
- •Тема 1 основи фінансової діяльності суб’єктів господарювання
- •6. Теоретичні джерела фдп
- •Класична теорія фінансування
- •Неокласичний підхід
- •Теорія (гіпотеза) іррелевантності
- •Теорія оптимізації портфеля інвестицій
- •Модель оцінки дохідності капітальних активів (сарм)
- •Теорія арбітражного ціноутворення (арт)
- •Неоінституційна теорія фінансування
- •Теорія агентських відносин
- •Фінансове посередництво
Тема 1 основи фінансової діяльності суб’єктів господарювання
6. Теоретичні джерела фдп
Предметом дослідження теорії фінансування є визначення і обґрунтування критеріїв, на основі яких можна оптимізувати рішення у сфері інвестування і фінансування.
3 підходи до визначення критеріїв прийняття фінансових рішень:
– класичний;
неокласичний;
неоинституційний.
Класична теорія фінансування
Розглядає питання оцінки ефективності різних форм фінансування з погляду власників і кредиторів (підприємства), а також фінансові аспекти заснування, ліквідації та реструктуризації підприємств.
В рамках теорії виділяють 2 основні концепції:
● теорія інвестування;
● теорія фінансування.
У теорії інвестування досліджуються питання пов’язані зі здійсненням інвестором капіталовкладень (питання фінансового аналізу, оцінки інвестиційної привабливості об’єктів вкладень , планування фінансових інвестицій тощо).
Теорія фінансування вивчає питання оптимізації процесу залучення фінансових ресурсів з погляду капіталоодержувача, за заданих напрямків інвестування та обсягів потреби в капіталі.
Неокласичний підхід
Неокласична теорія управління фінансами досліджує процеси, що відбуваються на ринку капіталів і побудована на гіпотезі досконалого ринку, який існує за виконання основних умов:
нейтральний вплив обмежувальних чинників зумовлених державним регулюванням економіки (ДРЕ) (в т.ч. оподаткування);
переважання недосконалої конкуренції на товарному ринку і ринку капіталів;
однаковий доступ всіх учасників ринку до інформації про економічні процеси, що відбуваються на ринку;
діяльність всіх учасників ринку є раціональною і спрямованою на максимізацію власної вигоди.
Серед численних концепцій неокласичного напрямку можна виділити:
٧ теорему іррелевантності;
٧ теорія вибору портфелю інвестицій;
٧ модель оцінювання доходності активів (САРМ);
٧ теорію арбітражного ціноутворення.
Теорія (гіпотеза) іррелевантності
Теорема (Модільяні і Міллера) характеризує причинно-наслідкові зв’язки між ринковою вартістю підприємства (його корпоративними правами) структурою та вартістю капіталу.
В основу теореми покладено 3 тези:
1) Ринкова вартість підприємства та заданого рівня ризику не залежить від структури капіталу (джерел фінансування), а визначається лише капіталізованою вартістю потенційних (очікуваних) доходів.
2) Вартість залучення власного капіталу є лінійно-зростаючою функцією до рівня заборгованості підприємства.
3) Рішення щодо фінансування (джерел покриття потреби в капіталі) та інвестицій на підприємстві можуть прийматися автономно (бути селаратними).
Теорія оптимізації портфеля інвестицій
Вкладання заданого обсягу інвестиційного капіталу в один об’єкт інвестицій є більш ризиковим, ніж інвестування цієї ж суми в різні об’єкти (диверсифікація). Завдяки диверсифікації можна зменшити сукупний ризик портфеля інвестицій підприємства.
З метою формування портфеля інвестицій підприємства необхідно оптимізувати портфель цінних паперів. Портфель інвестицій вважається оптимальним якщо:
за однакового рівня прибутковості не існуватиме будь-яких інших інвестиційних можливостей з меншим рівнем ризику;
не існуватиме інших більш прибуткових інвестиційних портфелів, які характеризуються таким самим рівнем ризику.
Ризиковість портфеля інвестицій, як правило, не дорівнює сумі ризиків окремих об’єктів, які складають інвестиційний портфель, чи середньому показнику їх ризиковості.
Проблеми використання моделі в практичній ФДП:
Модель враховує фактор часу, відповідає на питання щодо кількості та виду цінних паперів за рахунок яких слід сформувати інвестиційний портфель, але ігнорує питання найбільш оптимального часу придбання та продажу активів.
Складність збору інформації та статистичних розрахунків, на яких ґрунтуються інвестиційні рішення;
Неврахування методології фундаментального і технічного аналізу акцій.