної держави відносять таки різновиди:

• федерація;

• конфедерація;

• імперія;

• междержавні утворення.

ФЕДЕРАЦІЯ – складна союзна держава, що являє собою єдиний союз відокремлених політико-територіальних утворень (суб’єкти федерації), які наділені певним обсягом державної влади. При цьому за будь–яких умов поняття території федерації пов’язано з поняттям державного суверенитету і відмінне від поняття території суб’єкта федерації. Територія федерації не завжди є сукупністю території тільки суб’єктів федерації, оскільки до складу де-яких федеративних держав включаються таки адіміністративно-територіальні одиниці як федеральні території або федеральні округи – Австралія, Мексика, Бразилія, США. Статус федеральної території зумовлюється більш низьким рівнем соціально-еокономічного розвитку.

Різновиди федерації:

• територіальна;

• національна;

• змішана.

Територіальна – суб’єктами є територіальні утворення, що не мають політичної самостійності та можливості виходу з федерації (США);

Національна – характеризується національно-політичним характеро, тобто її суб'єкти відрізняються за складом населення і називаються основною нацією і можуть виходити із складу федерації (Бельгія);

Змішані - поєднують риси і національні і територіальні, тобто об’єднують можливість утворення їх за національним і територіальним принципом (Канада).

В залежності від правового статусу суб’єктів федерації вони поділяються на:

- сіметричні – коли всі суб’єкти федерації мають рівний правовий статус;

- асіметричні – коли певні суб’єкти федерації мають особливий правовий статус, а інші рівний правовий статус.

Більшість авторів вважають, що саме федерація є найбільш наближеною до ідеалу правову державу, оскільки вона поєднує формування державних органів не лише по горізонталі, а і по вертікалі.

Федерація – є найбільш ефективною в межах системи стримань та противаг, а також є ефективною за умови республіканської форми правління, при цьому федерації ніколи не існували при монархічної формі правління.

КОНФЕДЕРАЦІЯ – це організоване тимчасове об’єднання Д., що утворюється на договірной основі з метою виконання певних завдань (США, Египет, Сірія, Сенегал…).

МІЖДЕРЖАВНІ ОБ’ЄДНАННЯ - це союз держав, створений на основі міждержавних договорів і з чітко визначеной метою, а саме врегулювання економічних, політичних та культурних проблем.

Особливою формою міждержавних утворень є співдружність та співтовариство.

ІМПЕРІЯ – це ФДУ, специфіку якої визначає якісно неоднорідний статус адміністративно-територіальних одиниць. Тут повнота влади зосереджена у метрополії, а колонії, що входять до складу такої метрополії характеризуються повною залежністювід неї.

Імперія також характеризується, так званою, 2-рівневою системою державних органів (органи метрополії і підзвітні і підконтрольні їм державні органи колонії).

Як ФДУ імперія розглядається в історичному аспекті (Римська, Російська).

ІІІ. Політичний режим - це елемент форми держави, що закріплє сукупність нормативно-визначених приємів та методів здійснення державної влади:

• визначає способи взаємодії Д. із населенням;

• способи організації державної влади;

• характеризує призначення державних органів у процесі управління державою, а також форми та методи реалізації матеріальних ресурсів в процесі здійснення влади.

Різновиди:

• демократичний (консервативний, ліберальний, радікальний);

• антідемократичний (тоталітарний, авторітарний – революційний і стабілізаційний).

Проблеми питання в межах політичного режиму.

З теоретичної точки зору необхідно розріняти 2 поняття:

- політичний режим;

- державний режим.

Вони не є тотожними. Це пояснюється тим, що якщо державний режим визначається методами державної влади, то політичний режим включає в себе і визначає не тільки методи діяльності державної влади, але і інших елементів політичної системи суспільства (політичних партій, громадський організацій), які безпосередньо беруть участь у владно політичних відносинах.

Таким чином, політичний режим необхідно розуміти як більш ширше поняття, що включає в себе державний режим.

Де-які автори поміж державного і політичного режиму виокремлюють і такі поняття як державно-правовий, політико-правовий, державно-політичний режими. Проте жоден з цих термінів є теоретично недосконалим та таким, що відповідає об’єктивним умовам організації державної влади.

Державно-правовий режим – є внутрішньо протирічним, оскільки будь-яка держава використовує не тільки законодавчі (правові), а і не правові форми організації. Більш того діяльність Д. може взагалі не відповідати прийнятим у ні законом, оскільки виникають де-які ситуації, які законодавчо не врегульовані.

Політико-правовий режим – також визначається неточним, оскільки політика являє собою таку сферу діяльності, яку Д. намагається врегулювати законодавчо, але досягти повного правового регулювання політичних відносин не в силі. До того ж в сучасні Д. будь-яка політична сила, яка отримає більшість у парламенті, здатна змінити ті законодавчи акти, які її обмежують.

Державно-політичний режим – несе в собі елементи тафтології, оскільки загально відомим є що Д. – є центральним єлементом політичної сиистеми суспільства, тому будь-який вплив Д. та суспільні відносини є одночасно і політичним впливом.