Препарати, які використовуються для лікування хворих на шигельоз та корекції нормальної мікрофлори кишечнику при дисбактеріозі:

Що таке шигельоз?

Шигельоз (бактеріальна дизентерія) – гостре антропонозне захворювання з фекально-оральним механізмом передачі збудника, яке спричиняється бактеріями роду Shigella і характеризується ураженням кишечнику (переважно дистального відділу товстої кишки), загальною інтоксикацією, ознаками геморагічного коліту та тенезмами.

Систематичне положення збудників шигельозу.

Родина Enterobacteriaceae

Рід Shigella

Види: S. dysenteriae, S. flexneri, S. boydii, S. sonnei.

Основи Міжнародної класифікації шигел.

Біохімічні ознаки (які ферментують маніт, які не ферментують маніт, повільно ферментують лактозу), особливості антигенної структури.

Особливості шигельозу.

Найбільш тяжкий перебіг має шигельоз, спричинений Shigella dysenteriae, яка продукує Шига-токсин (екзотоксин), менш складний – шигельоз, спричинений Shigella sonnei.

Морфологічні та тинкториальні особливості збудників шигельозу.

Короткі прямі з заокругленими кінцями грамнегативні нерухливі монобактерії. Спор та капсул не утворюють.

Чи відрізняються при світловій мікроскопії збудники шигельзу від збудників ешерихіозу та сальмонельозу?

За морфологічними та тинкториальними властивостями не відрізняються (при мікробіологічній діагностиці кишкових інфекцій бактеріоскопічний метод діагностики застосовувати недоцільно).

Тип дихання шигел.

Факультативні анаероби.

Біологічні властивості шигел, які обумовлюють їх патогенність.

1/ Здатність до адгезії, проникнення в клітини епітелію слизової оболонки товстої кишки та внутрішньоклітинного розмноження в них та у макрофагах, викликаючи їх загибель;

2/ зовнішня мембрана – захист шигел від дії шлункового соку;

3/ К-антиген, антигени 3.4, ліпополісахариди – захист бактерій від фагоцитозу;

4/ ліпід А ендотоксину – імуносупресивна дія (пригнічує активність клітин імунної пам‘яті).

Основний біотоп збудників шигельозу.

Сигмоподібна та пряма кишки.

Групи факторів патогенності шигел.

1/ Токсини та токсичні речовини, які обумовлюють розвиток патологічного процесу (основний фактор патогенності);

2/ фактори, які визначають взаємодію збудника з епітеліоцитами (фактори адгезії та колонізації);

3/ фактори, які забезпечують інвазію, резистентність до гуморальних та клітинних механізмів захисту макроорганізму та здатність розмножуватись у клітинах макроорганізму.

Фактори, які визначають взаємодію шигел з епітеліоцитами.

Пілі, ліпополісахариди, ферменти: муциназа, плазмокоагулаза, гіалуронідаза, фібринолізин.

Фактори інвазії шигел, сутність інвазії та її наслідки.

Білки зовнішньої мембрани (інвазини), білки внутрішньоклітинного розповсюдження: забезпечують проникнення шигел у ентероцити, розмноження у ентероцитах та макрофагах, викликають апоптоз макрофагів, лізис мембран клітин, забезпечуючи внутрішньоклітинне та міжклітинне розповсюдження шигел.

Токсини шигел.

Екзотоксини – токсин Шига та шигаподібні токсини, ентеротоксин (LT), ендотоксин (ліпополісахарид, який пов‘язаний з О-антигеном клітинної стінки).

Особливості Шига-токсину, який синтезує S.dysenteriae 1 (шигела Григор‘єва-Шиги).

Має нейротоксичну властивість, ентеротоксичну (посилення діарейного синдрому внаслідок активації аденілатциклази, збільшення екскреції води та електролітів у порожнину кишок) та цитотоксичну активність (порушує біосинтез білку, всмоктування Na⁺ та води, викликаючи загибель ентероцитів та збільшення рідини в осередку спалаху) . Токсин уражає ендотелій підслизової оболонки кишки (спричиняє кров‘янистий пронос), гломерули нирок (призводять до гемолітичного уремічного синдрому з розвитком ниркової недостатності).

Особливості ендотоксину шигел.

Має особливий тропізм до епітелію слизової оболонки товстої кишки. Захищає шигели від низьких значень рН та жовчі. Посилює перистальтику кишечника. Ліпід А має й імуносупресивну дію – пригнічує активність клітин імунної пам‘яті.

Джерело інфекції при шигельозі.

Хворі з маніфестною (особливо у перші 3 дні захворювання), невиявленою стертою, субклінічнічною, легкою формами захворювання, які задіяні на підприємствах харчової промисловості, громадського харчування, об‘єктах водопостачання.

Шляхи передачі інфекції.

Водний (переважає при шигельозі Флекснера), харчовий: особливо через молоко та молочні продукти - S. sonnei тривалий час зберігається та розмножується, контактно-побутовий (особливо для виду S. dysenteriae). Комахи-переносники (мухи, таргани) переносять збудника на харчові продукти.

Особливості епідеміології шигельозу.

Зміна видового складу збудників, біотипів S. sonnei та сероварів

S. flexneri в певних регіонах.

Причини зміни видового складу збудників шигельозу.

Зміна колективного імунітету та властивостей шигел.

Умови переходу гострого шигельозу у хронічний.

Дисбактеріоз, порушення обміну речовин в організмі, гіповітаміноз. Слабка імуногенність збудника. Розвиток часткової толерантності до збудника. Набута недостатня активність імунних клітин. ГСТ. Внутрішньоклітинний паразитизм.

Особливості імунітету при шигельозі.

