1. Розвиток української лексикографії. Типи словників.

Основні типи словників

Розрізняють два типи словників—енциклопедичні і лінгвістичні (філологічні). Між ними існують докорінні відмінності щодо реєстру слів і тих ознак, за якими вони характеризуються.

В енциклопедичному словнику, або енциклопедії (фр. encyclopedie, що походить від лат. encyclopaedia, утвореного з гр.—загальне (кругове) виховання (навчання), описуються не слова як одиниці  лексичного складу мови, а наводяться відомості про позначувані ними предмети і явища в найширшому розумінні — наукові поняття, біографічні довідки про окремих осіб, відомості про населені пункти, країни, різні події ; тощо. Необхідно відзначити, що до реєстру енциклопедичного словника входять іменники (загальні і власні) та  іменникові словосполучення.

У лінгвістичних словниках наводиться інформація про слова. Вона охоплює такі аспекти, як тлумачен­ня прямих і переносних значень, з'ясування семантичних відношень між словами (синонімічних, антонімічних), відомості про написання, вимову або походження тощо.

Енциклопедичні словники використовують як довідкові видання різного обсягу і фахового призначення. Існують багатотомні праці широкого профілю — загальні енци­клопедії. Склад реєстру в них розрахований на подання найширшої інформації, що не обмежується виключно українознавчими аспектами фактичного матеріалу.

До найбільших за обсягом належить сімнадцятитомна Українська Радянська Енциклопедія (УРЕ), видана, за загальною редакцією М. П. Бажана протягом 1959— 1965 р.р. Праця містить значну не власне українознавчу енциклопедичну інформацію.  Протягом 1974— 1985 р.р. вийшло українською і російською мовами друге дванадцятитомне видання згаданої енциклопедії. Перша ж спроба створення УРЕ в 20 томах припадає на початок 30-х років. На початку 1933 р. авторський колектив на чолі з М. Скрипником підготував до видання перший том праці, проте у листопаді 1934 р. відповідне видавництво було ліквідовано, а редакторів і багатьох авторів УРЕ було репресовано.

Перша українська енциклопедія була видана протягом 1930—1935 р.р. у Львові головним чином зусиллями На­укового Товариства ім. Т. Шевченка (НТШ). Тритомну Українську Загальну Енциклопедію — Книгу Знання було створено під керівництвом проф. І. Раковського.

До визначних досягнень української наукової думки належить Енциклопедія Українознавства (ЕУ), створена зусиллями порівняно невеликого авторського колективу поза межами України в складних умовах еміграції. З іні­ціативи головного редактора проф. В. Кубійовича УЕ було поділено на дві частини—статейну (ЕУ—1) та словникову, або алфавітну (ЕУ—2). Три томи ЕУ— 1 вийшли друком протягом 1949—1952 р.р. У них вміще­но широкі оглядові статті з питань українознавства, в яких висвітлюються проблеми історії, етнографії, фізичної географії, народного господарства, науки, освіти та виховання, мови, літератури, мистецтва, релігії, культури тощо. ЕУ—2 складається з 10 томів, виданих протягом 1955—1984 р.р. Енциклопедія компенсує саме ту важливу українознавчу інформацію, якої позбавлена УРЕ у зв'язку з послідовно реалізованими в ній ідеологічними настановами. Заходами Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові з 1993 р. розпочато перевидання ЕУ—2 в Україні. У 1994—1995 рр. перевидано ЕУ—І зусиллями Інституту Української археографії НАН України.

Ще одну енциклопедичну працю — Українську Малу Енциклопедію (УМЕ) у восьми томах — було видано протягом 1957—1967 р.р. в Аргентині. Цю енциклопедію об­сягом 2200 сторінок створив один автор — проф. Є. Онацький.

Важливу роль виконують галузеві енциклопедичні словники, присвячені висвітленню знань, пов'язаних з конкретними науковими сферами. Вони створюються у  формі фахових енциклопедій, словників, довідників тощо.

Типи лінгвістичних словників. Сучасна українська лексикографія представлена двома основними типами лінгвістичних словників—двомовними і одномовними.

Двомовні словники поділяються на українсько-іншомовні та іншомовно-українські відповідно до завдань перекладу з української мови на інші мови та з інших мов на українську. За кількісним складом української лексики найповнішими є академічні шеститомний «Українсько-російський словник», тритомний «Русско-украинский словарь», однотомний «Болгарсько-український словник», двотомні «Польсько-український» і «Чесько-український» словники. Видавалися також англо-українські, німецько-українські, французько-українські словники, які, однак, не завжди були досконалими щодо якісних характеристик українських перекладних відповідників.

Основним типом лінгвістичних словників є різноаспектні одномовні лексикографічні праці. Вони поділяють­ся на такі окремі різновиди словників: тлумачні, орфографічні, етимологічні, історичні, словники іншомовних слів, фразеологічні, термінологічні, діалектні, мови окремих письменників, словники конкретних лексичних груп (синонімів, антонімів, паронімів, омонімів), словотвірні тощо.

