5. Сутність та особливості стратегічного планування
Стратегічне планування – це процес моделювання ефективної діяльності підприємства на певний період функціонування з визначенням його цілей і їх змін в умовах нестабільності ринкового середовища, а також знаходження способу реалізації цих цілей і задач відповідно до його можливостей [4].
Цілі стратегічного планування розглядає У. Бреддік:
1. затвердити організаційну структуру зі стратегічного розвитку, у якій можуть акумулюватися думки, нові ідеї, концепції;
2. визначити сприятливі зовнішні фактори та ті, що загрожують бізнесу;
3. підготувати план для оцінювання сильних і слабких сторін корпорації;
4. затвердити основну лінію розвитку, орієнтуючись на яку можна перевіряти різні стратегії;
5. уважно відстежувати тенденції, що виникають і можуть виявитися життєво важливими для бізнесу;
6. привчати людей мислити більш точно;
7. розробити короткострокові рішення в рамках стратегічного плану [1].
Основними функціями стратегічного планування в умовах ринкової економіки є моделювання майбутніх змін господарської системи і її середовища з погляду якогось бажаного стану й координація дії всіх елементів системи для досягнення цього бажаного стану [1].
Процес стратегічного планування зазвичай складається з таких етапів:
1) визначення місії;
2) визначення цілей підприємства;
3) створення стратегічних господарських підрозділів;
4) проведення ситуаційного аналізу;
5) розробка загальної стратегії та стратегії маркетингу;
6) реалізація тактики;
7) спостереження за результатами [3].
Можна виділити такі завдання стратегічного планування: формулювання цілей організації й напрямів діяльності; виявлення об’єктивно складних тенденцій господарювання; аналіз потенціалу підприємства й визначення рівня ресурсів, виявлення альтернатив розвитку; визначення проблем, що потребують прийняття стратегічних рішень; передбачення можливих змін зовнішнього середовища й пристосування до них шляхом вироблення оптимальної стратегії підприємства [1].
Основне призначення стратегічного планування полягає у виявленні оптимального з усіх можливих альтернативних варіантів розвитку підприємства в майбутньому. Стратегічне планування являє собою організаційно-економічну систему, що забезпечує безперервний процес прийняття рішень, у ході яких установлюються і уточнюються за часом цілі й завдання розвитку підприємства; визначаються стратегії їх досягнення; розробляються детальні плани, що відображають різні сторони господарської діяльності. Один з найважливіших принципів планування – створення єдиної планової системи, що забезпечує взаємозв’язок стратегічного і тактичного планування, безперервність планового процесу.
6. Особливості планування продуктивності праці на підприємстві
Для оцінки рівня продуктивності праці у планових розрахунках застосовуються три методи:
натуральний (умовно-натуральний);
трудовий;
вартісний.
При цьому найчастіше застосовуються два показники: виробіток й трудомісткість.
При натуральному методі оцінки продуктивності праці розраховуються виробіток в натуральному вираженні та в умовних одиницях.
При трудовому методі оцінки продуктивності праці розраховуються виробіток в нормо-годинах та трудомісткість виготовлення.
При вартісному методі оцінки продуктивності праці розраховується виробіток у грошовому вираженні.
У плануванні прийнято розрізняти такі види трудомісткості:
повна трудомісткість;
виробнича трудомісткість;
технологічна трудомісткість;
трудомісткість обслуговування виробництва;
трудомісткість управління та ін.
Повна трудомісткість виготовлення продукції включає суму витрат праці всіх категорій працівників промислово-виробничого персоналу.
Виробнича трудомісткість включає витрати праці всіх основних та допоміжних робочих.
Технологічна трудомісткість визначається як сума витрат праці основних робочих-відрядників та витрат праці основних робочих-погодинників.
Трудомісткість обслуговування виробництва включає суму витрат праці допоміжних робітників основних цехів та робітників допоміжних цехів і служб, зайнятих обслуговуванням виробництва.
Трудомісткість управління визначається як сума витрат праці у сфері управління виробництвом.
Відносний показник зміни продуктивності праці, що визначає динаміку її зростання у відсотках порівняно з попередніми періодами (∆ПП), розраховується за формулою
,
де Вп, Вб – виробіток на одного працюючого у плановому та базисному (звітному) періодах.