3. Методи планування витрат підприємства

У практиці планування витрат використовуються декілька методів: кошторисний, нормативний, розрахунково-конструктивний, економіко-математичний. Традиційним методом, що його широко застосовують у поточному плануванні, є кошторисний. У спеціальних таблицях плану складаються кошториси витрат відповідно до їх статей за культурами (групами), видами тварин (групами) і т. д. Витрати розраховуються на основі технологічних карт або планових нормативів за елементами витрат на гектар площі, голову худоби, одиницю продукції. Головним недоліком цього методу є велика трудомісткість планових розрахунків.

Цього недоліку немає у нормативного методу, за яким планування витрат і собівартості продукції базується на розроблених відповідно до конкретних умов виробництва науково обґрунтованих нормативах. Удосконалення економічного механізму господарювання в сільськогосподарських підприємствах, ефективне функціонування противитратного механізму потребують створення відповідної нормативної бази. Вона має включати сукупність обґрунтованих трудових, матеріальних і фінансових норм і нормативів, різних за рівнем деталізації, порядок і методи їх розроблення і використання в процесі планово-економічних та інших розрахунків.

У перспективному плануванні поряд з наведеними вище застосовують розрахунково-конструктивний метод. Він базується на фактичній собівартості й визначенні розмірів зниження (підвищення) витрат за рахунок впливу певних техніко-економічних факторів. При цьому виділяють такі групи факторів:

1) підвищення технічного рівня виробництва за рахунок впровадження нової технології, механізації та автоматизації виробничих процесів, застосування нових сортів рослин, порід худоби, більш ефективних добрив, пестицидів тощо;

2) поліпшення організації виробництва і праці (удосконалення управління виробництвом, спеціалізації і концентрації, збільшення норм навантаження і виробітку, скорочення втрат робочого часу, ліквідація непродуктивних витрат, скорочення втрат від браку);

3) зміни обсягів і структури виробництва (відносне скорочення умовно-постійних витрат у разі збільшення обсягів виробництва продукції перш за все за рахунок підвищення врожайності й продуктивності худоби, зміни структури вироблюваної продукції);

4) вплив народногосподарських і галузевих факторів (зміни цін на матеріальні засоби та зміни в оплаті праці; зміни в розміщенні споживачів сільськогосподарської продукції і постачальників матеріально-технічних засобів).

4. Необхідність проведення планування в умовах ринку

Планування на нинішньому етапі є економічною основою ринкових відносин всіх господарюючих суб'єктів незалежно від форми власності. Чим більше самостійності надається підпри­ємствам, тим актуальнішою стає потреба в плануванні. Для них важливо не виправляти помилки або компенсувати отриманий збиток, а запобігти можливому невдалому результату в майбут­ньому.

В умовах невизначеності зовнішнього середовища однією з головних завдань керівництва будь-якого господарюючого суб'єкту є найбільш точне визначення того, що саме виготовля­ти та продавати на ринку. Отже планування є основою організа­ції діяльності та управління підприємством, служить базою для розробки та прийняття життєво важливих для нього рішень. Чим вище рівень невизначеності, що породжується нестабільністю, тим значніше роль планування.

Необхідність планування в умовах ринку стосується різних аспектів діяльності підприємства.

1. Виробнича програма. Її розробка базується на інформа­ції про попит юридичних і фізичних осіб на продукцію підпри­ємства. На цьому етапі планування необхідно враховувати сту­пінь ризику, розглядати доцільність гнучкості організації виро­бництва, передбачити резервування частини потужностей для можливих маневрів при зміні кон'юнктури ринку.

2. Потреба в ресурсах для забезпечення виконання виробни­чої програми. Головним аспектом тут є розробка нормативної бази планування, яка б відповідала ринковим критеріям функціонування та розвитку економіки, забезпечувала оптимальну кількість ресур­сів та їх ефективне використання.

3. Доходи та витрати. Управління коштами повино базу­ватися на плановому балансі доходів і витрат підприємства. При організації руху грошових і матеріальних потоків необхідне од­ночасне забезпечення максимуму надходжень коштів в одиницю часу та найбільш ефективне використання наявних коштів.

4. Собівартість, прибуток, рентабельність. Собівартість продукції в умовах ринку повинна бути оптимальною на відміну від прагнення до мінімуму витрат при директивно-плановій сис­темі. Критерієм оптимізації виступає максимум прибутку на одиницю витрат. Однією з особливістей планування собівартос­ті й прибутку в сучасних умовах є необхідність врахування про­гнозованих темпів інфляції.

Призначення планової діяльності - це сприяння рішенню найрізноманітніших завдань управління в умовах рухливого зо­внішнього середовища, а це надає процесу планування в ринко­вих умовах певних особливостей:

• необхідність забезпечення при плануванні швидкого просування інформації різними рівнями планово- управлінської структури;

• неможливість визначення остаточних значень плано­вих завдань на певну дату;

• процес прийняття планових рішень повинний спирати­ся на підприємницький стиль управління;

• вміле поєднання дослідницького та нормативного пла­нування.

Основне завдання планування - це відповідь на питання, якими повинні бути економічні показники для забезпечення ба­жаних результатів та що для цього необхідно зробити. При не­відповідності бажаного й реального станів в процесі планування розробляються необхідні заходи, спрямовані або на пошук но­вих більш ефективних рішень, або на корегування цільових по­казників з подальшою розробкою плану перспективних заходів.