1. Еволюція уявлення про суспільство.

Говорячи про виникнення соціології як науки, варто пам’ятати, що соціологія являє собою систему внутрішньо організованого і перетвореного знання про факти, що складають життя людей у сучасному с\спільстві. Це означає, що знання про будь - яке соціальне явище повинне бути засноване на перевірених і підтверджених наукою доказах. Дане положення особливо актуально для соціологічного знання, що повинне звільнятися зід влади міфів, оман, традицій, спостереженнях повсякденного життя.

Соціологія як окрема наукова галузь виникла в 30-х роках XIX ст. — коли О. Конт. виг\нув проект створення нової науки про суспільство, котра має ґрунтуватися не на спекулятивних принципах, а на спостереженнях та аналізі реальних фактів. З часів О. Конта бере початок, соціологія як самостійна наука. Але це зовсім не означає, шо до О. Конта не було жодних теоретичних міркувань про суспільство. Звичайно вони існували але не завжди відповідали критеріям науковості в сьогоднішньому розумінні, оскільки мали форму окремих поглядів, ідей, гіпотез Однак саме вони становлять невід'ємну частину людського суспільного життя, людсько: культури, історії соціологічної думки. Цю частину знань називають протосоціологією.

З най давніших часів людину цікавили не тільки загадки і явища навколишньої природи ( розливи рік, землетруси , виверження вулканів, зміна пори року чи дня і ночі), але і проблеми, пов’язані з її власним існуванням серед інших людей. Дійсно, чому люди прагнуть жити серед інших людей, а не відокремлено'? Що змушує їх проводити між собою кордони, розділятися на окремі держави і ворогувати один з одним ? Чому одн,-ім дозволено користатися багатьма благами, а іншим відмолено у всьому?

Пошук відповідей на те чи інше питання змусив вчених і мислителів стародавності звернути свій ггоглчд на людину і на суспільство. У якому вона існує.

Давньогрецький філософ-матеріаліст Демокріт (460—370 рр. до н. є.) здобутком Демократа з согдально- пізнавальному плані є:

• розробка концепції походження і розвитку людини через еволюцію.

• людина як політичну істоту, котра заради досягнення загального блага має підкорятися суспільним законам. К людина має набиратися мудрості, бо вона не так дається природою, як сумлінним навчанням.

• значення подіту праці для розвитку суспільства і наукового знання, виробничу діяльність та деякі інші явища, шо шляхом забезпечення потреб людей було створено суспільство.

Видатний давньогрецький філософ Платон (427—347 рр, до и. є.)

• висунув завершену систему устрою суспільства ( обгрунтував у творах «Політик», «Держава»,

«Закони»).

• кожній людині притаманні: розум, афекти і пристрасті, їх співвідношення в кожної людини різні.

• Пере.Чога розуму над пристрастями досягається здебільшого навчанням і вихованням.

• коли людина сама не може побороти власні пристрасті, то стають необхідними держава та закони, на основі дії законів держава, має забезпечити умови задоволення первинних потреб громадян, наділити їх матеріальними благами, організувати виховання та розвиток душі й тіла, згуртувати людей і захищати їх своїми засобами.

• Безліч потреб є головним імпульсом соціального розвитку

• основне зло суспільства — людський егоїзм. Жадоба , корисливість, свавілля підривають стабільність суспільства, воно починає хворіти зсередини, і його потрібно лікувати.

• індивід прагне до держави і законів.

Платон першим сформував соціальну структуру держави, спробував пояснити причини соціальної нерівності. Платон першим установив закон «гармонічного розмаїття праці», згідно з яким розмаїттю потреб людей відповідає різна схильність до праці і розмаїття видів праці. Потреби людей зумовили, на думку Платона, появу міст-полісів. Учення Платона логічно викладене, аргументоване, але першоосновою його є абстрактна ідея, а не соціальні реалії, аналіз конкретних процесів і явиш людського життя.

Значно досконалішим є учення Арістотеля (384—322 рр. до н. є.) найвидатнішого давньогрецького вченого, усебічно освіченої людини з видатними інтелектуальними здібностями.

• сенс життя людини, полягає в досягненні вищого блага через діяльність.

• започаткував знання про соціальне управління та його завдання, про спосіб життя.

• держава це сформована певна сукупність громадян.

• громадянин - той, хто може брати участь у законодавчій і судовій владі держави.

• Сила суспільства на боці демократії.

Роздумуючи над тим, що важливіше - влада законів чи влада людей, Аристотель доходить висновку, що кориснішою є влада законів.

Іншою невід'ємною властивістю суспільства Аристотель уважав соціальну нерівність. Він класифікував ( поділив) громадян полісу за майновим станом на клас «надто заможних», клас «украй нужденних» та проміжний, або «серединний» клас. У кількісній перевазі останнього філософ убачав гарантію суспільної рівноваги та злагоди. Ця ідея Аристотеля актуалізувалася в новітні часи. Великого значення Аристотель надавав спілкуванню, через яке люди тільки й можуть здійснювати спільну діяльність. Спілкування з іншими допомагає людині

Антична культура та наука створили могутній потенціал для подальшого розвитку наукового пЬнання. Було закладено основи європейської цивілізації: наука, культура, система суспільних відносин. Але із розпадом античного суспільства з'явилися форми нової системи суспільних відносин, нове світосприйняття, спосіб життя

В епоху торжества християнства, нова релігія стає головним елементом духовного життя суспільства і підкоряє контролю всі його сторони. Все суспільство (європейське) переорієнтувалося на нові ідеали, цінності, пізнання, культуру. Спосіб життя у власних орієнтаціях «відривається від землі» і переноситься «на небо». Наука стає зайвою. Саме цей час відзначається тривалим занепадом не тільки суспільної науки, а будь-яких прогресивних ідей.

Період Середньовіччя дуже бідний на факти, пов'язані із вивченням та аналізом суспільного життя, загальмовується розвиток наукового знання, панує християнське богослов'я. Один з представників даного напряму - Августин Блаженний (ІУ-У ст.) - богослов,” батько” церкви. Моделлю всесвітньої історії Августина була Біблія.

Представником напряму, богослов'я був і Фома (Тома) Аквінський - італійський філософ-богослов (ХП ст. Згідно з його вченням, всі види влади в кінцевому підсумку - від Бога. Церковна влада - вища за державну, тому всі правнгег.: християнського народу мають підкорятися Папі - як Ісусу Христу. Як ідеолог своєї епохи, Фома Аквінський «освятиб обгрунтував феодальні відносини, кріпосництво, закликаючи народ «силою» церкви «до послушанія».

Синтезом спадщини двох джерел - Античності та Середньовіччя, продуктом їх розвитку, стала оригінальна культура - епохи Відродження.

Надзвичайно важливий внесок у розвиток пізнання зробили представники епохи гуманізму (система поглядів, "-з визначає особливу цінність людини як особи. її право на свободу, щастя, вияв і реалізацію здібностей): Франческ: Петрарка, Аліг'єрі Данте, Леонардо да Вінчі, Еразм Роттердамський, Сервантес, Томас Мор та Томмазо Кампане.---; а також їхні соціальні утопії. Ідеальне гуманісти вбачали у єднанні людини і природи, шукали гармонію в цих взаєм с-і Більшість гуманістів негативно ставилася до релігійних рухів. їх головна ідея соціальної справедливості, на спотвореній формі,- «розворушила» історію XX ст.