Тлумачні словники. Призначення цього різ­новиду одномовних словників — опис значень слів, що входять до лексичного фонду мови на відповідному істо­ричному етапі її функціонування. Укладанню тлумачного словника передує важлива підготовча робота, яка полягає в доборі реєстру з особливою увагою до таких ознак лексичних одиниць, як відповідність їх нормам сучасної літературної мови, загальновживаність, співвідношення між нормативною лексикою і такими її стилістичними категоріями, як діалектизми, вузькопрофесійні, застарілі слова тощо. Другим важливим аспектом тлумачного слов­ника є, звичайно, інформативність значеннєвого опису, розмежування прямих і переносних значень, вичерпність граматичних і стилістичних ремарок, ідентифікація омонімії тощо. При тлумаченні слів беруться до уваги також випадки вживання їх у складі фразеологізмів різних типів. До обов'язкових умов тлумачення слів належить використання ілюстративного матеріалу, дібраного з від­повідних джерел і упорядкованого у вигляді спеціальної картотеки. У тлумачному словнику слова розташовують­ся за алфавітом, основною одиницею опису виступає слово, яке разом з усією належною до нього інформацією утворює словникову статтю.

Найповнішим щодо тлумачення лексичного матеріалу поки що залишається одинадцятитомний Словник укра­їнської мови (1970—1980), укладений науковими співро­бітниками Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН України. Реєстр словника містить понад 135 тис. слів.

Орфографічні словники. В орфографічних словниках наводяться відомості про правильне написання слів відповідно до чинних орфографічних норм. Розташо­вані в алфавітному порядку, слова подаються в початко­вих формах: іменники — в називному відмінку однини, прикметники — у формі чоловічого роду однини, дієсло­ва — в неозначеній формі (доконаного і недоконаного виду). Для орфографічних словників української мови типовою є така інформація — відмінкові закінчення імен­ників: 1) родового відмінка однини (долина, -й; навчан­ня, -я; підручник, -а; театр, -у); 2) орудного відмінка однини (ножем, кашею, болем, ріллею, кров'ю, цвіллю); 3) називного, родового, орудного відмінків однини і на­зивного, родового, давального множини іменників чолові­чого роду на -р, що належать до м'якої та мішаної груп (пузир , школяр,); 4) давального і місцевого відмінків однини іменників жіночого роду з основою на приголосні г, к, х, які чергуються з з, ц, с (перемога, атака, стріха,); 5) паралельні форми родового відмінка множини (днів — день, сердець—серць, кілограмів—кілограм); 6) пара­лельні форми інших відмінків .

Орфографічна інформація про прикметники полягає в наведенні закінчень жіночого і середнього роду форм на -ій(-їй).

Числівники подаються в називному відмінку. Крім того, наводяться форми родового та інших відмінків, якщо їм властива певна правописна специфіка, наприклад: вісім, восьми і вісьмох, д. восьми і вісьмом, ор. вісьма і вісьмома тощо.

До реєстру орфографічних словників вводяться також власні іменники — імена та по батькові людей, назви міст, установ, країн тощо, що дає інформацію про вживання великої літери. До орфографічної інформації належать також відомості про написання слів окремо і через дефіс тощо.

Етимологічні словники. В етимологічних словниках подаються основні відомості про походження  і генетичні зв'язки слів.  Одна з характерних особливос­тей етимологічних словників — широке залучення до ре­єстру історичної та діалектної лексики, яка часто містить важливу етимологічну інформацію.

Історичні словники. В історичних словниках за основу береться діахронічний принцип добору і аналізу лексичного матеріалу. Реєстр укладається на базі пам'яток писемності відповідних історичних періодів мови. Першою спробою створення лексикографічної праці цього різновиду було видання у 1930—1932 рр. лише першого тому (у двох зошитах) «Історичного словника українсько­го язика» за ред. Є. Тимченка. Цілком завершеною пра­цею став укладений під керівництвом Л. Л. Гумецької «Словник староукраїнської мови XIV—XV ст.» у двох томах (1977—1978). Словник укладено за принципом тезауруса (гр. thesauros — скарб), що передбачало вве­дення до реєстру абсолютно всіх слів, зафіксованих у текстах української мови відповідного часового відрізку — пам'ятках світського характеру. В історичних словниках з максимальною точністю відтворюються особли­вості правопису тих джерел, з яких добирається реєстр та ілюстративний матеріал.

Історичні словники дають змогу простежити розвиток семантики слів, визначити періоди їх активного і пасивно­го вживання або ж повну втрату ними актуальності.

Інші типи словників. До лінгвістичних нале­жать словники синонімів, антонімів і омонімів, їх призна­чення полягає у відображенні відповідних різновидів се­мантичних відношень між словами. Так, у словниках синонімів наводиться тлумачення слів, об'єднаних у сино­німічні ряди, фіксуються стилістичні відмінності між ними. У словникових статтях антонімічних словників тлума­чаться протиставлювані лексичні одиниці. Призначення словника омонімів полягає в описі семантичних і фор­мальних ознак слів, що зберігаються тільки за формою і звучанням.

У діалектних словниках інтерпретуються з семантично­го і граматичного поглядів слова, властиві діалектним ареалам різного розміру — від говірки одного населеного пункту до наріччя або сукупності наріч.