Клытинний, гуморальний, напружений типоспецифічний (обумовлений антимікробними антитілами, антитоксинами, підвищенням активності макрофагів та Т-лімфоцитів), перехресного імунітету не виникає.

Місцевий імунітет слизової оболонки кишечнику, опосередкований sIgA.

Механізм місцевого імунітету.

Перешкоджають адгезії шигел на епітеліальних клітинах, проникненню їх у клітини, беруть участь у запобіганні імунологічного ушкодження кишечнику.

Досліджуваний матеріал при шигельозі.

Для бактеріологічного методу: 1/ фекалії (основний); 2/ харчові продукти (особливо молоко, сир, сметана) при спалахах шигельозу; 3/ секційний матеріал (товста кишка, мезентеральні лімфатичні вузли, шматочки паренхіматозних органів); 4/ кров та сеча (при підозрі на бактеріємію).

Для серодіагностики – кров.

Методи мікробіологічної діагностики шигельозу.

Основний – бактеріологічний, допоміжний – серологічний (РА по типу Відаля, РНГА, ІФА). Експрес-методи діагностики антигенів: РІФ (дослідження фекалій та сечі), ІФА (дослідження сироватки крові), молекулярно-біологічнимй: ПЛР.

Мета бактеріологічного дослідження матеріалу.

1. Діагностика шигельозу. 2. Контроль етіотропного лікування. 3. Виявлення осіб з легкими та субклінічними формами захворювання. 4. Контроль за контактними особами. 5. Контроль за працівниками харчової промисловості, дитячих закладів, лікарень.

Середовища для первинного культивування збудників шигельозу.

Диференціально-діагностичні – Левіна, Плоскирєва. Збагачувальне - селенітове середовище.

Культуральні властивості збудників шигельозу.

Колонії безбарвні з блискучою поверхнею, напівпрозорі, невеликі (1-1½мм) круглі опуклі з рівними краями (S-колонії). S. sonnei утворює й R-колонії - плискуваті тусклі з шерехатою поверхнею та нерівними краями.

Особливості ферментації шигелами глюкози.

З утворенням кислоти без газу. Біовари S. flexneri: S. manchester, S.newcastle – ферментують до кислоти та газу.

Особливості ферментації шигелами лактози.

Не ферментують (за виключенням S. sonnei). S. sonnei ферментує повільно (через 48-72 години).

Біохімічні особливості

S. dysenteriae.

Має найменшу ферментативну активність. Найважливіша особливість – негативна реакція у тесті з манітом. Ферментує глюкозу з утворенням кислоти. Не ферментує лактозу, сахарозу, дульцит; реакція на індол варіабельна.

Біохімічні особливості

S. flexneri.

Є більш активним видом: ферментує маніт, глюкозу з утворенням кислоти або кислоти та газу, не ферментує лактозу, сахарозу, реакція на індол варіабельна.

Біохімічні особливості

S. sonnei.

Є найбільш активним видом: здатна повільно ферментувати лактозу, сахарозу; постійно ферментує маніт, мальтозу; глюкозу - з утворенням кислоти; не ферментує дульцит, реакція на індол негативна.

Особливості біохімічних властивостей шигел у порівнянні з бактеріями родів Escherichia та Salmonella.

Характеризуються слабкою біохімічною активністю.

Антигенна будова збудників шигельозу.

О-антигени різної специфічності: загальні для родини, роду, виду, типу, групи. S. sonnei володіє антигеном 1-ї фази, який є К-антигеном. К-антиген типу В присутній у S. dysenteriae, S. boydii та S.flexneri 6. Н-антигену у шигел немає.

Мета визначення антигенної будови шигели.

Ідентифікація збудника до серовару (S. dysenteriae, S. boydii, S.sonnei) та підсеровару (S. flexneri).

Мета застосування серологічного методу.

Ретроспективне обґрунтування діагнозу "шигельоз" при атипових та субклінічних формах захворювання.

Особливості серологічного методу діагностики шигельозу.

Реакцію аглютинації необхідно ставити у динаміці, щоб виявити зростання титру антитіл (на 2-3-й та 8-10 день хвороби). Діагностичне значення має чотирикратне і більше зростання титру антитіл. У дітей 1-го року життя серологічне дослідження малоінформативне.

Етапи патогенезу гострого шигельозу.

Адгезія, колонізація, занурення шигел у цитоплазму ентероцитів, їх внутрішньоклітинне розмноження, руйнація ентероцитів та відторгнення епітелію, вихід збудника у порожнину кишечнику, формування ГСТ.

Особливості патогенезу при шигельозі

1. Пусковим механізмом у патогенезі є адгезія збудника до слизової оболонки кишки.

2. Взаємодіючи з незміненими функційно активними ентероцитами, шигели примушують їх захоплювати себе шляхом інвагінації клітинної мембрани та утворення фагосомоподібних вакуолей.

3. Гемолізин, що міститься у мікрокапсулі шигел, викликає розбухання та відторгнення інфікованих мікроворсинок слизової оболонки, пасивно звільняючи її від збудника.

4. У тонкій кишці ентероцити мають рецептори до ентеротоксину, який спричиняє водянисту діарею, хоча збудник має здатність й занурюватися в епітелій тонкої кишки. Колоноцити мають рецептори для адгезії та інвазії шигел.

5. Адгезія шигел на ентероцитах тонкої кишки пригнічується за рахунок руйнації панкреатичними ферментами їх поверхневих цитотоксичних білків. У товстій кишці цитотоксин шигел регенерує.

6. Переважне ураження дистальних відділів товстої кишки обумовлено тривалим перебуванням в ній кишкового вмісту, токсинів та бактерій, створюючи сприятливі умови для масивної інвазії збудника у колоноцити.