2. Вживання книжних та урочистих слів у документах.

Усі слова, що вживаються в ділових паперах, називаються книжними. Книжні слова характерні для стилів, які функціонують у писемній формі, це - діловий, науковий, художній і публіцистичний. Книжне забарвлення мають терміни, слова, що виражають загальнонаукові поняття (економіка, експеримент, асигнація, демократизм та ін.). Значне місце відведено й словам з  абстрактним значенням на -ання, -ення, -іння, -ство, -цтво (функціонування, примирення, товариство, сумісництво). Незначний відтінок книжності мають слова на -увати, -ювати (утримувати, заповнювати, призначувати), віддієслівні іменники на -ння, -ття (посвідчення, вибуття), дієприкметники (виконуючий, призначений, накреслений, підписаний). Для укладання ділового документу необхідно добирати саме книжні, а не розмовні слова. У документах різного типу особливу увагу слід звертати на урочисті книжні слова, які проникають у ділові папери з мови газет, їх вживання у діловій сфері спричиняє чимало недоречностей. Це, переважно, помилки такого характеру: «високе» слово вставляється в текст чисто ділового, виробничого характеру; урочистими словами користуються в документах, де йдеться про справи буденні, повсякденні, дрібні. До слова в документі ставляться насамперед такі дві обов'язкові вимоги: 1) воно повинно бути вмотивованим; 2) відповідати нормам української літературної мови. Норми української літературної мови фіксуються в словниках, довідниках, підручниках, посібниках. Коли виникають труднощі при написанні, з'являються сумніви з приводу наголошення того чи іншого слова чи його перекладу з російської мови, ми повинні звертатися до відповідних джерел. Та іноді виникають сумніви щодо вибору слова чи словосполучення серед наявних чи загальновідомих. Особливо складно буває зробити вибір, коли виникає потреба перекласти російське слово, а в словнику подається не один, а кілька варіантів. Так, наприклад, слово свидетельство у словнику має кілька відповідників: свідоцтво, свідчення, посвідчення, посвідка, доказ.

Довідка (документ) може називатися і свідоцтвом, і посвідченням, і посвідкою (залежно від її характеру); підтверджений факт зветься доказом і свідченням (за свідченням очевидців, документальні докази, свідчення. Іноді укладач документа не знає українського відповідника й перекладає російські слова на свій розсуд. Так в українській мові з'явилося під впливом російської слово міроприємство (за аналогією предприятие - підприємство), але воно зайве, бо в українській мові є слово захід, заходи. Об'єм, обсяг: об'єм вживається лише при наявності виміру в кубічних одиницях; обсяг - в інших випадках: обсяг капіталовкладень, обсяг знань, обсяг книги в друкованих аркушах.  Хотілося б зупинитися на багатослів'ї й тавтології. Хоча, переважно це стосується усного мовлення, а іноді такі явища проникають і в документи. Є твердження, що багатослів'я є прямим наслідком бідності словника. Це можна пояснити тим, що людина не може сказати стисло.

Так, наприклад, часто у офіційних листах використання зайвих слів є порушенням норм ділового спілкування: надсилаємо на підписку й затвердження - надсилаємо на розгляд; додатки до тексту - додаток 1; з одержанням цього пропонуємо - пропонуємо; вважаємо за можливе просити-просимо; поспішаємо повідомити - повідомляємо. Це стосується і тавтології. Наприклад, іноді можна почути або побачити на папері такі вирази: прейскурант цін (прейскурант - довідник цін), адреса проживання (адреса - місце, де людина проживає), моя автобіографія (автобіографія - це своя біографія,), колега по професії (колега - це товариш за фахом,), вільна вакансія (вакансія - вільна, незайнята посада), дублювати двічі (дублювати - повторювати), перспектива на майбутнє (перспектива -це і є погляд у майбутнє), окремі епізодичні явища (епізодичні - окремі).

Це говорить про те, що людина мало обізнана з відповідними словами, або значення їх не знає зовсім. Слід звернути увагу на використання в тексті (особливо в одному реченні) спільнокореневих слів. Наприклад, стилістична помилка: за свідченням свідків (бажано за свідченням очевидців), зобразити образ злочинця (намалювати, відтворити), зробили роботу (виконали), прорахунки враховано (недоліки враховано). Отже, вдале використання лексичного багатства в офіційних документах окремими службовцями залежить від рівня освіченості цих осіб. Не можна сказати, що людина володіє державною мовою тільки на підставі того, що вона може написати заяву чи протокол, необхідно оволодівати також і науковим, художнім стилем, щоб у своїй професійній діяльності, зокрема при складанні документів, уникати канцеляризмів, тавтології, нераціонального використання запозичених іншомовних слів.